11. Вугільна промисловість в Україні. Способи добування вугілля. Розробка корисних копалин відкритим та підземним способом. Переваги та недоліки. Реформування вугільної промисловості в Україні.

Вугільна промисловість — базова галузь господарства, що здійснює розвідування й видобування кам'яного та бурого вугілля. Географічно вугільні запаси зосереджені в п'яти областях України — насамперед у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській. Переважна частка запасів вугілля зосереджена в Донецькому вугільному басейні. Вугілля характеризується порівняно великою зольністю — близько 25% і високою сірчистістю — 2,5%. Запаси вугілля України зосереджені в Донецькому, Львівсько-Волинському, Дніпровському басейнах, а також в Новодмитріївському родовищі Дніпровсько-Донецької западини та Ільницькому, Рокосовському родовищах Закарпатської вугленосної площі. Кам'яне вугілля розповсюджене в Донецькому і ЛьвівськоВолинському басейнах, буре вугілля – в Дніпровському, Донецькому басейнах, Дніпровсько-Донецькій западині й на Закарпатській вугленосній площі.

Є два способи видобування вугілля: відкритий (кар’єрний) і підземний (шахтний).

Перший спосіб в даний час застосовують тоді, коли глибина розміщення корисної копалини під землею не перевищує 400 м. Другий – шахтний спосіб може бути застосований при розташуванні на будь-якій глибині, якщо це економічно вигідно і технічно можливо. Історично відомо, що початок вугільних розробок здійснювався на невеликих глибинах родовищ (до 100 м) за допомогою шахт.Кар’єрний спосіб видобування корисних копалин вимагає наявності високопродуктивної землерийної і транспортної техніки для розпушування, навантажування і вивезення за межі кар’єру корисної копалини і переміщення значних об’ємів розкривної породи.Технологія розкриття кар’єру передбачає такі види робіт:

1) осушення і очищення від рослинності поверхні кар’єру;

2) зняття родючого і потенційно-родючого шару ґрунту і переміщення його у зовнішні відвали;

3) підготовка початкового фронту розкривних і видобувних робіт;

4) розкривні роботи;

5) видобувні роботи;

6) рекультивація порушених земель і кар’єрів;

Якщо зняття родючого і потенційно-родючого ґрунтів здійснюють, в основному, двома видами механізмів: бульдозерами і скреперами, то при виконанні розкривних і видобувних робіт застосовують набагато більше механізмів і прийомів. В наш час для цього застосовують три способи розробки: екскаваторний, гідравлічний і вибуховий. Екскаваторний спосіб – універсальний і може бути використаний при розробці будь-яких гірських порід. Крім екскаваторів тут додатково застосовують бульдозери, скрепери, колісний і конвеєрний транспорт. Гідравлічний спосіб може бути застосований при наявності рихлих або розпушених порід. Розпушення виконують за допомогою бульдозерів, екскаваторів або за допомогою спеціального знаряддя – розпушувачів. Розрихлена порода розмивається гідромоніторами, всмоктується насосами і по пульпопроводу направляється у відвал. Вибуховий спосіб ведення робіт є попереднім перед екскаваторним або гідравлічним способами. Як самостійний він може бути застосований при виконанні розкривних робіт при переміщені грунту у внутрішні відвали (направлений вибух).

Розро́блення родо́вищ кори́сних копа́лин (рос. разработка месторождений полезных ископаемых, англ. mining, exploitation of mineral deposits; нім. Abbau m der Lagerstätten der nutzbaren Mineralien) – комплекс взаємопов’язаних процесів гірничого виробництва з вилучення корисних копалин (або корисних компонентів) з надр Землі.

Виділяють 4 основні способи розроблення родовищ корисних копалин:

шахтний — за допомогою системи підземних гірничих виробок;

кар'єрний або відкритий — за допомогою системи відкритих гірничих виробок,

свердловинний — за допомогою системи експлуатаційних бурових свердловин;

морський — пов’язаний з проведенням робіт нижче рівня моря.

