Це інтегральний навчальний курс історії економіки та економічної думки як органічної єдності двох фундаментальних історико-економічних наукових дисциплін. Одна з найважливіших особливостей цього підручника полягає в тому, що дослідження й висвітлення головних теорій, шкіл і напрямів економічної думки здійснено з новітніх позицій єдності позитивного та нормативного аспектів економічної теорії, хронологічно-історичного, цивілізаційного, формаційного та інших теоретико-методологічних підходів до аналізу розвитку суспільства й економіки. Проаналізовано найважливіші моделі розвитку економічної науки, можливості їх творчого застосування у вивченні історико-економічних дисциплін.

Вид‑во 2011 р.

Завантажити

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

Модуль 1. ЕКОНОМІКА ТА ЕКОНОМІЧНА ДУМКА НАЙДАВНІШИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Розділ 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ІСТОРІЇ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ

1.1. Єдність формаційного та цивілізаційного теоретико-методологічних підходів

1.2. Позитивний та нормативний складники економічної науки

1.3. Єдність теорії та історії — відмітна риса курсу

1.4. Предмет курсу

Неоінституціоналізм

Нова і новітня економічна історія

Періодизація розвитку економіки та економічної думки

1.5. Методологія курсу

Постсоціалізм

Методи

Розділ 2. ГОСПОДАРСТВО ПЕРВІСНОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ НА ЕТАПІ РАННІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Загальна характеристика епохи

2.1. Економічні основи переходу від споживацького до виробляючого господарств

Неолітична революція

Розділ 3. ОСОБЛИВОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО РОЗВИТКУ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ ПЕРІОДУ ФОРМУВАННЯ СВІТОВИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ (VIII-V ст. до н. е.)

3.1. Економіка найдавніших цивілізацій Месопотамії

Загальна характеристика країни

Господарство Вавилонської держави

Економічний розвиток Ассирії

Нововавилонське царство

3.2. Формування цивілізаційного суспільства Стародавнього Єгипту

Особливості господарської діяльності

Сільське господарство і ремесла

Соціальні стани суспільства

Економічна думка

3.3. Особливості становлення цивілізаційного суспільства Стародавньої Індії

Виникнення держави і розвиток економіки

Суспільні відносини

Наука

3.4. Перші цивілізаційні формування Стародавнього Китаю

Утворення держави і розвиток економіки

Реформи Шан Яна і його послідовників

Розділ 4. СТАНОВЛЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

4.1. Давньогрецька цивілізація та її вплив на європейський світ

Палацове господарство

Створення нової економічної системи

Формування полісів

Розвиток класичного рабства

Торгівля

4.2. Економічні причини занепаду античних цивілізацій

Економіка періоду республіки

Економіка періоду імперії

Модуль 2. ПЕРЕДІНДУСТРІАЛЬНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ

Розділ 5. ЕКОНОМІКА ТА ЕКОНОМІЧНА ДУМКА СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ (V—XV ст.)

Загальна характеристика епохи

5.1. Становлення східного типу економіки

Економіка Китаю в епоху Середньовіччя

Особливості господарства феодальної Японії

Індійський феодалізм

Індійська община

5.2. Європейські країни середньовічних цивілізацій

Етапи становлення і характерні особливості

Основи феодального устрою у Франкській державі

Формування сеньйоріального господарства

Феодальна власність в Англії

5.3. Середньовічне місто (V—XV ст.)

Становлення і зміцнення візантійського міста

Розвиток економічної думки

Виникнення міста в Європі

Економічні функції міста

Професійні об'єднання

5.4. Генезис української цивілізації в епоху Середньовіччя

Основи господарства

Формування вотчини

Господарська діяльність

Розвиток міста і торгівля

Руйнування та відродження

Аграрні відносини

Розділ 6. ФОРМУВАННЯ ПЕРЕДУМОВ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ (XVI — перша половина XVII ст.)

Загальна характеристика епохи.

6.1. Зародження ринкової інфраструктури

Виникнення ринкової інфраструктури

Форми об'єднання купців

Утворення грошового ринку

Економічна думка

6.2. Економічні основи формування світового ринку

Розвиток продуктивних сил

Організація капіталістичного виробництва

Епоха Великих відкриттів

6.3. Становлення індустріальної цивілізації в Європі

Основи економічного зростання Нідерландів

Ліквідація пережитків феодалізму в Англії

Економічна думка

Особливості становлення індустріального суспільства у Франції

Причини повільного розвитку капіталізму в Німеччині

6.4. Господарство українських земель

Розвиток Лівобережжя та Слобожанщини

Правобережжя

Ремісниче і мануфактурне виробництво

Торгівля

Грошовий ринок

Економічна думка

Модуль 3. ЕКОНОМІКА ІНДУСТРІАЛЬНИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Розділ 7. РОЗВИТОК РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА В ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ДЕРЖАВ (друга половина XVIII — перша половина XIX ст.)

Загальна характеристика

7.1. Завершення індустріалізації Великої Британії

Передумови промислового перевороту

Розвиток капіталістичного фермерства

Розвиток науки, промисловості та транспорту

7.2. Економічна думка індустріального суспільства

Теорія грошей і доходів

Капітал

7.3. Становлення індустріальної економіки Франції

Особливості промислового перевороту у Франції

Розвиток банківської і кредитної сфер

Парцелярний характер землеволодіння

Економічна думка

7.4. Особливості генезису індустріального виробництва в Німеччині

Причини економічної відсталості

Передумови промислового перевороту

Формування грошово-кредитної системи

Наслідки промислового перевороту

Прусський шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві

Економічна думка

7.5. Україна на шляху індустріальної модернізації

Передумови промислового перевороту

Особливості розвитку капіталізму

Особливості розвитку промисловості

Формування внутрішнього ринку

Економічна думка

7.6. Розвиток індустріальної цивілізації у США

Розвиток ринкової економіки

Війна за незалежність та її наслідки

Розвиток сільського господарства

Розвиток торгівлі, грошової та кредитної систем

7.7. Східний тип модернізації економіки — Японія

Загальна характеристика економіки

Розвиток міст і їх роль

"Відкриття" Японії

Революція Мейдзі

Головні соціально-економічні й політичні перетворення

Промисловий переворот

Економічна політика 80-х років

Мілітаризація економіки

Розділ 8. РИНКОВЕ ГОСПОДАРСТВО КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ В ПЕРІОД МОНОПОЛІСТИЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ (друга половина XIX — початок XX ст.)

8.1. Економіка монополістичного капіталізму

Загальна характеристика епохи

Економічна думка

Монополія і конкуренція

8.2. Еволюція індустріального суспільства у другій половині XIX — на початку XX ст.

8.2.1. Інноваційний тип розвитку суспільства (кінець XIX — початок XX ст.)

8.2.2. Особливості розвитку індустріальної цивілізації у США та Німеччині

8.2.3. Проблеми модернізації індустріальної економіки Англії і Франції

8.2.4. Східний тип модернізації

8.3. Економіка колоніального світу (кінець XIX — початок XX ст.)

Історичні форми колоніалізму

Зміна колоніальної політики метрополій

Розвиток промисловості в колоніях

Залежні країни

8.4. Особливості розвитку ринкового господарства та головні напрями економічної думки в Україні (друга половина XIX — початок XX ст.)

Розвиток українських земель

Економічна думка

Теорема цінності

Теорія ринків та криз

Вихідні положення інвестиційної теорії циклів

Теорія розподілу

Рента та джерела її виникнення

Економічне обґрунтування кооперації

Київська політекономічна школа

"Ефект Слуцького"

Модуль 4. РОЗКВІТ ІНДУСТРІАЛЬНОГО ЗАХОДУ

Розділ 9. ГОСПОДАРСТВО ТА ЕКОНОМІЧНА ДУМКА В ПЕРІОД ДЕРЖАВНО-МОНОПОЛІСТИЧНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ (перша половина XX ст.)

