3. Вільний рух робочої сили

Одне з найбільших досягнень європейської інтеграції полягає в перетво- ренні післявоєнних потоків економічної міграції у вільний рух робочої сили. Така свобода дає змогу громадянам ЄС шукати в межах Європейського Союзу ліпших, ніж у своєму регіоні, умов життя та роботи. Насамперед це істотно збільшує можливості поліпшення рівня життя окремої людини. Водночас свобода пересування зменшує соціальну напругу в найбідніших регіонах Європейського Союзу та сприяє поліпшенню умов життя тих, хто не полишає цих регіонів. Стосовно ж найбагатших країн і регіонів Спільноти, то міграція забезпечує їх робочою силою, вкрай потрібною для їхнього подальшого розвит- ку. В цілому міграція в ЄС полегшує узгодження пропозиції робочої сили з ко- ливаннями попиту на неї й дає змогу провадити послідовнішу та ефективнішу економічну політику в масштабах Спільноти. Отже, свобода руху робочої сили є важливим чинником досягнення цілей спільного ринку, одночасно це сприяє збільшенню гнучкості та дієвості ринку праці. Однак поряд із перевагами вільний рух робочої сили має й вади. Серед них — втрата еміграційними регіонами найактивнішої частини працездатного населення та перенавантаження соціальної сфери в регіонах імміграції. Вільну міграцію робочої сили слід підтримати й спрямувати соціальним захистом робітників-мігрантів та їхніх сімей. Але передусім її треба поєднати з дієвою регіональною політикою, яка б сприяла створенню робочих місць у менш сприятливих для цього регіонах ЄС, таким чином працевлаштовуючи робітників у країнах або регіонах їхнього походження. За цих умов свобода пересування справді буде здобутим правом працездатного населення ЄС. Право на вільний рух стосується не лише працездатного населення. Згідно зі статтею 18 Договору про Європейську Спільноту, кожен громадянин ЄС має право на вільний рух та перебування будь-де на території країн Спільноти. Це право є практичним вираженням ідеї європейського громадянства. Свобода пересування є важливим чинником досягнення цілей спільного ринку; водночас вона забезпечує гнучкість, а отже, й більшу дієвість ринку праці. Втім перед Союзом постало завдання створити справжній європейський мобільний простір. Це потребує комплексної взаємодії спільної політики в різних сферах. Стосовно робочої сили в Договорі про ЄЕСп визначена мета — створення спільного ринку праці, що означає вільний рух робочої сили в межах Спільноти та ліквідацію будь-якої дискримінації працівників на грунті громадянства в питаннях працевлаштування, заробітної плати й інших умов роботи та найму. Свобода переміщення працівників передбачає право приймати пропозиції про працевлаштування, задля цього вільно рухатися в межах територій держав- членів Спільноти, залишатися на території держави-члена Спільноти з метою працевлаштування та не полишати території цієї країни після звільнення (крім випадків, коли можливі певні обмеження з міркувань громадського порядку, громадської безпеки й охорони громадського здоров'я). Формування законодавства Спільноти, яке втілювало ці принципи, завершилося 1968 року. Отже, з правового погляду, свободи руху робочої сили було досягнуто одночасно із завершенням формування митного союзу. Від 1994 року право на вільний рух поширюється також на громадян держав, що належать до Європейського економічного простору.

Директива, що запроваджує принцип рівного ставлення до людей незалежно від їх расового чи етнічного походження, спрямована на заборону дискримінації в державах Спільноти в усіх сферах — зайнятості, освіти, соціального забезпечення, охорони здоров'я та доступу до товарів і послуг.

5. Вільний рух послуг У ДЄСп передбачено, що обмеження на "свободу надання послуг" у рамках Спільноти мають бути "скасовані щодо громадян держав-членів, які ведуть підприємницьку діяльність в одній з держав-членів Спільноти і надають послуги громадянам інших держав-членів". Згідно з ДЄСп сферу послуг, які надають за певну платню, слід регулювати окремо, оскільки вона не підпадає під положення щодо свободи руху товарів, капіталу та людей. Визначено, що положення щодо вільного руху послуг поширюються на всі види професійної діяльності промислового та комерційного характеру чи ремісництва. Будь-які дискримінаційні заходи щодо надання послуг на основі громадянства заборонені безпосередньо у ДЄСп. Діяльність із надання послуг мусить мати часові обмеження, як правило — передбачати певну оплату й відповідні форми обслуговування за кордоном, за винятком випадків фізичного перетину кордону. Особа, що надає послуги, може тимчасово вести свою діяльність у країні, в якій вона їх надає, користуючись рівними можливостями з громадянами цієї країни. Послуги, надавані поза межами країни заснування підприємства на контрактній основі, можуть здійснюватися протягом тривалого проміжку часу. Крім того, така діяльність передбачає й купівлю товарів у країні, де підприємець надає послуги. Однак для надання послуг в іншій країні особа-надавач повинна мати центр своєї діяльності у власній країні, і послуги мають носити транскордонний характер. Правила договору регулюють також ситуації стосовно осіб, що отримують транскордонні послуги, скажімо, туристів, а також ситуації, в яких і отримувач, і надавач послуг перебувають у своїх країнах (наприклад, може йтися про консультації через листування). Послуги становлять близько 60% валового прибутку Спільноти, покри- ваючи такі різні сфери діяльності, як банківські послуги, страхування, транс- порт, туризм, не кажучи вже про опрацювання інформації та консультування з менеджменту. Отже, значення послуг в економіці та сфері працевлаштування постійно зростає, а отже, є важливою ланкою ефективності функціонування внутрішнього ринку ЄС. Фінансові послуги, що їх надають банки, страхові компанії та біржі, пере- бувають, через свою важливість, під особливим контролем державних органів, оскільки вони є величезним ринком й відіграють ключову роль у функціонуванні інших секторів економіки. Ефективна й відкрита діяльність фінансових ринків сприяє економічному зростанню та працевлаштуванню через збільшення інвестування капіталу й зменшення його вартості. У такий спосіб вони суттєво впливають на формування культури підприємницької діяльності, сприяють доступу та поширенню новітніх технологій.