Традиційно перші два способи застосовуються для видобутку твердих корисних копалин, свердловинний – для рідких і газоподібних. Крім того, видобування високов’язких нафт ведеться відкритим і шахтним способами, перспективним є шахтне видобування важких нафт з раніше відпрацьованих свердловинами родовищ. У останні десятиліття поширенішим стає свердловинне розроблення деяких твердих корисних копалин (див. розчинення підземне, вилуговування підземне). Перспективний об’єкт промислової перероблення – високомінералізована морська вода. Відкритим способом у світі добувається бл. 60% металевих (бл. 50% металу) руд, 85% неметалевих руд, бл. 100% нерудних і бл. 35% вугілля. Підземний спосіб розроблення застосовується переважно для корисних копалин, що залягають на великих глибинах, а також в густонаселених районах за наявності цінного ландшафту і т.п. Зростають обсяги видобування нафти у водах Світового океану (бл. 30% усього видобутку). Перспективи розроблення родовищ корисних копалин пов’язані з безлюдною виїмкою, комплексною утилізацією всіх мінеральних компонентів і промисловим використанням підземних порожнин.

Розроблення родовищ твердих, рідких і газоподібних корисних копалин та перероблення мінеральної сировини провадяться згідно з затвердженими проектами та планами робіт, правилами технічної експлуатації та охорони надр. Правила технічної експлуатації, проекти і плани розроблення родовищ корисних копалин та перероблення мінеральної сировини в Україні погоджуються користувачами надр з Міністерством екології та природних ресурсів України та Державним комітетом України по нагляду за охороною праці стосовно додержання вимог законодавства про надра.

Концепція реформування вугільної галузі України — схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 травня 2008 р. N 737-р.

Концепція включає розділи:

Загальну частину

Мету Концепції

Шляхи та способи розв'язання проблеми

Удосконалення законодавчої бази

Удосконалення державного управління галуззю

Реформування відносин власності

Перетворення в економічній сфері

Удосконалення виробництва вугільної продукції

Очікувані результати реалізації Концепції, визначення її ефективності

Фінансове забезпечення реформування і джерела фінансування

У Загальній частині вказується, що принципи реалізації державної політики щодо реформування та розвитку вугільної промисловості визначені в таких документах:

Програма «Українське вугілля», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2001 р. N 1205 (1205—2001-п);

Концепція розвитку вугільної промисловості, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 липня 2005 р. N 236 (236—2005-р);

Указ Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 9 грудня 2005 року «Про стан енергетичної безпеки України та основні засади державної політики в сфері її забезпечення» від 27 грудня 2005 р. N 1863 (1863/2005);

Енергетична стратегія України на період до 2030 року (145а-2006-р), схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 березня 2006 р. N 145 (145—2006-р);

Програма діяльності Кабінету Міністрів України «Український прорив: для людей, а не політиків» (n0001120-08), затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 р. N 14 (14-2008-п). Проте виконання перелічених документів не забезпечує необхідних темпів реформування вугільної промисловості. Розвиткові галузі перешкоджає, зокрема, відсутність ефективного власника, розбалансування цін на товарну вугільну продукцію та продукцію, що використовується у її виробництві, недостатній обсяг інвестицій. Динаміка основних показників стану державного сектору вугільної промисловості свідчить про посилення кризи в галузі. Стрімке зменшення кількості діючих шахт (з 276 в 1991 році до 160, з яких 140 державні, в 2008 році), виробничих потужностей (із 193 млн тонн вугілля у 1991 році до 95 млн тонн вугілля у 2007 році) та обсягів поставки вугілля на внутрішній ринок державними вугільними підприємствами (з 57 млн тонн у 1997 році до 28 млн тонн у 2007 році) посилює енергетичну залежність та загрожує енергетичній безпеці держави. Основним чинником, що заважає розвиткові галузі, є недостатній обсяг інвестицій, який на сьогодні не дає можливості забезпечити випереджаюче введення в експлуатацію виробничих потужностей. Так, протягом 2001—2007 років загальна потреба вугільної промисловості в інвестиційних коштах становила 37,5 млрд гривень, тоді як фактичний обсяг фінансування з державного бюджету становив лише 24,3 млрд гривень, або 65 відсотків необхідного обсягу. Інші негативні чинники: недосконалість законодавства у відповідній сфері, низька ефективність управління галуззю на всіх рівнях, недосконала структура шахтного фонду та зношеність основних фондів вугледобувних підприємств, складні умови проведення гірничих виробок і низький рівень механізації гірничих робіт, значний ступінь зносу стаціонарного обладнання і недостатня чисельність працівників, насамперед основних гірничих професій. Резюмується, що відсутність системного підходу до реалізації державної політики у вугільній галузі є однією з визначальних причин її незадовільного стану. Мета Концепції — забезпечення прискореного розвитку вугільної промисловості та досягнення показників роботи, передбачених Енергетичною стратегією України на період до 2030 року (145а-2006-р), шляхом ринкового реформування підприємств і системного усунення кризових чинників.

