Правова держава — це така форма організації та діяльності державної влади, яка у відносинах з індивідами та різноманітними їх об’єднаннями ґрунтується на нормах права.

До основних ознак правової держави належать:

1. Верховенство закону в усіх сферах суспільного життя. Закони

регулюють найбільш важливі сторони життя суспільства.

Підзаконні акти, а надто відомчі, можуть лише конкретизувати якісь положення законів, але в жодному разі не «вдосконалювати», не «змінювати» закони.

Основний закон правової держави — конституція. У ній сформульовані правові засади державного та суспільного життя. Жоден інший правовий акт держави не може суперечити конституції. Пріоритет конституції — невід'ємна ознака правової держави. Тому правова держава — це конституційна держава.

2. Реальність прав особи, забезпечення її вільного розвитку. Правова держава визнає за індивідом певну сферу свободи, у межі якої втручання держави неприпустимо. Це право гарантується судовим захистом. Його реальний вияв охоплюється твердженням: «Все, що не заборонено індивіду, йому дозволено», — і навпаки: «Все, що не дозволено владі, їй заборонено».

3. Взаємна відповідальність держави та особи. Відносини між державою (як носієм політичної влади) і громадянином (як учасником її формування та здійснення) повинні будуватись на засадах рівності і справедливості. Визначаючи законами міру свободи особи, держава водночас обмежує себе у рішеннях та діях. Вона бере на себе зобов'язання забезпечувати справедливість у відносинах з кожним громадянином. Правовий характер взаємної відповідальності держави та особи — важливий елемент права, що складається у суспільстві об'єктивно, а не як продукт волевиявлення держави. Дотримання правових вимог — юридичний обов'язок усіх, і в першу чергу — держави.

Основним принципом організації та діяльності правової держави є поділ єдиної державної влади на три відносно самостійні та незалежні гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Кожна з цих гілок займає своє місце у загальній системі державної влади і виконує властиві тільки їй завдання та функції. Рівновага влад підтримується спеціальними організаційно-правовими методами, які забезпечують не тільки взаємодію, а й взаємообмеження повноважень у встановлених межах.

Зв'язок лікарської етики та медичної деонтології з правовою культурою

Медицина у сучасному світі відіграє особливу роль у житті людини і суспільства. Відносини між лікарем і пацієнтом вимагають від медичних працівників професійних знань, належної правової бази у сфері охорони здоров'я, а також дотримання морально-етичних норм.

Охорона здоров'я і медицина тісно пов'язані з моральністю, професійною етикою. Звертаючись до лікаря, людина має право сподіватися на щире бажання медика допомогти позбутися страждань, професійну майстерність, чуйність, співчуття і поєднання глибоких знань із високою моральністю.

У теорії розрізняють два поняття — медична етика і лікарська етика. Перше поняття є ширшим, оскільки розкриває принципи і правила поведінки не лише

Правова культура медичного працівника — це його правосвідомість, розуміння принципів медичного права, повага до нього, переконаність у справедливості законів та в потребі їх неухильного дотримання у медичній діяльності. Це критичне творче осмислення правових норм, законів, правових явищ з погляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту.

Зміст правової культури передбачає високий рівень правових знань і вміння застосовувати їх у повсякденному житті.

Правова культура відображає активну участь членів суспільства в його правовому житті, правовій діяльності, а також стан законності і правопорядку, правосвідомості. Рівень досягнутої в суспільстві правової культури суттєво впливає на ефективність правового регулювання, характер законодавства, форми й засоби забезпечення прав громадян, ступінь визнання загальнолюдських цінностей, норм міжнародного права.

Професійна культура медичного працівника вимагає:

1. Знання законодавства і медичного права.

2. Переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів в системі охорони здоров'я.

3. Уміння користуватися правовим інструментарієм — законами та іншими правовими актами — у повсякденній медичній діяльності під час прийняття і оформлення рішень.

Професіоналізм і справедливість на верхівці медичної практики лише тоді, коли медичний працівник як слуга закону чесно виконує свій морально-правовий обов'язок, постійно підвищує свою майстерність, опановує досягнення теоретичної і практичної медицини.

Таким чином, правова культура медичного працівника (загальна і спеціальна) сприяє формуванню стилю правомірної поведінки. Культурний стиль характеризується сталістю додержання правових принципів у правомірній поведінці, специфікою вирішення життєвих проблем, яка відображається в особливостях вибору варіанта правомірної поведінки в межах, визначених правовими нормами.