9.1. Становлення індустріальної моделі розвитку США

Періоди процесу етатизації

Конверсія та її наслідки

Економічна криза 1929—1933 рр

"Новий курс" Ф. Рузвельта

Економічна думка

Предмет аналізу і методологія інституціоналізму

Соціально-психологічний напрям

Соціально-правовий інституціоналізм

Кон'юнктурно-статистичний напрям

9.2. Державно-монополістична економіка Великої Британії та Франції

Післявоєнна економіка Англії

Антикризова політика уряду Англії

Післявоєнна економіка Франції

Економіка періоду світової кризи

Економічна думка

Концепція мультиплікатора

9.3. Особливості формування етатизму в Німеччині, Італії та Японії

Післявоєнна економіка Німеччини

Реформування економіки Німеччини

Економіка в період кризи 1929—1933 рр

Італія

Особливості економічного розвитку Японії

Розділ 10. РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ В СИСТЕМІ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА ПІД ВПЛИВОМ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (друга половина XX ст.)

Загальна характеристика епохи

10.1. Всесвітня інтеграція

Світова економіка в післявоєнний період

Транснаціональні корпорації (ТНК)

Інтеграція

Європейський Союз (ЄС)

ЄС і Україна

НАФТА та інші організації.

Економічна думка

10.2. Становлення "нової економіки" США

Основи економічного зростання

План Маршалла

Перехід до постіндустріального суспільства

Перехід до рейганоміки

10.3. Становлення та розвиток постіндустріальної економіки європейських країн

Особливості постіндустріальної економічної моделі

Велика Британія: політика державного регулювання

Тетчеризм

Франція.

Економічний курс голлізму

Німеччина

Грошова та економічна реформи

Розвиток у 70—90-х роках

Модель соціально-ринкового господарства

10.4. Формування східної моделі постіндустріального суспільства в Японії

Відродження післявоєнного господарства

Особливості економічної моделі

Економічна думка

З'ясуємо, в чому загадка феномену Японії

10.5. Постколоніальна економіка

Стратегія розвитку

Класифікація країн третього світу

Економічна думка

Модуль 5. СУЧАСНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ ТА ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В КРАЇНАХ СВІТУ

Розділ 11. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ НА ЕТАПІ ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (кінець XX — початок XXI ст.)

11.1. Трансформація країн соціалістичної системи

Проблеми трансформації суспільства

Форми і організація соціального контролю

Корпорація з її техноструктурою

11.2. Східна модель становлення інформаційного суспільства

11.3. Розбудова постіндустріальної економіки в Росії

Перший етап реформ

Внутрішні та зовнішні проблеми розвитку

11.4. Асиметрія стану і розвитку сучасної світової економіки

Зростання нерівності доходів

Асиметрія

Бідність

Чинники фінансової глобалізації

Криза 2008—2009 рр

Розділ 12. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ В УМОВАХ РАДЯНСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ ТА ЙОГО ТРАКТУВАННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ ДУМЦІ

12.1. Виникнення економіки державного соціалізму в Україні

Встановлення робітничого контролю

Націоналізація

Політика "воєнного комунізму"

Нова економічна політика

Згортання НЕПу і формування командної економіки

12.2. Економічні проблеми розвитку України у період 40-х років XX ст.

Післявоєнна економіка

Основні джерела перебудови

Вибір економічної стратегії

Особливості відбудови в Україні

Відбудова і розвиток народного господарства

12.3. Модернізація економіки України у 50—60-х роках

Розділ 13. РИНКОВІ ПЕРЕТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ (90-ті роки XX ст.)

13.1. Інституціональні аспекти становлення ринкової економіки

Політика реформ

Інституціональні компоненти економічного зростання в Україні

Трансакційні витрати

Витрати інституціальної трансформації

Класифікація інституціональних пасток

13.2. Розвиток підприємництва та специфікація прав

Типи фірм та їх переваги

Приватні права власності

Структура прав власності фірми

Специфікація приватних прав власності в корпорації

Державні і загальні права власності

Спільні права власності

13.3. Формування інституціонально-інформаційної економіки

Функції держави в новій постіндустріальній економіці

ПЕРЕДМОВА

Для системи сучасного економічного знання характерні складність та розгалуженість. До того ж вона рухлива (мінлива), перебуваючи під впливом соціально-економічного розвитку світової й національної економіки та внутрішнього розвитку власне економічної науки. З розвитком науки змінюється уявлення про її предмет, методи, функції, головні теоретико-методологічні підходи та ін. У прихованому (кодованому, генетичному) вигляді система сучасного економічного знання містить ґенезу, головні етапи, напрями і рівні розвитку економічної науки у тісному зв'язку з розвитком економіки та політичної економії (економічної теорії).

До того ж економічні знання розвернуті у часі (від найдавніших до сучасних суспільств) та просторі (за країнами, регіонами, у планетарному масштабі).

Сучасна загальна система економічних наук, як їх комплекс, охоплює низку економічних наук. До них належать: загальна економічна теорія (політекономія), історико-економічні науки (історія народного господарства, історія економічної думки та ін.); галузеві (економіка промисловості, транспорту, будівництва, торгівлі тощо); економіка підприємства; економіка країн; функціональні (фінанси, кредит, маркетинг, прогнозування та ін.); міжгалузеві (економічна географія, демографія, статистика та ін.); інформаційно-аналітичні науки. Зауважимо, що це лише один із багатьох можливих варіантів класифікації (систематизації) сучасних наукових дисциплін.

Економічні науки взаємопов'язані, і лише у сукупності вони дають економічне знання у всій його повноті у кожний історичний період соціально-економічного та наукового розвитку. Серед економічних наук особливе місце посідають історико-економічні науки, становлення яких розпочалося наприкінці XVIII — на початку XIX ст.

З 2006 р. до навчальних планів ВНЗ України введено нову навчальну дисципліну "Історія економіки та економічної думки". Вона належить до розряду нормативних дисциплін, що забезпечують фундаменталізацію теоретичних знань, формують загальноекономічні компетенції.

Хоч новаторство здійснене на початку XXI ст., проте в принципі такий підхід не має новизни. Ще у 1914 р. професор Харківського університету В.Ф. Левитський зазначав: "Тісний зв'язок між явищами господарського життя та господарської думки — з одного боку, і між історією народного господарства та історією господарських учень — з іншого, дає підставу економістам при викладанні економічної науки подавати їх спільно"1.

Проте варто звернути увагу принаймні на три принципові міркування вченого. По-перше, вів підкреслював не лише взаємозв'язок двох економічних наук, їх взаємовплив, а й їх принципову відмінність: "Історія економічних учень та історія народного господарства — дві цілком відмітні галузі економічної науки: одна з них має справу зі сферою думки, інша — зі сферою життя". По-друге, склад суспільно-господарських відносин певної епохи відображається на всіх складових економічних ідей. По-третє, викладання в одному навчальному курсі двох хоча і взаємопов'язаних, але різних економічних наук, здійснювалося не в їх органічному взаємопереплетінні, а як окремих, чітко розмежованих в одному навчальному курсі. При цьому не надавали принципового значення послідовності їх викладання. "Зазвичай викладається історія економічних учень, або історія політичної економії, у зв'язку з історією розвитку народного господарства, або, навпаки, зважаючи на те, чи мається на увазі присвятити переважну увагу тому чи іншому відділу науки".

До серйозних роздумів спонукає визначення мети, завдань, предмета і змісту нової навчальної дисципліни в освітньо-кваліфікаційній програмі (ОПП) підготовки бакалавра "Економіка і підприємництво" . Мета сформульована так: формування знань про історичний розвиток господарств та економічної думки країн європейської цивілізації для розуміння генезису й закономірностей функціонування економічних систем. Завдання: на методологічних засадах цивілізаційної парадигми розвитку суспільства сформувати сучасне економічне мислення та світогляд студентів, забезпечити засвоєння ними знань і методів історичного аналізу економічних процесів. Предмет: розвиток господарств країн європейської цивілізації та їх наукове відображення в економічній думці.