12. Способи зменшення шкідливих викидів при перетворенні вугілля. Одержання коксового газу. Одержання рідкого та газоподібного палива у вигляді синтетичної нафти чи природного газу газифікацією, метанацією, гідрогенізацією та піролізом.

Коксування — переробка природного палива нагріванням до температури 900…1050°С без доступу повітря для одержання коксу, коксового газу та деяких побічних продуктів. Продукцію коксохімії за глибиною переробки можна розділити на три групи:

– продукти, що безпосередньо вловлюються з коксового газу (кам'яновугільна смола, бензол, аміак, сірководень і ін.);

– продукти первинної переробки смоли і бензолу;

– продукти вторинної переробки смоли і бензолу.

Газифікація (рос.газификация, англ. gasification, нім. Vergasung f, Gasifikation f, Gasifizierung f) –

1) Штучне перетворення твердого або рідкого палива на гази.

2) Застосування горючих газів як палива в різних галузях народного господарства та в побуті, а також як сировини для хімічної промисловості.

Гідрогеніза́ція або Гідрува́ння (рос. гидрогенизация, англ. hydrogenation, нім. Hydrogenisation f, Hydrierung f, Kohlenverflüssigung f) — приєднання водню до простих та складних речовин при наявності каталізаторів.

Піроліз, або теплова деградація — від "піро" - вогонь, і "лізис" - розчинення; означає "розчинення вогнем" (так само "гідроліз", "електроліз") — хімічна реакція, під час якої органічні сполуки розпадаються.

13. Загальна характеристика транспортної галузі. Залізничний транспорт. Типи локомотивів та їх ознаки. Характеристика впливу залізничного транспорту на екологію. Причини забруднення повітря, ґрунту. Шумове забруднення. Заходи боротьби зі шкідливим впливом.

Транспорт – специфічна галузь господарства. Він не створює, як інші виробничі сектори, нових матеріальних цінностей. Результатом роботи транспорту є переміщення вантажів і людей. Вантажний транспорт належить до виробничої сфери. Пасажирський, здійснюючи перевезення людей, належить до обслуговуючих галузей. Важливість транспорту полягає в тому, що він забезпечує зв'язки між галузями, підприємствами, регіонами країни, зарубіжними державами. Без транспорту був би неможливий сам процес сучасного виробництва, для якого необхідні зв'язки щодо постачання сировини і продукції. Велика роль галузі у підвищенні рівня життя населення. Зайнято у транспорті близько 9.4% працюючих у господарському комплексі країни. Для сучасного транспорту властива велика різноманітність видів, кожен з яких має свої специфічні виробничі особливості. Тому можна вважати його комплексом взаємопов'язаних галузей. Поділяють його на складові частини, передусім, за середовищем, в якому здійснюється переміщення вантажу чи людей. Транспортний комплекс складається із сухопутного, водного та повітряного. Специфічною галуззю транспортного комплексу є міський пасажирський транспорт.

