1. Усунення обмежень та створення спільного ринку.

Основною метою Римського договору було створення єдиного Європейського економічного простору, що грунтується на спільному ринку. У статті 2 Договору цю мету визначено так: "Спільнота, через створення спільного ринку та поступове узгодження економічної політики держав-членів, має забезпечити гармонійний розвиток економічної діяльності на всій своїй території, постійний і збалансований розвиток, зміцнення стабільності, швидке зростання рівня життя та поглиблення стосунків між державами, що входять до неї". Слід визначити поняття "спільний ринок", "єдиний ринок" та "внутрішній ринок", які використовують майже як синоніми, але які мають важливі значеннєві відтінки. Спільний ринок - це етап економічної інтеграції, спрямований на скасування всіх торговельних перешкод у межах Спільноти задля об'єднання національних ринків у єдиний ринок, створюючи таким чином умови, якнайбільше наближені до справжнього внутрішнього ринку. Варто зазначити, що в Договорі про заснування Європейської Спільноти жодного разу не згадано поняття "єдиного ринку". В Договорі переважно йдеться про спільний ринок і кінцевий результат його існування — внутрішній ринок. Згідно зі статтею 14 Договору, це "простір без внутрішніх кордонів, де вільний рух товарів, послуг, капіталу, а також вільне пересування людей забезпечуються відповідно до положень цього Договору". Для запровадження спільного ринку треба було насамперед скасувати всі імпортні й експортні збори, шо діяли між державами перед заснуванням Спільноти. Швидко, навіть до закінчення втановленого Договором терміну, держави-члени Спільноти змогли усунути митні бар'єри і одразу після цього вони почали зводити між собою інші бар’єри. Створення спільного ринку, подібного до внутрішнього, потребує не лише реалізації торговельних відносин між державами-учасницями процесу; для цього також потрібний вільний рух факторів виробництва — праці, послуг і капіталу. В подальшому це зумовлює потребу в праві на вільне пересування фізичних і юридичних осіб у межах Спільноти для здійснення їхньої професійної чи комерційної діяльності. Ключовим словом для поняття спільного ринку є слово "свобода". Завершення формування внутрішнього ринку У січні 1985 року президент новопризначеної Європейської Комісії Жак Делор, доповідаючи Європейському Парламентові про основні напрями своєї діяльності на наступні чотири роки, пообіцяв покласти край іміджові Європи як феодального утворення, що в ньому існують тільки бар'єри, митниці, формаль- ності та бюрократична тяганина. Делор пропонував усунути всі внутрішні європейські кордони до кінця 1992 року. Отож Комісія взяла на себе зо- бов'язання створити до кінця 1992 року справжній спільний ринок без внутрішніх кордонів. Утім було зрозуміло, що сама вона не здатна виконати таке складне завдання. У червні 1985 року Комісія подала Європейській Раді "білу книгу" про завершення формування внутрішнього ринку." Ця програма ліквідації всіх фізичних, технічних і фінансових перешкод протягом семи років містила гнучкіший підхід до методів гармонізації. Комісія Делора запропонувала понад 300 законодавчих ініціатив, спрямованих на скасування торговельних бар'єрів, та жорсткий графік досягнення цієї мети. Програму, викладену в "білий книзі", було схвалено на Міланському засіданні Європейської Ради 28 червня 1985 року. Окрім того, більшість держав-учасниць проголосувала за скликання міжурядової конференції для розроблення проекту договору, який би охоплював, з одного боку, політичну співпрацю, а з іншого — вносив би поправки до Договору про ЄЕСп, потрібні для завершення процесу формування внутрішнього ринку. На своєму засіданні в Люксембурзі З грудня 1985 року Європейська Рада затвердила запропоновані Комісією "єдині рамки" для політичної співпраці та внесення змін до Договору про ЄЕСп. У підсумку "єдині рамки" вилилися в Єдиний європейський акт (ЄЄА), що був ухвалений на засіданні міністрів закордонних справ, яке відбулося в рамках Міжурядової конференції 27 січня 1986 року. Суттєво змінивши процес ухвалення рішень у Спільноті (кваліфікована більшість голосів у Раді та процедура співпраці з Європейським Парламентом, Єдиний європейський акт не лише усунув технічні бар'єри в торгівлі, створивши таким чином Єдиний ринок, а й мав значний ефект переливу на спільні політики в різних сферах: транспортну політику, політику щодо оподаткування, політику із захисту довкілля тощо.