Як бачимо, увага чітко сконцентрована на висвітленні розвитку господарств країн європейської цивілізації та їх відображення в економічній думці. Проте це вкрай звужене і невиправдане розуміння як об'єкта, так і предмета нової навчальної дисципліни. До того ж у програмі підготовки фахівців з економічної теорії питання предмета і завдань курсу поставлені по-іншому, ширше, з виходом за межі європейської цивілізації і врахуванням реалій інших цивілізацій минулого та сучасності, їх економіки та економічної думки.

В умовах сучасного теоретико-методологічного плюралізму та множинності і навіть альтернативності низки економічних теорій, шкіл та напрямів економічної науки потрібно критично оцінити претензії на монопольне утвердження так званої цивілізаційної парадигми. На наш погляд, більш плідним і обґрунтованим є використання формаційного та цивілізацій його підходів в їх органічній єдності. Інша справа, що за такої постановки питання залишається немало спірних та нез'ясованих теоретико-методологічних питань.

Курс фактично об'єднує історичний процес розвитку реальної економіки і відображення його в економічній теорії, економічній історії, історії економічної думки. Адже насправді — це єдиний процес, а тому не логічно було б подавати його як паралельні потоки розвитку, що зумовлюють у результаті цілком самостійні, ізольовані одна від одної теорії, школи, напрями, течії економічної думки.

Для сучасної економічної літератури властива різноманітність поглядів науковців щодо періоду становлення, основоположників, пріоритету тих чи інших країн у формуванні й розвитку історії економіки та історії економічної думки як самостійних наук. Звичайно, відмінності і навіть протилежність поглядів дослідників з окремих, ще не розв'язаних проблем науки — явище природне і закономірне. Проте питання про походження і становлення історії економіки (економічної історії) та історії економічної думки як самостійних галузей наукового дослідження й викладання, незважаючи на багато складних проблем, за правильного підходу можна вирішити.

У випадку політичної економії (економічної теорії) розрізняємо її існування на рівні економічної думки, починаючи зі Стародавнього Світу, та як самостійної науки, формування якої відбувалося у XVII—XVIII ст. Відповідно, важливо розрізняти існування історії окремих економічних наук на рівні розрізнених думок, фрагментів, навіть публікацій, окремих книг і становлення історії економіки та історії економічної думки як окремих самостійних наук наприкінці XVIII — початку XIX ст.

У сучасній економічній літературі є множинність трактувань історії економіки та економічної теорії, що використовуються для пояснення розвитку цих дисциплін. Учені визначили кілька національних ліній у таких трактуваннях (французьку, британську, німецьку, італійську)1.

Правомірно відокремити також українську лінію у трактуваннях історії економіки та світової економічної думки. На перших етапах розвитку науки її представили своїми працями видатні співвітчизники М.А. Балудянський, І.В. Вернадський, М.Х. Бунге, Г.М. Цехановецький, І.М. Миклашевський, О.М. Миклашевський, П.П. Мігулін, М.І. Туган-Барановський, В.Ф. Левитський, К.Г. Воблий та ін.

"Національні лінії" у становленні та розвитку історії економіки та економічної думки як окремих наукових і навчальних дисциплін перепліталися із загальнонауковим розвитком у галузі економічної теорії. Відбувалася, по-перше, боротьба різних теорій, шкіл, напрямів економічної науки; по-друге, формувалися і розвивалися певні парадигми, пов'язані з науковими революціями. Йдеться насамперед про такі наукові школи, як класична політична економія (відповідно період смітіансько-рікардіанської наукової революції), марксизм (марксистська наукова революція), неокласика (маржиналістська наукова революція), німецька історична школа ("суперечка про методи").

У середині 60-х років XX ст. відомий український радянський історик-економіст С.І. Крандієвський ґрунтовно дослідив питання про виникнення економічної історії як самостійної науки. Учений визначив економічну історію як науку економічну, оскільки вона вивчає економічні явища, факти і події, але розглядає їх історично, тобто у процесі зародження, розвитку, зміни, взаємодії. Це наука про історію виробництва у всій його багатоманітності на різних етапах історії народів1. У праці С. Крандієвського детально розглянуто витоки економічної історії, її становлення і розвиток у докапіталістичний та капіталістичний періоди соціально-економічного розвитку головних країн Західної Європи та Росії в XVII — на початку XX ст. Як і інші дослідники, український учений показав, що перші історико-економічні роботи були створені ще у XVI—XVIII ст. Проте це було лише початком того тривалого шляху, який наприкінці XIX ст. привів, крім значного зростання історико-економічної літератури, ще й до оформлення історії економіки (або, за іншою термінологією, економічної історії, історії господарського побуту тощо) як самостійної галузі знання2.

Вже з початку формування історії економіки сучасники, зацікавлені економічними факторами, "вивчали минуле, навіть найвіддаленіше, з метою кращого розуміння й осмислення сучасності, адже сучасність вони уявляли як ланку у довгому ланцюзі історичного розвитку. У цьому виражалася ідея розвитку".

Як правило, темами, що переважали в історико-економічних дослідженнях періоду XVII—XVIII ст., були: історія внутрішньої та зовнішньої торгівлі, грошового обігу, кредиту, фінансів, управління. Така тематика зумовлена пануванням меркантилізму як тодішньої головної течії економічної думки, що зосереджувалась на вивченні сфери обігу.

За певної специфіки подібним спрямуванням відзначалися також праці українських дослідників у галузі економічної історії.

Відомий український економіст-історик І. Витанович найдавнішими дослідженнями господарства України вважає спеціальні дослідження (головне — економіко-статистичні) різних частив країни другої половини XVIII ст. (наприклад, "Топографическое описание Малой России” за намісництвами (1778—1779) під керівництвом Ф. Туманського, "Землеописание Малые России" (1773) В. Рубана та ін.).

До пізніших належать праці А. Скальковського "Хронологическое обозрение истории Новороссийского края" (1850—1853), В. Навроцького "П'янство і пропінація в Галичині” (1872), С. Подолинського "Життя і здоров'я на Україні11 (1879), "Ремесла і фабрики на Україні" (1879) та багатьох інших відомих українських дослідників.

У другій половині XIX ст. досліджувати економічну історію почали І. Лучицький, В. Антонович і Київська правно-історична школа В. Владимирського-Буданова. Взагалі українські історики права (пізніша школа М. Василенка в Києві, М. Слабченка в Одесі) активно вивчали соціально-економічні відносини в Україні, так само як і народницька школа4. У галузі економічної історії плідно працювали десятки відомих українських учених, серед яких академіки Д. Баталій, М. Грушеве ький, В. Левитський, К. Воблий, М. Слабченко, Л. Яснопольський та ін.

Становлення історії економіки (економічної історії) наприкінці XIX ст. привело й до її оформлення як самостійної навчальної дисципліни. Вже у 80-х роках XIX ст. окремі провідні вчені читали лекційні курси з економічної історії (з 1881—1882 рр. А. Тойнбі в Оксфордському університеті; з 1885 р. К. Бюхер у Базельському університеті; з 1885—1886 рр. В.Ф. Левитський у Ярославському Демидівському юридичному ліцеї, а потім — у Харківському університеті; з 1889 р. М.М. Ковалевський у Брюссельському університеті).

Професор Київського університету (1901—1919) М. Довнар-Запольський уперше у світі (1913) почав викладати курс історії народного господарства Росії та України.

Аналогічні процеси у тому самому просторі та часі відбувалися також у становленні й розвитку історії економічної думки як самостійної наукової та навчальної дисципліни.