Особливості розвитку транспорту

Виробничим процесом у транспорті є переміщення вантажів і людей. Тому для визначення ролі транспортного комплексу у національному господарстві необхідно скористатись характерними показниками. Одним з них є обсяг перевезень, тобто кількість перевезених вантажів (пасажирів) за певний проміжок часу (рік, місяць, добу). Для обчислення роботи транспорту береться до уваги й відстань перевезень. Добуток обсягу перевезень на відстань їх транспортування називається вантажо- або пасажирообігом й визначається відповідно у тонно-кілометрах і пасажиро-кілометрах. У наступній таблиці зображено індекси обсягу перевезення вантажів за видами транспорту у відсотках.

Залізни́чний тра́нспорт — вид транспорту, що здійснює перевезення пасажирів і вантажів в колісних екіпажах, що рухаються залізничною колією. Залізничний транспорт є частиною логістичних ланцюгів, які сприяють міжнародній торгівлі і економічному зростанню. Залізничний транспорт є значно безпечнішим (в кілька разів) у порівнянні з авіа, автомобільним і морським транспортом. Основою поточної роботи всіх підрозділів транспорту є план перевезень, за даними якого складається план формування поїздів, що розділяє сортувальну роботу між станціями.Для забезпечення виконання плану перевезень здійснюється технічне нормування, що передбачає розподіл вагонного і локомотивного парків між дорогами і відділеннями відповідно до їх потреб, найкраще використання рухомого складу і пропускної здатності ліній. Документом, об'єднуючим діяльність всіх підрозділів залізничного транспорту, що забезпечує злагодженість у їхній роботі, є графік руху поїздів.На основі графіка і плану формування поїздів розробляються технологічні процеси, що забезпечують чітку взаємодію парків і районів станцій.Поточна технічна робота підрозділів мережі залізниць здійснюється при обов'язковому виконанні наказів та інструктивних вказівок Укрзалізниці. Локомоти́в (рос. локомотив, англ. locomotive, нім. Lokomotive f, Lok f) — тягова машина для пересування потягів рейками. В 1804 Річард Тревітік побудував перший паровий двигун для пересування рейками. Конструкція локомотива не мала серйозних змін до винаходу Джорджа Стефенсона, що побудував свою "Ракету" в 1829, у якої був бойлер з трубами і топка, основні елементи всіх наступних паровозів. Сучасні локомотиви дизельні чи електричні: у дизельних потужний дизельний двигун; електричні живляться за допомогою контактної мережі (електричного кабеля або третьої рейки, прокладеної вздовж двох звичайних).

Локомотиви розрізняються за типами двигунів, що використовується для руху:

Паровоз – використовує парову машину для руху.

Тепловоз (дизель-поїзд, мотриса) – використовує дизельний двигун, що рухає локомотив за допомогою електричної або гідравлічної передачі.

Електровоз (електропоїзд) – використовує електродвигуни.

Газотурбовоз – використовує газову турбіну, що рухає локомотив за допомогою електропередачі.

Також локомотиви розрізняються за типом роботи:

Магістральні

Вантажні

Пасажирські

Маневрові

За характером впливу на стан середовища залізничним транспортом проблема має два аспекти:

· використання транспортом природних ресурсів;

· транспортне забруднення середовища.

