2. Євро та інституції, що наглядають за ним.

Третій етап створення ЕВС почався 1 січня 1999 року з незворотньої фік- сації обмінного курсу валют країн-учасниць та їхньої прив'язки до євро. Екю було замінено на євро, яке стало повноцінною валютою, спільною валютою держав-членів, що повною мірою беруть участь у єдиній валютній політиці. Від того дня монетарна політика та політика щодо обмінного курсу орієнтуються на євро, міжнародні розрахунки пропонуються в євро, а держави-члени мають перевести свій поточний державний борг у євро. Держави-члени, що долучилися до Союзу, мають єдину монетарну політику та єдину валюту -євро. Їх моніторинг здійснює Європейський центральний банк, який замінив Європейський валютний інститут (тимчасова інституція другої стадії), і утворює разом із центральними банками держав-членів Європейську систему центральних банків (ЄСЦБ). Головною метою ЄСЦБ є встановлення стабільних цін. До того ж, ЄСЦБ має підтримувати загальну економічну політику Спільноти щодо сприяння досягненню цілей загальної економічної політики, зазначених у статті 2 ДЄСп. Головні завдання, які має виконати ЄСЦБ, такі:

 розроблення та впровадження монетарної політики Спільноти;  утримання офіційних валютних резервів держав-членів та управління цими резервами;  забезпечення стабільного функціонування систем платежів. ЄЦБ може ухвалювати постанови та рішення для виконання завдань, по- ставлених ЄСЦБ. Національні уряди мають радитись із ЄЦБ стосовно проектів законів у галузі його компетентності. ЄЦБ уповноважений: застосовувати мінімальниі резерви та визначати розміри компенсації за такі резерви; накладати штрафи та періодичні стягнення з фірм, які порушують встановлені правила чи не підкоряються його постановам або рішенням, збирати статистичну інформацію з метою виконання цих завдань. ЄЦБ має ексклюзивне право здійснювати випуск євробанкнот у межах Спільноти. ЄЦБ та національні центральні банки мають забезпечити випуск цих банкнот. Держави-члени мають забезпечити випуск євромонет в обсязі, визначеному ЄЦБ. Із ЄЦБ слід консультуватися стосовно будь-якого запропонованого документа Спільноти, що підпадає під його компетенцію; окрім того, щодо питань, які перебувають у межах його компетенції, він може повідомляти про свою позицію інституціям Спільноти чи національним урядам.

3. Економічне зближення в єс.

Економічна політика Спільноти реально почала формуватися тільки тоді, коли держави-члени зобов'язалися сформувати економічний і валютний союз. Більшою мірою, ніж інші спільні політики Союзу, економічна політика є обов'язковою для такого союзу, оскільки є одним із його двох елементів. Завданням, покладеним на економічну політику, є зближення економік держав- членів Спільноти. На відміну від валютної політики, держави-члени зберігають за собою відповідальність за економічну політику в рамках економічного й валютного союзу. Держави-члени Спільноти мають діяти так, щоб поважати принципи відкритої ринкової економіки, в якій панує конкуренція, провадити свої економічні політики з огляду на спільні інтереси держав-членів Спільноти та в контексті досягнення цілей Спільноти. Отож спільна економічна політика доповнює єдину валютну політику. Починаючи з другого етапу ЕВС, себто від 1 січня 1994 року, економічна політика держав-членів координується на рівні Спільноти. Рішення Ради 1990 року спрямоване на досягнення успішного зближення економічної діяльності держав-членів. Для цього щовесни Рада з економічних і фінансових питань (РЕФП — ECOFIN) на основі рекомендації Комісії кваліфікованою більшістю ухвалює проект, що містить формулювання загальних настанов економічної політики для держав-членів і Спільноти загалом. Європейська Рада на основі представлених Комісією доповідей відстежує економічний розвиток у кожній державі-члені та Спільноті загалом, а також слідкує за відповідністю економічної політики загальним настановам. У разі визнання невідповідності економічної політики однієї з країн Союзу загальним настановам Рада кваліфікованою більшістю ухвалює необхідні рекомендації для зацікавленої країни. Перехід до третього етапу Економічного й валютного союзу, у зв'язку з упровадженням євро, тісніше пов'язав економіки держав-членів. Тепер вони поділяли єдину валютну політику та єдиний валютний курс.