Видатний австро-американський учений-економіст Й. Шумпетер (1883— 1950) зазначав, що інтерес до історії економічної науки явно зріс з початку XIX ст. Проте, на його думку, нариси з історії політекономії Дж.Р. Мак-Куллоха (1824—1825) і Ж.Б. Сея у 6-му томі його "Повного курсу" (1829) були єдиними достойними згадки публікаціями такого роду до 1837 р., коли з'явилося перше видання "Історії політичної економії Європи" Ж.А. Бланкі. У період до 1870 р. було видано низку інших творів у цій галузі, окремі з яких висвітлювали питання у межах певних країн. До 1858 р. цей вид літератури став досить численним, щоб спонукати відомого німецького ученого Р. фон Моля (1799—1875) включити до третього тому своєї книги "Історія та література державних наук" (1855— 1858) розділ з історії політичної економії. Й. Шумпетер особливо відзначає роль як фактично коротких історій економічних наук зібрання праць і передмов до них: П. Кустоді (50 томів зібрання праць класиків італійської політичної економії, 1803—1816 рр.); Ф. Феррарі (дві серії перекладів на італійську мову іноземних робіт з економіки, 1850—1868 рр.), X. Семперс-і-Гуарінос (антології "Бібліо тека іспанських економістів", 1880р. та "Іспанська політико-економічна бібліотека", 1801—1821 р.) та ін.

У другій половині XIX — на початку XX ст. найбільш відомими на Заході в галузі світової та національної історії економічних учень були праці Ю. Каутца (Угорщина), В. Рошера, Є. Дюрінга (Німеччина), Дж. Інгрема (Англія), Ш. Жіда та Ш. Ріста (Франція), Л. Косса (Італія), М. Кольмейро (Іспанія), Ф. Денбара та Р. Елі (СІЛА)1.

Протягом другої половини XIX ст. в Російській імперії було видано більше трьох десятків монографічних досліджень з історії економічних учень2. Узагальнюючі праці зі світової історії економічної науки написали видатні українські вчені І. Вернадський, М. Бунге, М. Туган-Барановський, О. Миклашевський, В. Левитський та ін. Отже, становлення і розвиток історії економіки та економічної науки в Україні відбувалися паралельно з такими ж процесами на Заході, відображаючи загальні досягнення та проблеми.

Зауважимо, що, очевидно, через ідеологічні погляди австро-американський учений не згадав ґрунтовних праць К. Маркса і Ф. Енгельса в галузі історії економіки та економічної думки, до яких належать насамперед "Теорії додаткової вартості” (IV том "Капіталу"), "Анти-Дюрінг" та ін. У будь-якому разі беззаперечним залишається те, що і марксистська, і неомарксистська історії економіки та економічної думки були й продовжують залишатися особливим напрямом сучасних історико-економічних наук і розділом у підручниках з історії економіки та економічної думки.

Специфіка "української лінії" в історико-економічних дослідженнях полягала в актуалізації питань української економіки та її історії з виразним підкресленням національних ознак народного господарства України. З цієї позиції відомий український економіст Б. Винар розглядав, наприклад, діяльність Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1873—1876). її можна назвати "першою спробою українського громадянства висловити свою думку про реальне становище в господарському житті, яке своїм розвитком, повним внутрішніх конфліктів, не сприяло українським економічним інтересам, — пише Б. Винар. — При цьому та перша спроба замаркування української економічної думки була свідомим кроком українського громадянства пов'язати економічні інтереси України з українськими громадянськими позиціями"1. Б. Винар проаналізував і порівняв праці низки відомих українських (М. Зібер, Ю. Бачинський, С. Подолинський, М. Порш, В. Садовський, М. Яснопольський та ін.) і російських (Д. Менделєєв, В. Гріневецький, М. Вольф та ін.) учених у галузі економіки та економічної думки дореволюційної Росії. Він всебічно обґрунтував висновок проте, що напередодні 20-х років XX ст. "традиційні російські погляди і молода українська економічна думка, яка тільки що оформлювалась, стали на протилежних позиціях".

Зазначимо головні особливості цього підручника. Матеріал подано не як механічне об'єднання розрізнених дисциплін економічної історії та історії економічної думки, а як їх органічну єдність. Це досягається насамперед єдністю формаційного і цивілізаційного підходів у дослідженні та викладенні обох зазначених наукових і навчальних дисциплін. Звичайно, за такого підходу вони не перестають існувати та розвиватися як відносно самостійні галузі знання, самостійні історико-економічні науки.

Структура книги і періодизація розвитку економіки й економічної науки, з одного боку, зумовлені єдністю формаційного та цивілізаційного підходів, а з іншого — відображають цю єдність у конкретиці соціально-економічного та наукового розвитку.

При викладенні курсу автори підручника враховують, що становлення політичної економії (економічної теорії) відбувається не лише під впливом соціально-економічного розвитку та необхідності задоволення його потреб, але й внутрішнього розвитку власне економічної науки. Такий підхід реалізовано шляхом з'ясування і застосування до аналізу розвитку економіки та економічної думки на різних її етапах наукових парадигм і конкуруючих науково-дослідних програм.

Водночас у посібнику розвиток економіки й економічної думки подано в єдності простору та часу, складових економічної науки (позитивної та нормативної) і структурних рівнів теорії (мікро-, мезо-, макро- і глобальної економіки). Значну увагу приділено викладенню історії економіки та економічної думки України, основним етапам їх еволюції. Цей розвиток розглянуто у контексті розвитку світової економіки та в загальному плані західної економічної думки.

Загальне спрямування книги полягає у критичному перегляді постулатів нерегульованої економіки та поглядів представників класичної політекономії, а також концепції марксизму, прибічники якої пророкували знищення капіталізму революційним шляхом. Детально проаналізовано новітні явища і процеси як у розвитку сучасної реальної економіки у світовому та національному масштабах, так і в розвитку світової та національної економічної думки у тісному зв'язку з процесами трансформації і глобалізації.

Привернемо увагу ще до кількох принципово важливих положень, що пов'язані з вивченням історії економіки та економічної думки. Вони відображені в тексті підручника та у додатках. Йдеться, по-перше, про технологічні уклади (див. табл. 1.2), по-друге, про класифікацію (систематизацію) економічних теорій, шкіл та напрямів економічної думки й їх зіставлення (додатки, рис. 1), по-третє, про неортодоксальну економіку та деякі напрями сучасних соціальних наук про економіку (додатки, табл. 1, 2).

Значення розкриття питань про технологічні уклади, їх характеристику, періодизацію тощо полягає, на думку авторів підручника, у тому, що вони у реальності виступають своєрідними опорними пунктами і водночас поворотними віхами у довгостроковому історичному розвитку економіки. Відтак їх існування та періодична зміна чинять значний вплив на ставлення і розвиток тих чи інших нових економічних теорій. В контексті теоретико-методологічних засад і концептуального вивчення історії економіки та економічної думки вчення про технологічні уклади, їх зміну виступає своєрідною сполучною ланкою (образно кажучи, містком) між формаційним і цивілізаційним підходами у дослідженнях розвитку суспільства та його економіки, між аграрною, індустріальною і постіндустріальною (інформаційною) економіками у теоріях постіндустріалізму.

Класифікація економічних теорій, шкіл та напрямів економічної думки допомагає систематизувати знання студентів з історії економічної думки, розкрити хронологічну послідовність, тяглість (спадкоємність) та плодотворні теоретичні прориви у розвитку економічної науки, сучасну структуру і становище економічної теорії. Відкривається можливість порівняти загальний стан сучасної економічної теорії Заходу з її ж становищем п'ятдесятирічної давності. Класифікація наочно показує існування багатоманітності, множинності, гетерогенності, альтернативності сучасних економічних теорій й водночас взаємозв'язків між ними. Водночас всі ті, хто вивчає історію економіки й економічної думки, утверджуються у переконаннях про існування наукових революцій, зміни парадигм, конкуруючих науково-дослідних програм у процесі розвитку економіки та економічної думки.

Разом з тим зміст таблиць 1 і 2 додатків розкиває існування внутрішньо-дисциплінарних взаємозв'язків між економічними теоріями, з одного боку, і міждисциплінарних взаємозв'язків між економічною теорією та іншими соціальними й природничими науками. Тим самим знаходять відбиття насамперед явище так званого економічного імперіалізму, тобто вторгнення економічних досліджень у галузь багатьох неекономічних наук, включаючи й природничі, а також процеси взаємозбагачення економічних, соціальних та природничих наук.

