4. Монопольне становище на ринку.

Стаття 82 Договору про створення Європейського Союзу стосується зловживання монопольним становищем на ринку: “будь-яке зловживання одним чи більше підприємством своїм монопольним становищем на спільному ринку чи на його суттєвій частині забороняється як таке, що не узгоджується зі спільним ринком остільки, оскільки це може негативно вплинути на торгівлю між державами-членами”. Монопольне становище на ринку визначається як економічна влада певного підприємства, яка дозволяє йому чинити перешкоди ефективній конкуренції на своєму ринку та ставить підприємство у таке становище, коли воно може впливати на умови розвитку конкуренції і діяти, незважаючи на такі умови. Зловживання монопольним становищем має місце, коли поведінка такого підприємства впливає на структуру певного ринку чи на рівень конкуренції на цьому ринку, навіть якщо така поведінка і заохочується національним законодавством. Зловживанням відповідно до права ЄС, зокрема статті 82(86) Амстердамського Договору, вважається: - пряме чи непряме нав’язування несправедливих цін або встановлення будь-яких інших несправедливих умов торгівлі; - скорочення виробництва, звуження ринку чи скорочення технічного прогресу, яке може зашкодити споживачеві; - застосування нерівних умов до рівнозначних операцій із різними сторонами; - укладання угод за умови погодження інших осіб, які не беруть участь в укладенні угоди в якості сторони; Можна виділити три напрямки діяльності, за якими працює Комісія у напрямку контролю за монопольним становищем на ринку:  дозвільна,  контрольна  каральна діяльність. Дозвільна полягає у повноваженні Комісії давати дозвіл на проведення узгоджених дій, контрольна – у повноваженні Комісії витребувати інформацію та проводити перевірки, каральна – у застосуванні штрафів. Способи та методи функціонування системи, установленої актами, що застосовує Комісія в боротьбі з порушеннями антимонопольного законодавства в Європейському Союзі, отримали світове визнання - навіть у порівняння з Американськими антимонопольними органами, які переважно використовують адміністративні методи виявлення порушень та накладення стягнень, на сьогодні система ЄС фактично вважається більш дієвою та ефективною. Проте Європейська Комісія налаштована на подальше реформування та вдосконалення регулювання системи захисту конкуренції. Європейським Союзом було проголошено термінову потребу скорочення та модифікації існуючої системи, посилити децентралізацію і роль національних органів влади та національних судових органів, які перебувають у державах-членах, оскільки це сприятиме зміцненню Європейської "культури конкуренції". Комісія дійшла висновку, що дозвільна процедура останнім часом почала втрачати свою ефективність та не виправдовує себе. Дозвільний режим, який змушував підприємства повідомляти Комісію про узгоджені дії та заплановані угоди, на сьогодні став бюрократичною перепоною, яка вже не працює на захист конкуренції. Більше того, розбираючись з чисельними повідомленнями, Комісія втрачає сили і час та відвертає свою увагу від набагато важливіших справ у процесі виявлення вже скоєних порушень. До того ж, у результаті такої роботи дуже рідко трапляється, що Комісія виносить рішення про заборону укладення певних угод. Тому було запропоновано проведення фундаментального реформування, а саме: заміни існуючої системи попереднього повідомлення в Комісії на таку, що базувалась би на виявленні тих порушень, які вже відбулися, але про які, звісно, ніколи не повідомляється. Отже, змін не уникнути, які мають тільки посприяти підвищенню ефективності антимонопольної боротьби.

5. Участь держави у функціонуванні ринку.

Конкуренція на спільному ринку може бути спотвореною не тільки в результаті поведінки підприємств, але й унаслідок державного втручання. Аргументи урядів щодо втручання в економічну діяльність досить численні, але всі вони мають соціально-політичну основу: запобігти закриттю підприємств, яке може викликати масові звільнення службовців, що є неприпустимим у соціальних і регіональних умовах. На національному рівні підприємства, які зазнають труднощів, інформують суспільну думку й офіційні власті про своє скрутне становище, особливо в тих випадках, коли це стосується традиційної діяльності або великих компаній, яких вважають "флагманами" виробництва. Соціальні та регіональні наслідки структурних змін справді потрібно послабити, але не потрібно натомість протистояти змінам як таким, штучно забезпечуючи виживання застарілих галузей промисловості чи занепалих секторів. У кожному окремому випадку має поставати питання реальної потреби в наданні допомоги замість радикальних змін у виробничих методах, так само як і питання, чи не зашкодить допомога промисловій галузі, яка переживає труднощі в одній державі-члені ЄС, інтересам тих самих галузей промисловості в інших державах-членах. Насправді очевидно, що державне втручання може викликати конфлікт інтересів між економічними операторами, які зискують від такого втручання, і їхніми конкурентами в інших державах- членах, які опиняються в менш сприятливому становищі й тиснутимуть на свої уряди, щоб змінити ситуацію. Отже, однобічно впроваджені державні ініціативи не можуть не спричинити відповідні дії країн-партнерів і призвести до значних витрат на їх реалізацію для кожної з них. Тому, аби не допустити дій у відповідь з боку країн-партнерів і витрат ресурсів, державам-членам необхідно дотримуватись у цій сфері "кодексу доброї поведінки". Фактично, оскільки інші форми протекціонізму відступають, важливість державної допомоги як антиконкурентного механізму дедалі зростає. Окрім негативного впливу на конкуренцію, державна допомога також може мати серйозні наслідки для економічного гуртування в межах ЄС. Великі та добре розвинені держави-члени спроможні в гонці допомог випередити менш розвинені країни на периферії Союзу. Щороку Комісія розглядає близько тисячі заяв про допомогу, половина з яких містить прохання про допомогу для обробної промисловості та сфери послуг. Інша половина складається із заяв про допомогу в таких галузях, як сільське господарство, рибальство, транспорт, вугільна промисловість. Всі держави-члени надають допомогу своїм компаніям, але відсоток від ВНП, який поглинається цією допомогою, коливається від 2% до 4%, причому найбільший відсоток надається найбагатшими країнами. Суттєві відмінності також існують у формі субсидій. Тоді як в Іспанії, наприклад, допомога здебільшого означає фінансову підтримку, в Німеччині частіше використовуються податкові стимули. Всі ці типи допомоги, корисної або навпаки, мають спільну рису: вони спотворюють конкуренцію між підприємствами, частина з яких отримує субсидії або податкові пільги, а інша — ні. Саме цей шкідливий вплив на конкуренцію спонукає Комісію вживати заходів від імені Спільноти, зокрема тоді, коли надання допомоги суперечить цілям гуртування, оскільки шкодить біднішим регіонам Спільноти. Аби зменшити загальний рівень державної допомоги в його процентному співвідношенні до валового внутрішнього продукту, Комісія зробила окремі кроки, серед яких - розроблення індикаторів результативності й ефективності державної допомоги; поглиблення вивчення впливу допомоги на конкуренцію на базі економічних критеріїв; заохочення обміну досвідом і спільних заходів щодо оцінки державної допомоги.