Залізничний транспорт впливає на екологію як великий споживач паливних, лісових і земельних ресурсів, мінеральних і будівельних матеріалів. Хоча в порівнянні з іншими видами транспорту (особливо автомобільним), він заподіює менше екологічного збитку. Структура негативного впливу залізничного транспорту на середовище включає порушення стійкості природних ландшафтів транспортною інфраструктурою шляхом розвитку ерозій і зсувів; забруднення атмосфери відпрацьованими газами; постійний ріст рівня забруднення землі нафтою, свинцем, продуктами видування й опадання сипучих вантажів (вугілля, руда, цемент). Особливо небезпечні аварії на залізницях. Природоохоронною діяльністю на залізничному транспорті займається відділ безпеки руху й охорони праці. Засобу, зв'язані з поліпшенням екологічної ситуації, безпосередньо зв'язані з модернізацією залізничного транспорту. Особливо важливий тут перехід залізничного транспорту на екологічно чисту електричну тягу. Зараз вже експлуатаційна довжина електрифікованих залізниць складає 40% (більше 9 тис.км). Оздоровленню навколишнього середовища буде сприяти культура вантажних перевезень, тобто перехід на контейнерні перевезення й інші види прогресивних методів доставки продукції. Сущим нещастям для екології є аварії на вантажних потягах. Безаварійність перевезень головна задача залізничного транспорту. Реалізація заходів для зниження негативного впливу залізничного транспорту на навколишнє середовище, з налагодженням ефективної природоохоронної діяльності на інших видах транспорту, може значно поліпшити екологічну ситуацію в Україні. Стан навколишнього середовища при взаємодії з об'єктами залізничного транспорту залежить від інфраструктури по будівництву залізниць, виробництву рухливого складу, виробничого устаткування й інших пристроїв, інтенсивності використання рухливого складу й інших об'єктів на залізницях, результатів наукових досліджень і їхнього впровадження на підприємствах і об'єктах галузі. Залізничний транспорт по обсягу вантажних перевезень займає перше місце серед інших видів транспорту, по обсягу перевезень пасажирів друге місце після автомобільного транспорту. Залізничний транспорт робить, звичайно, менший вплив на екосистему міста ніж автотранспорт. Основний забруднюючий фактор - шум. Рівні шуму від рухливого складу ліній залізниці і метрополітену, що проходять поблизу жилою забудови перевищує всі припустимі норми. Другий не менш важливий фактор впливу важкого транспорту, до якому відноситься рейковий транспорт, на місто - вібрації. Джерелами вібрації в житлових і суспільних будинках, крім інших причин, є транспортні засоби (метрополітен дрібного закладення, важкі вантажні автомобілі, залізничні потяги, трамваї), що створюють при роботі великі динамічні навантаження, що викликають поширення вібрації в ґрунті і будівельних конструкціях будинків. Ці вібрації часто є також причиною виникнення шуму в приміщеннях будинків. Дослідження показали, що коливання в міру видалення на різну відстань від метрополітену загасають, однак це процес немонотонний, він залежить від складених ланок на шляху поширення вібрації: рейка - стіна тонелю - ґрунт - фундамент будинку - будівельні конструкції. У тих випадках, коли будинку розташовуються в безпосередній близькості від рейкової дороги, вібрації в них можуть перевищувати гранично-припустимі значення, встановлені Санітарними нормами, у 10 разів (на 20 дб). Протягом кількох років проводиться робота зі створення антишумових і антивібраційних прокладок під рейкові шляхи. Проблема захисту будинків від вібрацій досить складна і здебільшого носить науково-технічний характер. Багато задач по поширенню хвиль не мають простих рішень і в основному досліджуються на чисельних моделях, що не завжди відбивають реальні властивості ґрунтових середовищ і будівельних конструкцій. Тому в більшості випадків мова йде про прогностичну оцінку вібрацій і якісне дослідження хвильових процесів.

14. Автомобільний транспорт. Класифікація автомобілів за призначенням, шляховими регламентаціями та родом двигуна. Токсичні, нетоксичні речовини відпрацьованих газів автомобільних двигунів та їх вплив на навколишнє середовище. Заходи боротьби зі шкідливим впливом автомобілів на навколишнє середовище. Дія присадок, нейтралізаторів (плазменних, рідинних, каталітичних та термічних).

Автомобі́льний тра́нспорт або Нерейковий транспорт — вид транспорту, що здійснює перевезення вантажів і пасажирів автомобілями безрейковими шляхами. Першим видом дорожнього транспорту були коні і воли, несучі товари по брудних доріжках, які часто збігалися зі стежками звірів. У міру розвитку комерції, шляхи стали вирівнювати та розширювати. Автомобільний рухомий склад за призначенням поділяють на:

Вантажний

Пасажирський

Спеціальний

Розглядати автомобільний транспорт слід як індустрію, пов'язану з виробництвом, обслуговуванням і ремонтом автомобілів, їх експлуатацією, виробництвом пально-мастильних матеріалів, з розвитком і експлуатацією дорожньо-транспортної мережі й ін. З цієї позиції можна сформулювати наступні негативні впливи автомобілів на навколишнє середовище. Перша група пов'язана з виробництвом автомобілів:

- висока ресурсно-сировинна й енергетична ємність автомобільної промисловості;

- власне негативний вплив на навколишнє середовище автомобільної промисловості (ливарне виробництво, інструментально-механічне виробництво, виробництво шин і т.д.).