Модуль 1. ЕКОНОМІКА ТА ЕКОНОМІЧНА ДУМКА НАЙДАВНІШИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Розділ 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ІСТОРІЇ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ

1.1. Єдність формаційного та цивілізаційного теоретико-методологічних підходів

У широких координатах загального теоретико-методологічного та світоглядного розгляду економічних теорій, історії економіки та економічної думки можна виокремити два наукових підходи:

1) формаційний, в основі якого лежить матеріалістичне розуміння історії. Сутність останнього, за Ф. Енгельсом, полягає в тому, що це такий погляд на процес світової історії, який виявляє остаточну причину і вирішальну рушійну силу всіх важливих історичних подій в економічному розвиткові суспільства, змінах суспільного способу виробництва й обміну, у поділі суспільства на різні класи, який випливає звідси, й у їх боротьбі між собою;

2) цивілізаційний, головною складовою котрого є поняття "цивілізація", яке має низку визначень і навіть їх варіантів.

Історично першими були розроблені різні варіанти цивілізаційного підходу (XVIII—XIX ст.), а у 40—60-ті роки XIX ст. — формаційні.

У межах обох підходів важливе значення має розробка питання про критерії виокремлення та дослідження формацій і цивілізацій, а також різних ступенів їх соціально-економічного розвитку. У табл. 1.1 наведено деякі найпоширеніші в літературі критерії дослідження розвитку суспільства, його різних ступенів. Ці критерії відіграють принципову роль у вивченні та викладанні сучасних економічних теорій, а також історії економіки та економічної думки.

Зробимо деякі суттєві застереження щодо зазначених у табл. 1.1 критеріїв та теорій, у яких вони використовуються як ключові.

По-перше, у межах кожного з підходів (формаційного та цивілізаційного) критерії не мають взаємовиключного характеру, тому при визначенні та типологізації економічних систем фактично можуть застосовуватися в сукупності.

По-друге, критерії, що використовують представники обох підходів, хоч і доповнюють один одного, проте, як правило, донині співвідносяться з цілком певними групами економічних теорій. Специфіка критеріїв у формаційному підході дає змогу під час їх застосування дослідити глибинний рівень становлення, розвитку та еволюції економічної системи суспільства як природно-історичного процесу, а у цивілізаційному — проаналізувати особливості конкретно-історич

Таблиця 1.1. Критерії розрізнення соціально-економічного суспільства за формаційного та цивілізаційного підходів

Формаційний підхід	Цивілізаційний підхід
1. Основоположна роль продуктивних сил, насамперед засобів праці	1. Істотні зміни техніки, технології та організації виробництва
2. Особливий характер і спосіб поєднання працівників та засобів виробництва	2. Найбільш важливі перетворення, що відбуваються у межах певної соціальної спільноти
3. Історичний характер виробничих відносин	3. Техніко-економічна, політична, соціально-культурна, територіальна, демографічна і національна своєрідність конкретного типу цивілізації
4. Класова диференціація суспільства, що ґрунтується на різних формах власності	4. Суттєва роль і виняткова значущість науково-технічної революції, наукових знань загалом у соціально-економічному та духовному розвитку суспільства
5. Форма додаткової праці, що "вижимається" із безпосереднього виробника	5. Зміна форм і методів управління суспільством, економікою
6. Соціальні форми експлуатації, що властиві певній історичній епосі	6. Суттєва значущість традицій, звичаїв, моралі, релігійних поглядів у культурному розвиткові народу
7. Характер міжособистнісних відносин (особиста залежність, речова залежність, вільна індивідуальність)	7. Наявність суспільних цінностей
8. Відмітні риси й етапи, характерні для так званої архаїчної, або первинної, формації	8. Рівень (ступінь) розвитку того чи іншого регіону або етносу
9. Місце певної суспільно-економічної формації в історичному процесі	9. Місце певної цивілізації в історичному процесі

ного функціонування та розвитку цієї системи. Протягом останніх 20 років помітне прагнення багатьох учених на пострадянських просторах до "синтезу" у використанні критеріїв під час дослідження економічної історії, розробки й аналізу сучасних економічних теорій та їх напрямів.

Історично склалося так, що формаційний підхід з його критеріями ототожнюється винятково з марксистськими економічними теоріями, а цивілізаційний— з різноманітними немарксистськими концепціями цивілізаційного напряму. При цьому поняття "цивілізація" використовується у різних значеннях. Наприклад, на думку А. Тойнбі, це синонім культури, для О. Шпенглера —завершальна стадія у розвитку локальних культур, стадія їх деградації та занепаду, згідно з Л. Морганом — історичний етап розвитку людського суспільства, що змінив період варварства, для М. Данилевського — культурно-історичний тип суспільства та ін. Як справедливо зазначають учені, структура цивілізаційного підходу досить складна і розгалужена. Нині визначення цивілізації має багато варіантів, які формуються під впливом сукупності різноманітних чинників, що діють у світовому науковому та суспільному просторах. Серед них — ментальні структури, наукові й суспільні парадигми. Професор A.C. Філіпенко вважає, що основою сучасного цивілізаційного знання е п'ять відносно самостійних цивілізаційних парадигм, сукупність котрих дає можливість більш-менш цілісно уявити генезис, структуру й динаміку сучасних цивілізаційних процесів. Це загально-історична, філософсько-антропологічна, соціокультурна, технологічна та економічна парадигми, в основу яких покладено відповідні визначальні фактори.

Сучасні вчені у світі стародавніх цивілізацій виокремлюють як загальновідомі та ліпше досліджені, так і менш відомі. До перших належать такі цивілізації: 1) Стародавнього Єгипту; 2) Месопотамії (Шумер-Аккад, Вавилон, Ассирія, Нововавилонське царство, Персія); 3) Стародавнього Китаю; 4) Стародавньої Індії; 5) Стародавньої Греції; б) Стародавнього Риму; 7) Середньої Азії; 8) Закавказзя; 9) Скіфська. Серед других вирізняють цивілізації: 1) Африки, розміщені південніше від Сахари і Південної Аравії; 2) Стародавньої Малої Азії; 3) Стародавнього Ірану; 4) Стародавнього Афганістану; 5) Південно-Східної Азії; 6) Стародавньої Японії; 7) Нового Світу.

За класифікацією ЮНЕСКО, нині у світі є сім основних цивілізацій: європейська, північноамериканська, далекосхідна, арабо-мусульманська, індійська, тропічно-африканська, латиноамериканська. У функціонуванні та розвитку вони характеризуються і спільними, і відмінними рисами.

Як і всі інші теоретико-методологічні підходи, цивілізаційний підхід має сильні та слабкі сторони. До перших належить його універсальність, оскільки він орієнтований на пізнання історії суспільства в усіх його аспектах (у тому числі й економічному, технічному, управлінському) з урахуванням загального та специфіки розвитку різних країн і регіонів. Слабкість цього підходу полягає насамперед у незавершеності та аморфності критеріїв виокремлення типів цивілізації. Для одних учених на першому плані перебувають економічні чинники, для других — політичні, треті надають перевагу релігії, четверті — культурі та ін.

У сучасній науковій літературі внаслідок насамперед різного тлумачення та використання зазначених вище критеріїв у межах кожного з двох головних підходів спостерігається неоднозначне ставлення до останніх. Досить поширеними залишаються полярні позиції контркритики та пошук контраргументів. Обмеженість формаційного підходу вбачають, як правило, у наданні гіпертрофованого значення економічним факторам і відповідно у недооцінюванні дії інших чинників (політики, культури та ін.). Критики формаційного підходу вважають також, що в його межах недостатньо враховуються особливості функціонування соціально-економічних систем у конкретних країнах на різних ступенях їх розвитку. До цього додається ще й гіпотеза, згідно з якою багатоманітність варіантів розвитку окремих країн нині звести до певної загальної моделі важко або взагалі неможливо.

