Теорія а.Тойнбі

Найзначнішого розвитку нелінійний цивілізапійний підхід отримав у фундаментальній праці А.Тойнбі (1889-1975 pp.) "Осягнення історії", що складалась з дванадцяти томів, які побачили світ протягом 1934- 1961 pp.

Тойнбі продовжує тенденцію філософської інтерпретації історії, запропоновану М.Данилевським і розвинену О.Шпенглером. Концепція А.Тойнбі базується на тезі: кожне цивілізаційне утворення в історії є непов­торним, індивідуальним. Загальна історія (факт якої Тойнбі визнає) є ланцю­гом культурних типів, для кожного з яких наявні свої характерні риси, сис­тема цінностей і правил суспільного та особистого життя.

В основі людської історії, згідно Тойнбі, лежить всесвітній розум, божественний Логос. Саме він детермінує зміст і сенс всіх людських діянь, визначає їх темпоральні і просторові характеристики. Причиною людської історії, через яку діє Логос, с природа суспільства і природа людини, в сило­вому полі яких відбувається вічна боротьба Добра і Зла. Проблему історич­ного часу Тойнбі також вирішує через призму Логоса. До гріхопадіння Ада­ма людина існувала поза історією, адже вона знаходилась поза межами часо­вих вимірів. Здійснивши гріхопадіння, людина була "скинута" в потік часу, ставши смертною — гак розпочалась історія. Перелом в історії відбувається після приходу Христа на землю, і історія починає "розгортатись" як більш повний прояв людської сутності, що здійснюється через спасіння.

В межах темпорального аналізу вирішує Тойнбі і питання про непе­рервність історії. У цьому моменті він всіляко прагне відмежуватися від уяв­лень про неперервність, яка перейшла в історичну науку з класичної фізики, хоча як би це не видавалося прийнятним з погляду знаку рівняння між істо­рією і власне життям. Темпоральність цивілізацій пов'язана у Тойнбі з по­няттям ритму, в якому вій вбачає чергування статики і динаміки, які, на його думку, найвдаліше виражені в схемі Інь-Янь. Що ж до "історичного часу" як такого, то тут вчений відмічає, що він є співмірним для кожної окремої цивілізації з усіма іншими і може розглядатися лише з позиції діахронії.

Навколо категорії "цивілізація" будується розуміння Тойнбі проб­лем генези, зросту, надлому, розпаду цивілізацій, а також всі системоутво­рюючі компоненти категоріального апарату, а саме Виклику-і-Відповіді, внутрішнього і зовнішнього пролетаріату, творчих особистостей тощо. Про­блема генези цивілізацій розглядається Тойнбі з позиції негативних і пози­тивних факторів. До числа перших він відносить силу інерції, яка виражаєть­ся в звичаях і упередженнях, що обумовлюють затримку в розвитку людства. Позитивними факторами є раса і середовище. Визначення раси філософом базується не на антропологічних та анатомічних особливостях, а на психіч­них і психологічних моментах спорідненості членів соціуму. Тойнбі підкре­слює, що майже половина досліджуваних ним цивілізацій була утворена вза­ємодією та зусиллями кількох рас. Що ж до оцінки фактору середовища, то, згідно Тойнбі, характер оточуючого ландшафту не впливає на появу цивілі­зацій як таких, але він може детермінувати "вид" такої цивілізації — "річкової"", "нагірної", "континентальної"" тощо.

Парадигматичне історіософське запитання про те, через які причини відбувається історичний рух, знаходить в "Осягненні історії" розв'язання: рух історії як діалог людини і Бога відбувається в формі Виклику-і-Відповіді. Бог кидає людині виклик через природні труднощі, суворість се­редовища, в якому живе людина, через саму постановку проблеми існування і виживання людини. Він дає людині "стимули росту", і через подолання "стимулів суворих країн", "стимулу нових земель", "ударів", "опору" тощо людина "мобілізується", роблячи таким чином кроки вперед. Так починаєть­ся процес росту цивілізацій. Якщо ж людина не чує виклику, то Бог повто­рює його доти, поки він не буде почутий. Смисл Божого виклику полягає в тому, щоб почути відповідь, в якій людина реалізує свої могутні потенційні сили. Отже, Тойнбі наголошує, що вся людська історія направлена на осяг­нення Бога і Божої волі, а її кінцева мета полягає в прагненні Бога, який сам направляє і одухотворяє цю історію.

Проблему характеру історичного руху Тойнбі вирішує на користь історичного колообігу, який отримує у нього назву Відходу-і-Повернення. Колообіг історії є за своїм характером перервним, дискретним, на відміну від неперервного життя. Але для "розмежування" безкінечного процесу істо­ричного "перетікання" часу Тойнбі пропонує певні вузлові моменти — "віхи", тобто локальні цивілізації. Через них здійснюється і в них міститься людська відповідь на Божественний виклик.

У своїй праці Тойнбі звертається до поняття творчості, яке у нього є визначальним в історичному русі; саме через діяння творчих особистостей, через їх енергію і активність і здійснюється поступ людської історії. Творчі меншини в концепції Тойнбі — це "авангард", діяльне начало в житті цивілі­зацій, це є певна метафізична сила, векторна метаенергія, через яку реалізується Божественний задум. Творчі особистості, які здатні навіть на рівні ін­туїції осягнути цей задум, є прикладом для інших людей, для інертної маси. Сконцентрованість на поставленій меті, те завзяття, з яким творчі меншини її прагнуть, сприймаються оточуючими і наслідуються ними через механізм підсвідомого мімесису. На творчих особистостях базується життєва сила ци­вілізацій: коли суспільство відчуває дефіцит в таких особистостях, то воно не спроможне гідно відповісти па Виклик, тому цивілізація поступово гине.

Гуманістичний сенс концепції Тойнбі полягає в тому, що для нього історія є процесом, в ході якого реалізується людська гідність, творчий по­тенціал, духовні прагнення людини. Він фіксує наявність "глухих кутів" в історичному процесі, але сам же і пропонує шляхи виходу з них через осяг­нення і осмислення людиною себе як частини більш широкого універсуму.