3. Характеристика форм державного устрою та політичного режиму

Форма державного устрою характеризує територіальний поділ держави і співвідношення повноважень центральних і регіональних (місцевих) органів влади.

Головними формами державного територіального устрою є :унітарна держава, федерація ,конфедерація. Унітарна (від лат. unitas - єдність) держава передбачає поширення на всю її територію єдиної системи права, органів державної влади і управління, єдиного громадянства (Болгарія, Угорщина, Великобританія).

Федерація (від лат. federatio - союз, об'єднання) - це складна союзна держава, що складається з державних утворень (штатів, кантонів, республік, земель тощо), що володіють певною політичною самостійністю в межах розподілення повноважень між загальнофедеральним центром і суб'єктами федерації.

Конфедерація - союз юридично і політично незалежних державних утворень для здійснення конкретних сумісних завдань. Такими завданнями є оборона, зовнішня політика, економічне співробітництво. Члени конфедерації зберігають свій державний суверенітет, незалежну систему органів влади, власне громадянство, валюту і законодавство. Конфедеративна держава нестійка і переростає або у федерацію (США у XVIII ст., Швейцарія в XIII ст., Німеччина у XIX ст.), або розпадається.

політичний режим — способи і механізми формування і розподілу політичної влади у політичній системі, форми взаємозв'язків суб'єктів політичного процесу між собою, а також з іншими соціальними інститутами.

поняття «політичний режим» може означати:

1) процесуальні аспекти інститутів політичної системи, взаємодію суб'єктів політичного процесу в структурі політичної системи;

2) способи і механізми розподілу влади у політичному просторі;

3) характер відносин між політиковладними і політиконевладними суб'єктами;

4) характер відносин між політичними і неполітичними інститутами.

Політичний режим розкриває характер відносин між:

1) державою і громадянами;

2) вищими органами державної влади (главою держави, урядом, парламентом, вищими судовими органами);

3) державою і органами регіонального і місцевого самоврядування, а у федеративних державах — між державою і суб'єктами федерації;

4) державою і партіями;

5) правлячими елітними групами і опозицією;

6) виборчою системою і формою державного правління;

7) партією і групами тиску;

8) ідеологічними і неідеологічними формами політичногопроцесу.

Сутність політичного режиму визначається тим, що у державі є пріоритетним — права держави чи права особистості, в якій мірі держава визнає, гарантує або обмежує чи фальсифікує права, передбачені Загальною декларацією прав людини і різноманітними міжнародними конвенціями, що стосуються механізму реалізації всієї сукупності політичних, громадянських, соціальноекономічних і соціальнокультурних прав, чи існують у державі порушення прав людини (мотиви, форми, масштаби тощо).

Тоталітарний режим грунтується на тотальному (лат. totalis — загальність, цілісність) охопленні державою суспільного життя. Поняття «тоталітаризм» з'явилося у філософськополітичному лексиконі XX ст. з праць Джованні Джентіле, а у політику його ввів вождь фашистської партії Італії — Беніто Муссоліні. Дослідники тоталітаризму Ф. Хайєк, К. Поппер, К. Фрідріх і 3. Бжезінський розкрили генетичний зв'язок тоталітаризму з етатистським і соціалістичним вченнями, з існуванням масового суспільства і одномірної авторитарної особистості, кризою ліберального індустріального суспільства.

До цього слід додати, що тоталітаризм — явище XX ст. Він не був характерний для деспотичних і тиранічних режимів попередніх століть, оскільки тоді не існувало таких могутніх технічних і психологічних механізмів контролю за людиною і суспільними інститутами, не було такої концентрації влади в руках політичних угруповань, як у XX ст.

Авторитарний режим характеризується зосередженням необмеженої влади в руках однієї особи або групи осіб, обмеженням прав і свобод громадян. На відміну від тоталітарного режиму він допускає певні елементи демократизму, економічних свобод, існування парламентаризму, навіть боротьбу політичних партій.

Демократичний режим включає сукупність ознак, протилежних тоталітаризмові: народний суверенітет, політичний плюралізм, консенсуальний тип політичної культури, правові гарантії політичних, громадянських і культурних свобод. Демократичний режим можна класифікувати: за формою державного правління — на президентський, парламентський, президентськопарламентський; за формою демократії — ліберальний, соціалліберальний, християнськодемократичний, національнодемократичний; за етапами становища демократизації — демократичний режим першої хвилі демократизації (1896—1926 рр.), демократичний режим другої хвилі демократизації (після краху фашистського тоталітаризму (1943—1962 рр.)) і демократичний режим третьої хвилі (появляється після 70-х років).