Звідси випливають формулювання питання про потребу розробки та застосування моделей соціально-економічного розвитку кожної країни, національних економік і водночас врахування самобутності та загальносвітових тенденцій розвитку. Питання полягає лише в тому, як це реалізувати у вигляді певних економічних теорій.

Іншими недоліками формаційного підходу називають надмірну конфронтаційність, наголошення на відносинах власників і невласників, положення про переривчастість історичного процесу розвитку, трактування всього людського розвитку з позиції неминучості переходу до комуністичної формації.

За формаційного підходу принципове значення має протиставляння капіталістичного і соціалістичного ладу (соціально-економічних систем). Щоб визначити кожен із типів ладу, виокремлюють три необхідні і достатні умови, які потрібно виконувати одночасно (рис. 1.1). Враховуючи їх або риси системи, характеризують сукупність систем як соціалістичні або капіталістичні, незалежно від низки другорядних ознак (за законодавством, діловою активністю, роллю держави, релігійною належністю населення та ін.). Другорядні ознаки важливі для визначення різних варіантів тієї чи іншої соціально-економічної системи.

Рис. 1.1. Необхідні та достатні умови соціалістичної і капіталістичної систем

Протиставлення соціалізму і капіталізму дослідники не обмежують відмінностями між основними та другорядними рисами кожної із зазначених двох соціально-економічних систем. Зауважують, що завжди існували особливі формації, але вони були винятками. По-перше, докапіталістичні і капіталістичні форми можуть співіснувати протягом досить тривалого часу у країнах, що розвиваються. По-друге, там, де сильний вплив ісламу або з'являються теократичні політичні чи ідеологічні норми, функціонують проміжні форми власності, які не можна назвати державною або приватною власністю. Крім того, закони і/або традиції ісламу обмежують звичайну діяльність ринку. Тому, як вважає багато науковців, систему у цих країнах не можна характеризувати як капіталістичну, але й до соціалістичної вона також не належить1.

Підхід із позицій протиставлення капіталізму і соціалізму охоче та широко використовували багато видатних мислителів XIX—XX ст. (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін, К. Поланьї, М. Вебер, Л. фон Мізес, Ф. фон Хайєк, Й. Шумпетер та ін.). Водночас низка сучасних науковців (Ф. Пріор, М. Борнстейн та ін.) сумнівається у правомірності поділу всіх систем на два альтернативні типи, розглядаючи наявні системи як комбінації різних елементів у певних співвідношеннях. Справді, є величезна кількість можливих комбінацій, котрі розглядають з погляду різних типологій. У цьому випадку системи й економіки змішані.

За підходом протиставлення пари понять (капіталізм/соціалізм) перехідний період від одного суспільного ладу (соціально-економічної системи) до іншого або остаточна зміна системи вважається завершеним за умови, якщо у тій або іншій країні остаточно встановлюються всі три визначені вище основні характеристики ладу (системи). За такими позиціями зміна соціалістичної системи відбулася у десяти постсоціалістичних країнах Центральної і Східної Європи та Балтії, які у 2004 і 2007 рр. стали новими членами Європейського Союзу.

У межах формаційного підходу виявляється неоднозначним трактування кінцевого ступеня соціально-економічного розвитку. Виокремлюють такі головні позиції:

1) капіталізм — природний рушійний порядок, що відповідає потребам людей, постійно розвивається, еволюціонує у напрямі гуманізації, соціалізації та не потребує переходу до соціалізму;

2) соціалізм (комунізм) як завершальний ступінь соціально-економічного прогресу в дусі марксистського вчення;

3) посткапіталізм — прийдешній лад, в якому на основі постіндустріального розвитку пріоритет надається самоцінності творчої особистості;

4) соціалістичне ринкове господарство — конвергентна система, в якій об'єднані кращі риси капіталізму і соціалізму та усунені їх гірші властивості.

Водночас із характерних марксистських та переважно неомарксистських позицій висвітлюється питання про критерії виокремлення трьох типів цивілізації — аграрної, індустріальної та постіндустріальної — за вирішальною ознакою рівня розвитку техніки і науки. Недоліками такого виокремлення вважають:

1) абстрагування від законів розвитку цілісної економічної системи у процесі її еволюції, насамперед від законів відносин економічної власності. Результатом такого підходу є зосередження уваги на зовнішніх поверхових формах зв'язку на рівні явища;

2) за межами такої класифікації залишається соціальна сутність людини, передусім людина-власник, а відтак — людина як сукупність інших підсистем суспільних відносин (соціальних, політичних, правових та ін.);

3) така концепція ґрунтується значною мірою на теоріях позитивізму, тому не пояснює (або пояснює однобічно, поверхово) наявність багатства і бідності в умовах аграрної, індустріальної та постіндустріальної цивілізації, економічних криз, масового безробіття у двох останніх цивілізаціях та інших істотних вад. Тому за соціальною спрямованістю вона служить інтересам панівного класу.

Щоб детально з'ясувати сутність і методологічне значення формаційного підходу, потрібно врахувати такі два принципові положення:

1) елементи суспільно-економічної формації — соціальні, правові, політичні, ідеологічні, культурні та інші відносини ("надбудова") — лише в підсумку детермінуються законами розвитку певної економічної системи. Вони відносно самостійні і мають активний зворотний вплив (причому, можливо, у різних напрямах) на сукупність економічних відносин ("базис");

2) як зазначав К. Маркс, один і той самий економічний базис (один і той самий щодо основних умов) завдяки різноманітним емпіричним обставинам, природним умовам, расовим відносинам, історичним впливам та іншим показникам може виявляти безкінечні варіації та градації, які можна зрозуміти лише за допомогою аналізу цих емпірично даних обставин.

Сполучна ланка між формаційним та цивілізаційним підходами — концепції технологічного способу виробництва, технологічних укладів тощо.

У сучасній літературі вони представлені у працях відомих учених-економістів С. Глазьєва, В. Дементьєва, В. Кузика, Д. Львова, Ю. Яковця, А. Чухна, К. Фримена, К. Перес та ін. Вони розвивають теорію довготривалого техніко-економічного розвитку, в якій цей розвиток розглядається як послідовне заміщення великих комплексів технічно спряжених виробництв — технологічних укладів (ТУ)1.

За табл. 1.2 життєвий цикл ТУ охоплює приблизно століття, а період його домінування у розвитку економіки становить 40—60 років. Із прискоренням науково-технічного прогресу і зменшенням тривалості науково-виробничих циклів він поступово скорочується. На поверхні економічних явищ цей період має вигляд довгих хвиль економічної кон'юнктури, періодичність яких уперше встановив видатний російський вчений М. Кондратьєв, а потім підтвердило багато інших дослідників.

Від промислової революції в Англії і донині у світовому техніко-економічно-му розвиткові виокремлюють життєві цикли п'яти ТУ, що послідовно змінюють один одного. У структурі сучасної розвинутої економіки домінує п'ятий ТУ, ключовим чинником якого є мікроелектроніка та програмне забезпечення. До виробництв, що формують його ядро, належать: електронні компоненти і пристрої; електронно-обчислювальна техніка; радіо- і телекомунікаційне обладнання; лазерне обладнання; послуги з обслуговування обчислювальної техніки.

Як зазначають дослідники, на сьогодні цей технологічний уклад близький до вичерпання можливостей свого зростання. Чергове підтвердження цьому — нинішня світова фінансово-економічна криза. Домінуючий п'ятий ТУ поступово заміщується наступним, шостим, становлення і розвиток якого визначатимуть глобальний розвиток протягом найближчих двох-трьох десятиліть. Головні складові структури нового (VI) ТУ подано у табл. 1.2.

Поєднуючи формаційний і цивілізаційний підходи, технологічні уклади розглядають як складову продуктивних сил, залежно від якої розвиваються й економічні (виробничі) відносини.