Друга група зумовлена експлуатацією:

- витрата палива і повітря, виділення шкідливих вихлопних газів;

- викиди продуктів випробувань шин і гальм;

- шумове забруднення навколишнього середовища;

- матеріальні, людські втрати і втрати тваринного світу в результаті транспортних аварій.

Третя група пов'язана з відчуженням земель під транспортні магістралі, гаражі і стоянки:

- розвиток інфраструктури сервісного обслуговування автомобілів (автозаправні станції, станції сервісного обслуговування, мийки і т.д.);

- підтримка транспортних магістралей у робочому стані (використання солі для танення снігів).

Четверта група поєднує проблеми регенерації й утилізації шин, олії і інших технологічних рідин, самих відпрацьованих авто. Відпрацьовані гази двигунів внутрішнього згоряння (ВГДВЗ), я к було розглянуто, містять складну суміш, що нараховує більше 200 сполук. В основному це газоподібні речовини і невелика кількість твердих часток, що знаходяться в зваженому стані. Таким чином, автотранспорт - джерело емісії в атмосферу складної суміші хімічних сполук, склад яких залежить не тільки від виду палива, типу двигуна й умов його експлуатації, але і від ефективності контролю викидів. Потрапляючи в атмосферу, компоненти ВГ ДВЗ, з одного боку, змішуються з наявними в повітрі забруднювачами, з іншого боку - проходять ряд складних перетворень, що призводять до утворення нових сполук. Одночасно йдуть процеси розведення і видалення забруднювачів з атмосферного повітря шляхом мокрого і сухого висаджування на землю.

З огляду на виняткову актуальність охорони атмосферного повітря від відпрацьованих автомобілями газів, їхнього впливу на людей першочерговою проблемою є створення екологічно "чистих" видів транспорту. В даний час ведеться пошук більш "чистого" палива, ніж бензин. У якості його замінників розглядається екологічно чисте газове паливо, метиловий спирт (метанол), малотоксичний аміак і ідеальне паливо - водень.Довгий час створювалося враження, що застосування дизельних двигунів сприяє екологічній чистоті. Однак, незважаючи на те, що дизельні двигуни більш економічні, таких речовин, як CO, NOx вони викидають не менше, ніж бензинові. Вони істотно більше викидають сажі (очищення від якої дотепер не має кардинальних рішень), діоксиду сірки. У сполученні ж зі створюваним шумом дизельні двигуни не є більш екологічними в порівнянні з бензиновими. Що стосується водневого двигуна, то він є екологічно чистим, тому що при згорянні вугле-водноповітряної суміші утворюється водяна пара і виключається утворення яких-небудь токсичних речовин, крім оксидів азоту, емісія яких також може бути доведена до незначного рівня.Водень як основне паливо - далека перспектива, пов'язана з переходом автотранспорту на принципово нову енергетичну базу. Більш реальне застосування водневих добавок, що дозволяють поліпшити економічні і токсичні показники автомобільних двигунів.У порівнянні з воднем, розглядаються поки як перспективний вид газового моторного палива (тому що не розроблені промислові способи його виробництва в достатній для масового застосування кількості) вуглеводні гази - природний і нафтовий -є найбільш прийнятними для автотранспорту альтернативними видами палива, що можуть покрити всезростаючий дефіцит рідкого моторного палива. Іспити двигунів на зрідженому газі показують, що в порівнянні з використанням бензину, в них міститься в 2-4 рази менше СО, в 1,4-1,8 рази менше NOx.З погляду екологічної чистоти найбільш перспективним є електромобіль. У дослідно-конструкторських бюро створені пробні моделі автомобілів, що працюють на енергії електричних акумуляторів у межах міста, а за його межами перехід на роботу на звичайних карбюраторних двигунах. Ідуть роботи по створенню ідеального виду транспорту - автомобіля на сонячних батареях.Загальний екологічний стан у містах визначається також правильною організацією руху автотранспорту. Найбільший викид уразливих речовин відбувається при гальмуванні, розгоні, додатковому маневруванні. Тому створення дорожніх"розвилок", швидкісних магістралей з мережею підземних переходів, правильна установка світлофорів, регулювання руху транспорту за принципом "зеленої хвилі" багато в чому скорочує надходження в атмосферу шкідливих речовин і сприяє збереженню транспорту.

