3.2.Растрова і лінзово-растрова технологія.

Створенню сучасних багатошарових кольорових фотоматеріалів передували растрові адитивні методи утворення кольорового зображення. Одним з перших, хто досяг великих успіхів у галузі растрової фотографії, був Джон Джоуль. У 1893 р. він зумів зробити комбінований триколірний світлофільтр, завдавши на 1 см скла близько 80 паралельних смуг синього, зеленого і червоного кольорів. Потім він експонував у фотокамері за таким світлофільтром ізопанхроматичну пластину, а потім позитив поєднував з растром і проектував на екран.

В результаті довгих досліджень і хімічних дослідів, проведених у Росії та Німеччині, був запропонований спеціальний метод зйомки: знімна сцена експонувалася, природно, на чорно-білі пластини, але тричі протягом декількох секунд – послідовно через синій, зелений і червоний світлофільтри. Надалі отриманий потрійний негатив звертався (тобто створювався позитив), і при суміщеному проектуванні, знову-таки через світлофільтри, можна було спостерігати кольорове зображення. Знімки, отримані за допомогою цього методу, були удостоєні золотої медалі на Міжнародній виставці в Антверпені в 1906 р [3].

На зміну растрової фотографії з нерегулярним растром прийшла кольорова фотографія з регулярним растром. І сьогодні вона знаходить широке застосування, так як дозволяє отримувати в дуже короткі терміни кольорові зображення, дуже близькі за кольором до оригіналу. Лінзово-растрова кольорова фотографія могла стати основою виробництва кольорових художніх фільмів, якщо б не була витіснена кольоровою фотографією на багатошарових фотоматеріалах. Габріель Ліпман, який отримав Нобелівську премію за розробку способу отримання кольорових зображень за рахунок інтерференції світла, заклав основи лінзово-растрової фотографії, запропонувавши зробити на зворотному боці кіноплівки лінзоподібні тиснення, аналогічне тому, яке мають очі деяких комах.

Цю ідею Г. Ліпмана в 1908 р. у Франції здійснив разом з Бертоном А.Келлер, а в 1923 р. він же виготовив перший кольоровий художній фільм. У свою чергу фірма "Кодак" з 1928 р. почала випускати лінзово-растрові фотоплівки для аматорських цілей, причому в 1 мм² такої плівки було 22 лінзових осередки. Подібні лінзово-растрові фотоматеріали почала випускати і фірма "Агфа".

У 1937 р. в Німеччині фірма "Сіменс", використовуючи цей спосіб, виготовила експериментальний кольоровий лінзово-растровий фільм. Однак її досвід не знайшов продовження через великі рівні освітленості при зйомці і друку, обумовлених дуже високою щільністю кольорових растрових світлофільтрів.

3.3.Створення кольорової фотоплівки. Гідротипний процес.

У той час як багато коштів і зусиль вкладалося у розвиток і вдосконалення лінзово-растрового методу, німецький учений Рудольф Фішер пішов іншим шляхом. Основна заслуга Фішера полягала в тому, що він виконав велику частину підготовчих робіт, які через 20 років призвели кольорову фотографію до несподіваного підйому. У першому патенті 1912 р. Фішер запропонував спосіб виготовлення кольорових зображень, який відрізнявся від попередніх тим, що проявник для прояву прихованого зображення у галогено-срібних шарах поряд з речовиною, що проявляє, містив речовини, здатні утворювати з продуктами його окислення важко розчинні барвники (рис.3.2).

Рис. 3.2. Вихідний негатив, три кольороподілених матриці для гідротипного друку, чорно-білий бланк-фільм та готова фільмокопія

Низький рівень емульсійної технології і техніки того часу не дозволив здійснити задуми Фішера. Лише 17 жовтня 1936 співробітники фірми "Агфа" у Вольфені Вільгельм Шнайдер і Густав Вільманс, спираючись на патенти Фішера і застосувавши кольороутворюючі компоненти, виготовили спочатку кольорову багатошарову плівку, а незабаром і негатив. Остання була малоцікава для фотолюбителів, однак вона відкривала дорогу кольоровому кінематографу. Перша в світі кольорова плівка "Кодахром" була виготовлена ​​в 1935 р. в США двома талановитими фотолюбителями, музикантами за професією: піаністом Леопольдом Маннесом і віолончелістом Лео Годовським. У липні 1931 вони уклали договір з фірмою "Істмен Кодак", за яким могли проводити свої дослідження в фотографічної лабораторії міста Рочестера. П'ять років потому вони завершили роботу і опублікували статтю "Процес "Кодахром" для аматорської кінематографії в натуральних кольорах".

Перша кольорова багатошарова плівка "Кодахром" була 16-мм і не містила в шарах кольоро-утворюючих компонентів. Маннес і Годовський запропонували зовсім інший принцип отримання кольорового зображення, що відрізняється від способу Р.Фішера. Їх спосіб ґрунтувався на використанні кольоро-утворюючих компонентів, що дифундують. Ці компоненти при взаємодії з окисленою формою проявляли речовини, які давали нерозчинні у воді барвники.

У 30-40 рр. минулого сторіччя з'явилася ідея використовувати кінокамери зі світло-розщеплювальною системою для отримання спочатку трьох чорно-білих кольоро-розподілених негативів, а потім забарвлених кольоро-розподілених позитивів. Після послідовного перенесення на особливу плівку (бланк-фільм), дозволяли отримувати гарне кольорове кіно-зображення. Цей метод тиражування кольорових кінофільмів, запропонований фірмою "Техніколор" і називається гідротипія. В основі гідротипного методу отримання кольорового зображення лежать без срібні (пігментні) процеси. Після отримання трьох чорно-білих кольоро-розподілених негативів друк ведеться на шарах з хромованого желатину, що містить хромові солі (K₂Cr₂O_7). Під дією ультрафіолетового випромінювання виникають сполуки тривалентного хрому, які згущують желатин. При зануренні експонованого шару з хромованого желатину в гарячу воду в місцях, на які не діяло світло, желатин плавиться (температура 40 °С). У тих ділянках шару, де в процесі експонування утворювалися сполуки тривалентного хрому у високій концентрації, відбувається згущення желатину, температура плавлення шару підвищується. У результаті виникає рельєф вимивання. Потім отриманий рельєф забарвлюють в колір, додатковий до кольору світлофільтра, за яким проводилася зйомка відповідного чорно-білого кольоро-розподіленого негативу. Після фарбування желатинового рельєфу в водорозчинних барвниках жовтого, блакитного і пурпурного кольорів отримують три кольоро-розподілені матриці, які послідовно переносять на бланк-фільм. У процесі суміщення і послідовного контакту забарвлених матриць і бланк-фільму за рахунок дифузії барвників з матриць на ньому виникає кольорове позитивне зображення.

Незважаючи на складність процесу отримання кольорового зображення гідротипним методом, він у порівнянні з кольоровим негативно-позитивним способом тиражування фільмів до недавнього часу мав дуже важливу перевагу – велику світлощільність гідротипних барвників, які практично не вицвітають тривалий час під дією світла. При великих тиражах фільмів гідротипний метод більш економічний, так як застосовуються кіноплівки без срібла або з малою його змістом.

Однак найбільш перспективними технічними способами кольорової фотографії на сьогодні все ж залишаються негативно-позитивний і кольоро-фотографічний процеси, які мають ряд істотних переваг: простота кольороподілу, зйомка звичайною фотокамерою, автоматичне суміщення забарвлених кольороподілених зображень і т.д. [4].