Сполучними ланками у поєднанні формаційного та цивілізаційного підходів є також різні варіанти неоконституціоналізму (насамперед нова економічна історія, теорія суспільного вибору, еволюційна теорія та ін.), неортодоксальні економічні теорії, інтегративні концепції певних напрямів соціальних наук і еконо-

Таблиця 1.2. Хронологія і характеристика технологічних укладів

Xарактеристика укладу

Номер технологічного укладу

1

2

3

4

5

6

Період домінування

1770—1830 рр.

1830—1880 рр.

1880—1930 рр.

1930—1980 рр.

Від 1980— 1990 рр. до 2030— 2040 (?) рр.

2020—... рр.

Ключовий чинник

Текстильні машини

Паровий двигун, верстати

Електродвигун

Двигун внутрішнього згорання

Мікроелектрніка

Нанотехнології, молекулярна біологія

Ядро і провідні галузі технологічного укладу

Текстильна промисловість, текстильне машинобудування, виплавка чавуну, будівництво каналів, водяний двигун

Паровий двигун, залізничний транспорт, машино-парохо-добудування, вугільна, верстато-інстру-ментальна промисловості,чорна металургія

Електротехнічне і важке машинобудування, виробництво і прокат сталі, неорганічна хімія, електроенергетика

Автомобіле-і тракторобудування, кольорова металургія, виробництво товарів тривалого користування, органічна хімія, виробництво і переробка нафти, прикладна наука

Електронна промисловість, обчислювальна техніка і програмне забезпечення, телекомунікації, роботобудування, виробництво і переробка газу, авіакосмічна промисловість, наука і освіта

Нанотехнології, генна інженерія, інформатика, телекомунікації, атомна промисловість, наука, освіта, охорона здоров'я

Країни-лідери

Велика Британія, Франція, Бельгія

Велика Британія, Франція, Бельгія, Німеччина, США

Західна Європа, США, Росія

США, СРСР, Західна Європа, Японія

США, Японія, ЄС

Режими еконо-мічного регулювання в країнах-лідерах

Розпад феодальних монополій, вільна торгівля

Вільна торгівля, обмеження державного втручання, поява галузевих професійних спілок; формування соціального законодавства

Розширення інститутів державного регулювання; державна власність на природні монополії, основні види інфраструктури, в тому числі соціальної

Соціальна держава; воєнно-промисловий комплекс; інститути розвитку; кейнсіан-ське державне регулювання економіки

| Держава розвитку; лібералізація фінансових ринків, глобалізація; спад профспілкового руху

Становлення інститутів глобального регулювання економічної діяльності

Головні економічні інститути

Конкуренція окремих підприємців і малих фірм. їх об'єднання в партнерства, що забезпечує кооперацію індивідуального капіталу

Концентрація виробництва у великих організаціях. Розвиток акціонерних товариств, які забезпечують концентрацію капіталу на принципах обмеженої відповідальності

Об'єднання фірм, концентрація виробництва в картелях і трестах. Влада монополій і олігополій. Концентрація фінансового капіталу в банківській системі. Відокремлення управління від власності

Транснаціональні корпорації, олігополії на світовому ринкові. Вертикальна інтеграція та концентрація виробництва. Дивізі-ональний ієрархічний контроль і домінування техноструктури в організаціях

Міжнародна інтеграція на основі інформаційних технологій, інтеграція виробництва і збуту. Поставки "саме вчасно", мережеві структури організації економічної діяльності

Формування глобальних інформаційних технологічних мереж виробництва і збуту продукції, надання освітніх, медичних та інформаційних послуг

Організація інноваційної активності в країнах-лідерах

Національні академії та наукові товариства. Індивідуале інженерне і винахідницьке підприємництво та партнерство. Професійне навчання кадрів

Формування науково-дослідних інститутів. Професійне навчання. Формування національних і міжнародних систем охорони ін- телектуал ьної власності

Внутрішньо-фірмова освіта. Національні інститути і лабораторії. Загальна початкова освіта

Державне субсидування НД-ДКР. Розвиток середньої, вищої і професійної освіти. Глобальні механізми захисту інтелектуальної власності та передачі технологій

Інтеграція НДДКР, проектування виробництва і навчання. Обчислювальні мережі і загальні дослідження. Державна підтримка нових технологій і університетсько-промислове співробітництво

Інтеграція науки, освіти, виробництва. Безперервний інноваційний процес і безперервне навчання

мічної теорії (табл. 1.2). Так чи інакше всі ці теорії "розмивають" попереднє жорстке протиставлення положень формаційного та цивілізаційного підходів і знаходять певні точки конвергенції (збігання, сходження) окремих принципових суджень прихильників двох теоретико-методологічних підходів.

В економічній літературі пострадянського періоду широко представлена критика формаційного підходу як однобічного і нібито науково неспроможного. Проте при цьому досить часто відбувається свідома (чи неусвідомлена) підміна понять "формаційний", "діалектико-матеріалістичний" та "економіко-матеріалістичний" підхід.

Економічний матеріалізм, або економічний детермінізм, — вульгарно-матеріалістична концепція, згідно з якою суспільно-історичний розвиток цілком визначається дією економічного чинника (або економічного середовища). Політична, ідеологічна, моральна та інші сфери соціального життя є лише наслідками економічного фактора, позбавленими самостійності та можливості активно впливати на історію; принципи соціального детермінізму доводяться економічним матеріалізмом до економічного фаталізму.

Представники економічного матеріалізму недооцінюють той факт, що люди починають формувати суспільні відносини як істоти, котрі мають свідомість, що їх дії диктуються не лише економічними інтересами, але й політичними, моральними, національними, релігійними та іншими мотивами, що у результаті — часто через складну систему опосередкованих ланок — хоч і детермінуються економічним чинником, але у жодному разі не зводяться до нього і не перебувають від нього в однобічній залежності1.

Зокрема, в листах Ф. Енгельса 90-х років XIX ст. до Е. Бернштейна, П. Лафарга, К. Шмідта та інших простежується з'ясування принципових помилок і хибність такого ототожнення. У листі до Й. Блоха (вересень 1890 р.) Ф. Енгельс зазначав: "...Згідно з матеріалістичним розумінням історії в історичному процесі визначальним моментом у підсумку є творення і відтворення дійсного життя. Ні я, ні Маркс більшого ніколи не стверджували. А якщо хто-небудь перекручує це положення в тому розумінні, що економічний момент є нібито єдино визначальним, то він перетворює це твердження на беззмістовну, абстрактну, безглузду фразу"2. Після цього Ф. Енгельс розглянув вплив на історичний процес різних факторів, явищ і процесів суспільної надбудови, волі людей. Він писав про можливе коріння згадуваного хибного ототожнення: "Маркс і я частково самі винні в тому, що молодь іноді надає більшого значення економічному аспектові, ніж це слід робити. Нам доводилось, заперечуючи противникам, підкреслювати головний принцип, який вони відкидали, і не завжди був час, місце і можливість віддавати належне іншим моментам, що беруть участь у цій взаємодії"8.

Економічний матеріалізм (детермінізм) у сучасній економічній літературі часто критикують з погляду доведення однобічності чинника матеріального добробуту. Багато відомих учених, у тому числі лауреати Нобелівської премії з економіки (А. Сев, Дж. Стігліц та ін.), звертають увагу на небезпеку, пов'язану з абсолютизацією матеріальних факторів соціально-економічного розвитку.

За аналогією, надання вирішального значення іншому, ніж економічний, чиннику суспільного розвитку призводить до утворення понять "політичний детермінізм", "ідеологічний детермінізм", "культурний детермінізм" тощо. Представники концепції постмодернізації (Р. Інглегарт, М. Кастельс та ін.) виступають проти цих видів детермінізму як таких, що абсолютизують певний аспект суспільно-економічного розвитку. У концепції постмодернізації взаємозв'язки між економічними, політичними, культурними, інституціональними перетвореннями отримали інше трактування. Його суть така: і економіка визначає всі Інші складники суспільства, і навпаки. "Причинно-наслідкові зв'язки мають взаємний характер, — вважає професор Р. Інглегарт. — Політичні, економічні та культурні перетворення взаємообумовлені у міру того, що не може бути життєздатним суспільство, яке не має політичних, економічних і культурних систем, що підтримують одна одну на взаємній основі: у довгостроковій перспективі відповідні компоненти або пристосовуються один до одного, або система руйнується".