15. Характеристика сільського господарства. Галузі с/г та їх головні ознаки. Сучасні проблеми сільськогосподарського виробництва. Заходи поліпшення родючості ґрунтів (хімічна меліорація, гідромеліорація, осушення).

ГАЛУЗЕВИЙ СКЛАД. Сільське господарство — галузь матеріального виробництва, що займається вирощуванням культурних рослин та розведенням домашніх тварин для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною. Воно включає дві взаємопов'язані великі галузі — рослинництво (його ще називають землеробством) і тваринництво. Рослинництво і тваринництво, в свою чергу, поділяються на мен­ші галузі, підгалузі, виробництва. Сільське господарство є первинною ланкою агропромислового комплексу (АПК) і разом із харчовою та деякими галузями легкої промисловості (текстильною, шкіряною, хутровою) становить його основу.

ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ. Сільське господарство належить до найдавніших видів господарської діяльності людини. На території України на рубежі V і ІV тисячоліть до н. е. розвинулося осіле землеробство (трипільська культура). З давніх часів Україна відома своєю сільськогосподарською продукцією серед інших народів і країн. І зараз сільське господарство належить до важливих галузей міжнародної спеціалізації нашої держави.

Розвиток сільського господарства залежить від природно-географіч­них і соціально-економічних передумов. До перших належать земельно-ґрунтові й агрокліматичні ресурси, які загалом дуже сприятливі в Україні. Сільськогосподарські угіддя займають 42 млн гектарів, або 70% загального фонду країни. Структура сільськогосподарських угідь така: 79% — орні землі (рілля) і багаторічні насадження, 13% — пасови­ща, 8% — сіножаті. Найвища частка орних земель — у степових районах (70–80%) і лісостеповій зоні. Пасовища зосереджені, в основ­ному, в Карпатах, на Поліссі та в південно-східних степових областях, сіножаті — в долинах рік лісової і лісостепової зон.

Серед соціально-економічних передумов сільськогосподарського виробництва важливу роль відіграють трудові ресурси (сільські райони України ними забезпечені достатньо), особливості землеволодіння, тобто відносини власності на землю, й аграрна політика держави. В Україні тривалий час землею володіли держава і великі колективні господарства, зараз вона — у власності селянських спілок і фермерів. Зміни у землеволодінні відбуваються дуже повільно. Новим по­штовхом для подальшого реформування селянського господарства стало прийняття у 2001 р. Земельного кодексу України, що його спра­ведливо назвали "земельною конституцією". Частка землі, що знаходиться у володінні фермерів (таких в Україні понад 46 тис. господарств) становить тільки 8% від площі сільськогосподарських угідь. Розвиток фермерства та створення кооперативів селян-власників землі дасть змогу значно піднести рівень розвитку сільськогосподарського виробництва у країні. Це вже проявляється в останні роки, коли процеси реформування в сільському господарстві стали більш реальними.