2. Вільний рух товарів. Новий імпульс процесові багатонаціональної інтеграції, наданий Єдиним європейським актом, особливо яскраво виявився в усуненні так званих технічних торговельних бар'єрів. Технічні перешкоди в торгівлі спричинені нормами національних законодавств, які зобов'язували виробників промислових виробів та харчових продуктів дотримуватись певних критеріїв, стандартів або технічних вимог. Таке законодавство потрібне через різні причини: воно служить потребам стандартизації промислової продукції, гарантує безпеку робітників, сприяє поліпшенню охорони здоров'я споживачів та зменшує ризик забруднення довкілля. Власне, для спільного ринку проблемою було не так існування національних норм, як відмінності між ними; окрім того, їх можна було постійно використовувати для захисту національного ринку від продукції, що надходила з інших держав-членів Спільноти, і що мала відповідати специфічним стандартам країни-імпортера. Причиною невідповідностей, що існували між країнами в сфері технічних вимог, були історичні й економічні мотиви. Країни, де імпорт переважав над виробництвом, намагалися зробити вимоги до імпорту жорсткішими, не надто замислюючись над економічною вартістю цих норм. З іншого боку, країни- виробники промислової продукції більше схилялися до толерантного ставлен- ня, враховуючи ускладнення для економіки, що їх могли спричинити надмірні вимоги та контроль, адже їхня недостатня гнучкість могла негативно вплинути на виробництво. В будь-якому разі різні зобов'язальні технічні норми можуть зашкодити торгівлі навіть більше, ніж митні збори, скасовані завдяки запро- вадженню митного союзу. Фактично можна сплатити навіть високу ставку мита, і продукція, вироблена в одній країні, потрапить на ринок іншої; а в тому разі, коли продукція не відповідає різним технічним стандартам, шлях до ринку іншої країни буде закритий. У результаті підприємець, який бажав експортувати продукцію до інших держав-членів ЄЕСп, мусив діставати додаткову інформацію й удосконалювати продукцію, витрачаючи таким чином зайві кошти на виробництво, аби про- дукція відповідала всім національним стандартам країни-імпортера. Отже, невідповідність законодавства всередині Спільноти змушувала виробників ви- готовляти різні компоненти, розширювати виробничі лінії, урізноманітнювати асортимент товару відповідно до тієї чи тієї країни-імпортера, залучати спеціалізовані мережі розповсюдження та впроваджувати післяпродажні по- слуги в кожній країні. Усе це зробило виробництво в державах-членах Спільноти витратнішим, ніж воно мало бути. У сприятливішому становищі опинилися великі, радше ніж малі чи середні, підприємства. Великі підприємства, особливо багатонаціональні компанії, мали структуру, досвід і кадри, потрібні для задоволення специфічних вимог ринків декількох країн. Крім того, вони мали додаткові фонди, які можна було залучати для виробництва великих партій товару так, щоб вартість одиниці продукції була порівняно незначною. Натомість на малих і середніх підприємствах додаткові витрати становили істотну частку від ціни на одиницю продукції, що могло унеможливити експортування цих товарів. Вільний рух товарів на території держав-членів Спільноти, який зафіксовано статтями 25-28 Договору про ЄСп, на практиці забезпечується процедурами щодо порушень, встановленими статтею 226 цього Договору. Комісія застосовує ці процедури щоразу, коли фіксує порушення норм Спільноти, що їх здійснюють ті чи ті владні інституції держав-членів (зокрема й судові органи3). Вона може розглядати справу у встановленому порядку, в світлі інформації, наданої членами Європейського Парламенту чи опублікованої в пресі або в офіційних бюлетенях держав-членів Спільноти. Втім зазвичай скаргу на проект стандартів чи технічних норм тієї чи тієї держави-члена подають до Комісії учасник ринку, асоціація чи навіть інша держава-член Спільноти. Стаття ЗО Договору про ЄСп дозволяє певні обмеження імпорту, умотивовані міркуваннями громадської моралі, громадського порядку чи громадської безпеки, але в цій статті зазначено, що

такі заходи не мають стати прихованими обмеженнями торгівлі між державами- членами Спільноти.4 Згідно з висновком Суду ЄС, бажання забезпечити вижи- вання тієї чи тієї компанії не може бути підставою для застосування цієї статті.

3. Вільний рух капіталу. Вільний рух капіталу є важливим складником належного функціонування великого європейського внутрішнього ринку. Лібералізація платіжних операцій є вагомим доповненням до вільного руху товарів, людей і послуг. Позичальнкам, себто малим і середнім підприємствам, створюють умови для отримання капіталу на найприйнятніших і найвигідніших умовах, а інвесторам і надавачам капіталу потрібні можливості для пропонування своїх ресурсів на ринку за наявності якнайбільшого попиту на них. Саме тому важливим є формування державами-членами в межах єдиного ринку умов для вільного руху капіталу й здійснення платежів валютою країни реєстрації кредитора або отримувача. Безперечно, всі ці умови мають передувати переходові до тієї стадії Економічного й валютного союзу, на якій запроваджується єдина грошова одиниця. Для цього 1988 року ухвалено директиву, що гарантує повну лібералізацію руху капіталу. За цією директивою, всі обмеження на рух капіталу між юридичними та фізичними особами держав-членів ЄС були скасовані на початку 1990-років. Валютні та інші подібні операції було лібералізовано. До таких операцій належать, зокрема, надання фінансових позик і кредитів, операції з валютою та депозитними рахунками, операції з цінними паперами й іншими фінансовими до кументами, що функціонують у межах валютного ринку. Лібералізація руху капіталу була розширена статтями 56-60 Договору про ЄСп. Стаття 59, однак, передбачає застосування тимчасових обмежувальних заходів щодо руху капіталу на підставі вагомих політичних міркувань або коли рух капіталу з третьою країною створюватиме суттєві перешкоди для функціонування економічного й валютного союзу. Крім того, стаття 58 уповноважує держави-члени вживати всіх необхідних заходів задля запобігання порушенню національного законодавства, зокрема в сфері оподаткування та зваженого нагляду за діяльністю фінансових інституцій. На основі вищезазначених положень, а також тих, що стосуються лібералізації банківських, біржових і страхових послуг, з 1 січня 1993 року фінансовий ринок Спільноти було повністю лібералізовано. Європейські підприємства й особи мають вільний доступ до наявних у країнах ЄС банківських послуг, позик і кредитів, цінних паперів та страхування. Вони мають змогу вибирати на такому великому ринку, що найбільше відповідає їхнім потребам і вимогам у щоденному житті й професійній діяльності. Самостійно