Такий тип взаємозв'язків між різними системами суспільства відображено на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Взаємозв'язки між складовими систем (за концепцією постмодернізму)

Поєднання двох підходів формаційного та цивілізаційного —- не безпроблемне. Як правило, воно супроводжується критичними оцінками та переоцінками економічної теорії марксизму.

Взаємозв'язок основних елементів суспільно-економічної формації у марксистській економічній теорії подано на рис. 1.3. Продуктивні сили відіграють вирішальну роль у визначенні виробничих (економічних) відносин, а при з'ясуванні сутності та впливу надбудови таке значення належить виробничим відносинам, або економічному базису (структурі) суспільства.

У різних немарксистських теоріях взаємозв'язки між інститутами інші. Як правило, у багатьох традиційних теоріях (наприклад, концепції культурного детермінізму, ідеальних типів видатного німецького ученого XIX—XX ст. М. Вебе

Рис. 1.3. Взаємозв'язки у суспільно-економічній формації (за марксистською теорією)

ра) головну роль відіграють надбудовні складові (політика, культура, ідеологія тощо). Проте представники так званої класико-кейнсіанської політичної економії — своєрідного варіанта посткейнсіанства — вважають, що виробництво, розподіл та інші елементи економіки частково визначають форму і спосіб функціонування інституціональної надбудови. До складу останньої входять політичні, правові, соціальні, культурні та інші інститути. Водночас зазначають, що є також причинно-наслідкові зв'язки між суспільним виробництвом і способом функціонування інституціональної надбудови.

За класичним підходом, вважає професор Фрібурзького університету (Швейцарія) Г. Бортіс, виробництво, а також виробничі відносини і продуктивні сили — головні макроінститути будь-якого суспільства. Проте це не свідчить, що виробництво жорстко визначає форму та способи функціонування всіх інших інститутів, як стверджував К. Маркс.

Складність інституціональних надбудов зумовлена здебільшого тим, що політичні, економічні, правові, соціальні та культурні інституції комплементарні. Це приводить до того, що виникає заплутаність у зв'язках між частинами та цілим. Наприклад, економіка через створення суспільної додаткової вартості має створювати матеріальний базис для всіх суспільних та індивідуальних дій, а правова сфера частково регулює соціальну та індивідуальну поведінку у верствах суспільства1.

Перехід від індустріальної до інформаційної постіндустріальної стадії — настільки різкий поворот в історії, що він змінив усталену методологію економічної теорії і зумовив формування якісно нової, вважає академік HAH України A.A. Чухно. Формаційний світоглядний принцип, який півтора-два століття відігравав системоутворювальну роль в економічній теорії та в суспільствознавстві загалом, поступається місцем цивілізаційному підходові, який спричинює істотні зміни в економічній методології усіх суспільствознавчих наук. Причому в цьому глобальному процесі виявляється дія закону заперечення. Усе, досягнуте на основі формаційного підходу, не відкидається. Цивілізаційний підхід, який ґрунтується на технологічних способах виробництва і класифікує історію цивілізації на доіндустріальну, індустріальну та інформаційну, постіндустріальну стадії, доповнюється можливостями формаційного принципу, що базується на виробничих відносинах. Це дає змогу досліджувати розвиток суспільства на основі взаємозв'язку технологічних змін і змін виробничих відносин, значно конкретизувати і збагатити економічне пізнання кожного етапу цивілізації. Наприклад, при аналізі доіндустріальної стадії в цілому значно конкретнішою і чіткішою стає її історія, коли вона виявляється єдністю первіснообщинного, рабовласницького та феодального способів виробництва. Отже, закономірністю розвитку науки є синтез знань, тобто не тільки заперечення старого, а й використання його разом із новим.

Поширення цивілізаційного підходу, технологічний принцип визначення прогресу дають можливість подолати розгляд виробничих відносин безвідносно до розвитку продуктивних сил, точніше визначити ступінь економічного і соціального розвитку країни. Проте це реалізується за умови, що технологічний розвиток розглядається в єдності зі змінами виробничих відносин, становища людини в економіці та суспільстві1.

Отже, у сучасній економічній науці — вітчизняній та зарубіжній — відбувається пошук можливостей поєднання формаційного і цивілізаційного підходів до розробки економічної теорії, вивчення економіки, історії економіки та економічної думки.

Водночас є і протилежний підхід. У новітній економічній літературі в умовах критики і навіть відкидання марксистської теорії суспільно-економічних формацій розроблені різні концепції ц заміни. Одна із них — аналіз існування у постпервісному світі чотирьох форм взаємовідносин людини і влади, які не наслідували одна одну. Сутність концепції полягає у виокремленні характерних, принципово різних за змістом, відносин населення і влади, що домінували протягом історії людської цивілізації на Сході та Заході.

Перша форма взаємовідносин ("азіатський" спосіб виробництва) характерна для авторитарної, а той деспотичної східної структури влади — власності із найчастіше централізованим розподілом. В історії людства вона проіснувала найдовше, а подекуди функціонує ще й досі.

Друга (антична) спостерігається в античній структурі з їі свободами і правами, з обраною ними та змінюваною, тобто підзвітною населенню владою і повагою до приватної власності, із захистом майна та інтересів людей, насамперед громадян, з боку тієї самої влади. Вона діяла порівняно нетривалий період, трохи більше тисячі років у Стародавніх Греції та Римі.

В античному світі людина з її інтересами — головне, а влада, що турбується про їх дотримання, а також прав і свобод громадян — вторинне.

Третя (феодалізм) — це варіант першої, "азіатської", за Марксом, що пов'язаний із принципом децентралізованого розподілу. Для нього властивий авторитарний тип взаємовідносин між людиною і державою: всемогутня влада "зверху", а люди — "знизу" як беззахисні піддані, підлеглі чиновникам або феодалам.

Четверта (буржуазна) — форма взаємовідносин людини і влади, що характеризується свободою, демократією, правами і приватною власністю буржуазного типу.

Розглянувши чотири різні форми відносин влада — власність, зробимо такий висновок: перша і третя форми — це варіанти однієї й тієї самої авторитарної сутності, а це будь-яка модифікація панування тих, хто управляє, над тими, ким керують, — від крайнощів східного деспотизму до поміркованих варіантів феодалізму та "абсолютизму", включаючи й латиноамериканський тип "управлінської" демократії — становлять різні ступені несвободи. Водночас друга і четверта форми влади (антична і буржуазна) — це свобода. У минулому переходи суспільства від однієї пари форм влади до іншої (від несвободи до свободи) відбувалися протягом багатьох століть, а нині вони значно скоротилися за часом, триваючи десятиріччя2.

Показуючи неспроможність економічного матеріалізму, який помилково вважають іманентною рисою формаційного підходу, водночас звернемо увагу на неправомірність приписування його теоріям представників цивілізаційного підходу. Наприклад, стверджують, що в сучасних концепціях індустріального та постіндустріального суспільства у своєрідній формі відтворюються традиції економічного матеріалізму. Нібито розвиток науки і техніки, які відіграють роль складових продуктивних сил, трактується тут як чинник, що безпосередньо визначає всі аспекти суспільного життя, усуває якісні відмінності між різними соціально-економічними системами.

З іншого боку, за цивілізаційного підходу в різних його концепціях одним із вихідних теоретичних положень є визнання взаємозв'язків між економічним базисом та інституціональною надбудовою, важливого значення відносин (прав) власності та ін.

Модуль 1. ЕКОНОМІКА ТА ЕКОНОМІЧНА ДУМКА НАЙДАВНІШИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Розділ 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ІСТОРІЇ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