4. Функції політології.

Теоретико-пізнавальна функція. Передбачає вивчення, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Теоретичне пізнання дає змогу всебічно вивчити й оцінити досвід політичної діяльності, політичне мистецтво.

Методологічна функція. Охоплює способи, методи й принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації надбаних знань.

Світоглядна функція. Зумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб’єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Вивчення політології дає змогу зрозуміти, чиї інтереси представляють певні партії, суспільні групи, їхні лідери та державні структури.

Прогностична функція. Полягає в передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Це необхідно для вироблення механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо таких її компонентів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус тощо.

Інтегруюча функція. Виявляється у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. Важливим компонентом у реалізації цієї функції є ідеологія, що охоплює політичні цінності, соціально-політичні ідеали, через які політична наука впливає на політичні процеси, сприяє розвитку політичної соціалізації, політичної культури, національної самосвідомості.

Прикладна функція. Передбачає вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації політичних процесів. Вона забезпечує вивчення ефективності політичних рішень, стану суспільної думки, ставлення громадськості до політичних структур, інститутів і норм.

5. Система політичних наук, взаємозв’язок політології з іншими суспільними науками.

Процес становлення політології як самостійної наукової дисципліни припадає на період з кінця XIX до середини XX століття.

В цей період у Європі виникають наукові школи:

у Німеччині – правова школа, що пов’язана з науковими концепціями правової держави й громадянського суспільства видатних філософів І. Канта та Г. Гегеля;

у Франції – Вільна школа політичних наук;

у Великій Британії – Лондонська школа економіки та політичних наук.

У 1857 року запроваджується читання курсу з політичної філософії у Колумбійському коледжі, що вважається початком систематичних досліджень політики в США.

У 1880 р. засновується американська школа політичної науки. Згодом було створено Американську асоціацію політичних наук, вийшли з друку перші наукові журнали з політичних досліджень. В першій половині XX ст. політична наука в США зосереджує свою увагу на вивченні поведінки суб’єктів влади, характеру владних відносин, проблем розподілу ресурсів. Політична думка в Німеччині, ґрунтуючись на традиціях німецької класичної філософії, розвивається як наука про державу. В Іспанії розвиток науки про політику базується на категоріях та методах юриспруденції. Політичні дослідження у Франції розвиваються у тісному взаємозв’язку з конституційним правом.

Лише в 1948 році на організованому ЮНЕСКО у Парижі міжнародному колоквіумі було запроваджено термін “політична наука”, визначено її основний предмет, створена Міжнародна асоціація політичних наук (МАПН), яка координує політологічні дослідження на міжнародному рівні. 3 1990 року політологія почала впроваджуватися як навчальна дисципліна у вищих навчальних закладах України.

ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ:

1) стародавній етап – еволюція уявлень про політику від її релігійно-міфілогічного сприйняття до раціонального тлумачення;

2) новий етап (XVI–XIX ст.) – формування теоретико- ідеологічної бази науки про політику;

3) новітній етап (перша половина XX ст.) – остаточне утвердження політології як науки;

4) сучасний етап (з другої половини ХХ ст.) – виокремлення та самостійний розвиток субдисциплін політології (політичний менеджмент, політична аналітика і прогнозування, виборчий інженіринг тощо).

ЗВ’ЯЗОК ПОЛІТОЛОГІЇ З ІНШИМИ СУСПІЛЬНИМИ НАУКАМИ. Політика не може існувати ізольовано. Вона тісно переплітається з іншими соціальними феноменами. Тому політологія акумулює та використовує результати напрацювань суміжних з політологією суспільних наук, зокрема:

філософії – щодо розуміння основ суспільного та людського розвитку;

правознавства – щодо визначення політичних інститутів і норм;

психології – щодо тлумачення політичної поведінки, політичної свідомості, раціонального та ірраціонального ставлення до політичних процесів;

культурології – щодо усвідомлення політичних традицій та цінностей як основи політичної культури;

соціології – щодо дослідження соціальної структури суспільства, демографічних процесів, політичних настроїв та уподобань;

антропології та етнографії – щодо походження публічної влади та політики.

ПОЛІТОЛОГІЯ І ФІЛОСОФІЯ. Найтісніше розвиток знань про

політику пов’язаний з еволюцією філософських ідей. Філософія завжди

допомагала людині в нагромадженні уявлень про політичне життя

суспільства, сприяла пошуку оптимального політичного ладу.

Досліджуючи суспільство в цілому, філософія аналізує найзагальніші закономірності політичних структур, держави, права і політики, вивчає політику як феномен світового розвитку й компонент загальнолюдської цивілізації.