ШЛЯХИ РОЗВИТКУ. Тривалий час сільськогосподарське виробництво розвивалося екс­тенсивним шляхом, тобто за рахунок залучення до нього додаткових земельних площ, особливо ріллі, збільшення поголів'я худоби. Площа орних земель приростала за рахунок зменшення площ інших сільськогосподарських угідь (це негативно впливало на кормову базу тваринництва), а також внаслідок проведення водної меліорації — зрошення та осушення земель. Зрошувальні землі розташовані на півдні України (їх площа — 2,2 млн га). У перезволожених і заболочених районах Полісся і північного лісостепу під осушення залучено 3,3 млн га земель. Нині територія України належить до найбільш розораних в Європі і світі (рілля становить 1/2 її площі). При цьому розорювалися навіть землі, не дуже придатні для землеробства, наприклад, осушені землі на Поліссі чи осушені заплави річок. Внаслідок цього площі земель збільшувались, але знижувалася їх продуктивність, що не сприяло збіль­шенню обсягів виробництва культур. Збільшення поголів'я худоби спричиняло проблеми її утримання через низькоякісну кормову базу, недостатнє впровадження високопродуктивних порід тварин та ін. У сучасних умовах екстенсивний шлях ведення сільськогосподарського виробництва має поступитися інтенсивному — отриманню біль­ших врожаїв сільськогосподарських культур внаслідок поліпшення обробітку земель, внесення добрив, використанню отрутохімікатів та ін., піднесенню продуктивності худоби за рахунок селекції, поліпшення кормової бази тощо. Важливо встановити правильні пропорції між рослинництвом і тваринництвом, які забезпечили б виробництво кор­мів.

Сільське господарство (далі с/г) є однією з основних галузей народного господарства, оскільки виробництво продуктів харчування – це стратегічна умова життя та розвитку всього населення країни. Водночас воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Чорноземні ґрунти і сприятливий клімат, велика густота населення, землеробські навички, які здавна склалися в с/г, і зручне економіко-географічне положення зробили рослинництво базовою галуззю с/г. Також досить важливою є галузь тваринництва, яка зараз функціонує в Україні досить ефективно. Проблему с/г досліджують багато вчених, такі як Богдан Хомяк, Наталія Степанець, Олександр Муляр, Наталія Олешко та ін.

Серед основних проблем, які торкнулися вітчизняного с/г виділяють такі:

1) техніко-технологічна база України в с/г є дуже застарілою і працює ще з Радянських часів. Вітчизняна машинобудівна промисловість, що нараховує майже півтори сотні розрізнених підприємств, не модернізована, оснащена технічно застарілим устаткуванням, технологічно відстала: зношеність технологічного устаткування досягає 70-80%, його середній вік - 30-35 років, а самі технології виробництва машин – жорсткі;

2) відбувається процес «старіння» с/г кадрів. Молоде покоління все частіше іммігрує у великі місця, де є всі умови для навчання та праці, цікавого відпочинку, через що частина кваліфікованих конструкторських, інженерно-технічних і робочих кадрів вже вважається втраченою;

3) значна частина с/г продукті не знаходить збуту внаслідок па­сивності споживчої кооперації, вкрай повільного становлення с/г обслуговуючих кооперативів і кредитних спілок на селі;

4) умови використання с/г угідь не покращує ситуації. Більша частина чорноземів вже виснажені, вони втрачають свою продуктивність через недотримання правил обробки землі. Ґрунти не підтримуються добривами та іншими корисними елементами. А вміст гумусу зменшується з кожним роком;

5) через розвиненість корупції, хабарництва, нестабільність політичної та економічної ситуації в країні, недостатній розвиток фінансової системи дуржави та труднощі в роботі із вітчизняними партнерами, потік іноземних інвестицій, а особливо в с/г майже відсутній.

Хімічна меліора́ція земе́ль — передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на поліпшення фізико-хімічних і фізичних властивостей ґрунтів, їх хімічного складу.

До гідромеліорації належать осушувальні і зрошувальні меліорації. В деяких випадках вони доповнюють одна одну. Гідромеліорація суттєво змінює елементи водного балансу, особливо випаровування та річковий стік.

Осушення. Сучасні осушувальні меліорації являють собою заходи зі зволоження і зрошення земель. Оцінка впливу осушення на водний баланс та режим річок має сторічну історію (від початку великомасштабного осушення на Поліссі) і донині зберігає своє актуальне значення.