19. Розподіл ґрунтів за ступенем порушення. Рекультивація забруднених земель важкими металами, радіоактивними елементами, нафтою та нафтопродуктами. (!)

Рекультива́ція (рос. рекультивация; англ. land reclamation, англ. recultivation, restoration, нім. Bodenrekultivierung f, Bodenwiederurbarmachung f) — штучне відновлення родючості ґрунтів і рослинного покриву після техногенного порушення природи. Рекультивація біологічна — сукупність заходів щодо відновлення родючості земель, які поновлені гірничотехнічною рекультивацією: посів трав-меліорантів, внесення добрив та ін. Рекультивація гірничотехнічна — сукупність гірничих робіт і заходів щодо відновлення властивостей денної поверхні: планування відвалів, виположення їх укосів, формування дренажної мережі, покриття поверхні шаром родючого ґрунту та ін.

20. Відходи, їх класифікація. Морфологічний склад твердих побутових відходів.

Відхо́ди — будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення (ст. 1 Закону про Відходи). Відходи також є об'єктом права власності (Ст.8 Закону про Відходи). Право власності на відходи може переходити від однієї особи до іншої. Історично «на вигляд» завжди були рідкі і газоподібні відходи промислові забруднення води і повітря — і вони ставали об'єктом першочергового контролю і регулювання, у той час як тверді відходи завжди можна було відвезти подалі або закопати — просто тим або іншим способом прибрати «з очей геть». У прибережних містах відходи досить часто просто скидалися в море. Екологічні наслідки поховання сміття через забруднення підземних вод і ґрунтів виявлялися іноді через декілька років або навіть через декілька десятків років, проте були від цього не менш руйнівні. У суспільній свідомості поступово сформувалася ідея про те, що закопування відходів в землю або скидання їх у море — це неприпустиме перекладання проблем сьогодення на плечі нащадків. Паралельно окреслилася й інша тенденція: чим жорсткіше було законодавство з контролю стану води і повітря, тим більше вироблялося твердих токсичних відходів, оскільки всі методи очищення газоподібних і рідких середовищ призводять до концентрації забруднювачів у твердій речовині: в мулі, опадах, золі тощо. Загальний обсяг відходів у світі сягає майже 800 млрд т, з них твердих відходів понад 300 млрд т.

Класифікація відходів

Класифікувати тверді промислові відходи можна за такими ознаками:за галузями промисловості (відходи паливної, металургійної, хімічної та інших галузей);за конкретними виробництвами (відходи сіркокислотного, содового, фосфорокислотного та інших виробництв);

за агрегатним станом (тверді, рідкі, газоподібні);

за горінням (горючі та негорючі);

за методами переробки;

за можливостями переробки (вторинні матеріальні ресурси (ВМР), що переробляються або плануються надалі перероблятися, і відходи, що на даному етапі розвитку економіки переробляти недоцільно);

за рівнем небезпеки (промислові відходи поділяються на чотири класи небезпеки).

Класи небезпеки відходів:

Перший — надзвичайно небезпечні

Другий — високонебезпечні

Третій — помірнонебезпечні

Четвертий — малонебезпечні

Клас небезпеки відходів встановлюється залежно від вмісту в них високотоксичних речовин розрахунковим методом або згідно з переліком відходів, наведених у Державному класифікаторі відходів. На всі види відходів розробляється технічний паспорт згідно з Міждержавним стандартом ДСТУ-2195-93, дія якого поширюється на 10 країн СНД. Побутові відходи — тип відходів, що створюються у житлово-комунальному господарстві (побуті). Збирання побутових відходів є основним завданням санітарного очищення населених пунктів і здійснюється спеціальними автомобілями спеціалізованих цехів (підприємств). Для збирання та тимчасового зберігання побутових відходів використовуються контейнери для сміття. В Україні у сільських населених пунктах відсутні спеціалізовані підприємства у сфері поводження з побутовими відходами та санкціоновані звалища відходів[1]. Питання збирання твердих побутових відходів вирішується або територіальними громадами, або наявне стихійне викидання сміття. При цьому побутові відходи складуються у природних рельєфних утвореннях — балках, ярах, долинах річок. Це становить екологічну небезпеку, оскільки стічні води, насичені забруднювальними речовинами, потрапляють у водні об'єкти. Майже всі побутові відходи в Україні захоронюються на полігонах[1]. Переважна їх більшість працює в режимі перевантаження, тобто з порушенням проектних показників щодо обсягів накопичення відходів[1]. Водночас полігони є джерелом інтенсивного забруднення атмосфери та підземних вод. Практично ні на одному з них не знешкоджується фільтрат[1]. Майже усі полігони потребують невідкладної санації та рекультивації. Не вирішуються питання створення нових полігонів. Половина полігонів побутових відходів приймає промислові відходи. Крім того, у багатьох містах триває процес утворення несанкціонованих звалищ побутових відходів[1].Частина сміттєконтейнерів виготовляється без кришок, що призводить до підвищення вологості побутових відходів, зумовлює прискорення процесів загнивання в теплий період року та примерзання їх до контейнерів у морозну погоду, у зв'язку з чим ускладнюється транспортування та стає практично неможливою подальша переробка побутових відходів. Через несвоєчасне вивезення побутових відходів контейнери стають місцем розповсюдження гризунів, шкідливих комах та небезпечним джерелом інфекцій[1]. У результаті комплексної переробки ТПВ утворюються шлаки, зола та відходи сортування, які є екологічно небезпечними і потребують знешкодження. Серед існуючих технологій переробки ТПВ найнебезпечнішим для довкілля є технології ферментації та спалювання вихідних ТПВ.