Знання про політику, які сформувала антична філософська думка, стали основою політичної філософії наступних епох.

І сьогодні політична філософія озброює політологію світоглядом, загальними методами пізнання й теорією мислення, розуміння змісту і соціальної зумовленості політичних явищ, досліджує загальні закони історичного розвитку та форми їх реалізації у діяльності людей, вивчає суспільство як цілісну систему. Політична філософія і політологія черпають матеріал з одного емпіричного джерела, але вивчають його різними засобами і на різних рівнях. Філософія, на відмінну від політичної науки, не звертається до практики безпосередньо.

ПОЛІТОЛОГІЯ І СОЦІОЛОГІЯ. Одним з найбільш тісних залишається зв’язок політології та соціології. Зокрема, політологія активно використовує соціологічні методи дослідження політологічного життя. Разом з тим, якщо політологія розглядає політику як процес, що підкорений певним закономірностям, то соціологія вивчає не сам політичний процес, а його “людський вимір”, тобто в який спосіб політика впливає на розвиток людей, їх спільнот, а також досліджує зворотній вплив соціального середовища на політичну сферу.

ПОЛІТОЛОГІЯ І ПРАВО. Право і політика є взаємопов’язаними сферами суспільного життя. Правова наука спрямована на врегулювання відносин та поведінки людей в процесі суспільного життя, в тому числі у сфері політики. Вона дає теоретичний і практичний матеріал, що стосується конкретних правових рішень, показує загальні рамки діяльності держави та суспільства. З одного боку, політична держава санкціонує систему права, роблячи її публічною, загальнообов’язковою, всезагальною, причому її порушення тягне за собою застосування заходів державного впливу; з іншого боку, сама держава підтримується та забезпечується правом.

Політологія як і правознавство досліджує державно-правові проблеми та явища. Відмінність між політикою і правом у тому, що право – це насамперед закони, укази, розпорядження, а політика – це стратегія і тактика поведінки та діяльності людей та їх організацій, вплив владних структур на суспільство перш за все за допомогою силових, матеріальних, ідеологічних та інших засобів. Зазначимо також, що норми права досить визначені, а політика більш мінлива та непостійна. Правова наука розглядає головним чином конституційні та правові форми політичного життя, що становлять інтерес для політичної теорії лише як один з елементів політичного процесу.

Юридична наука розробила понятійний апарат, який активно використовує політологія (держава, демократія, державна влада, право, законність, політичний режим та ін.).

ПОЛІТОЛОГІЯ І ЕКОНОМІКА. В економіці предметом політичного аналізу є процеси виробництва, поділу й обміну матеріальної продукції, які розглядаються з точки зору втручання держави в господарське життя. Економіка визначає зміст і соціальний вектор політики через економічні інтереси соціальних груп, зміну структури виробництва і споживання, технологічні інновації.Політологія в свою чергу, дає наукове обґрунтування принципів розроблення та здійснення економічної політики, державного регулювання економічних процесів, впливає на економічний розвиток відповідно до соціальних і національних інтересів, особливостей історичної ситуації. Політична економія, економічно обґрунтовує політичні процеси, що дає можливість бачити в них боротьбу за реалізацію економічних інтересів. За допомогою політики й політичної влади соціальні верстви, що посідають у суспільстві домінуюче становище, закріплюють та примножують свій матеріальний стан, гарантують його незалежність від можливих посягань.

ПОЛІТОЛОГІЯ І ПСИХОЛОГІЯ. Політолог, який вивчає людську діяльність неминуче приходить до аналізу духовного життя людини, психології груп, верств, класів, нації. Велике значения мають аналіз психологічних результатів суспільних подій, механізму формування суспільних переконань, мотивації, форм контактів між людьми, особливостей їх політичної поведінки.

ПОЛІТОЛОГІЯ І ІСТОРІЯ. Політика тісно пов'язана з історією, яка відображає минуле, досліджує процес розвитку політичного життя суспільства, політичних інститутів, політичних організацій в цілому. Історію насамперед цікавлять питания хронологічного збору й опису емпіричних фактів про розвиток політичних інститутів та ідей. Використання цих матеріалів допомагає враховувати досвід і традиції, виявляти тенденції політичних процесів та їх наслідки. Для розуміння сутності й функціонального призначення політичних явищ, інститутів важливо знати історію світових політичних вчень, яка досліджує виникнення і розвиток теоретичних знань про політику, владу, державу, право, демократію, генезис політичних категорій, їхній вплив на політичне життя.