6. Хімічна промисловість. Загальна характеристика. Класифікація хіміко-технологічних процесів. Гомогенні та гетерогенні процеси. Хімічні реактори, їх класифікація.

Хімічна промисло́вість — це галузь важкої промисловості, до якої належить продукція мінеральних добрив, пластмас і хім. композитів, штучного і синтетичного волокна й текстилю, органічних і неорганічних хімікатів, гербіцидів, хімікатів для презервування продуктів харчової промисловості, фото- і кіноплівки та реактивів для упакування, штучної гуми, засобів для миття та дезинфектантів, отрутохімікатів воєнного призначення, а також деяких експозитів.

Основою класифікації хіміко-технологічних процесів є:

• спосіб організації процесу (тобто. за параметрами технологічного режиму);

По способу організаціїхимико-технологические процеси може бути періодичними, безперервними і комбінованими. У цьому комбіновані процеси можуть характеризуватися безперервним надходженням сировини й періодичним відведенням продукту навпаки.

• кратність обробки сировини (тобто. методами обробки);

По кратності обробки сировини розрізняють процеси із відкритою, закритою (>циркуляционной) і комбінованої схемами. У процесах із закритої схемою потрібно кількаразовий поверненнянепрореагировавшего сировини до зони хімічного взаємодії доти, як він перетвориться на кінцевий продукт.

• вид використовуваного сировини;

По виду використовуваного сировинихимико-технологические процеси умовно поділяють до процесів, використовують мінеральну сировину чи сировину тваринного, рослинного походження.

• агрегатний стан речовин, що у реакції (тобто. пофазовому стану реагентів);

По агрегатному стану речовин, що у хімічної реакції, розрізняють гомогенні і гетерогенніхимико-технологические процеси.

>Гомогенними процесами називають такі, де всі реагують речовини перебувають у однієї який-небудь фазі: газової (р), твердої (т), рідкої (ж). У цих процесах реакція зазвичай протікає швидше. У цілому нині, механізм всього технологічного процесу у гомогенних системах простіше, відповідно простіше й управління процесом. Через це практично часто прагнуть гомогенним процесам, тобто. переводять реагують компоненти у будь-яку одну фазу.

У гетерогенних процесах беруть участь речовини, перебувають у різних станах (фазах), тобто. у двох й трьох фазах.

Догетерогенним процесам ставляться, наприклад, горіння (окислювання) твердих речовин і рідин, розчинення металів в кислотах і лугах та інших.

• пофазовому стану продуктів реакції

• парниковий ефект хімічної реакції;

По тепловому ефекту хімічної реакції розрізняютьекзотермические іендотермические процеси.

Хімічний реактор - агрегат для проведення хімічних реакцій об'ємом від декількох мілілітрів до десятків кубометрів. Залежно від умов протікання реакцій і технологічних вимог реактори діляться: реактори для реакцій в гомогенних системах і в гетерогенних системах; реактори низького, середнього та високого тиску; реактори низькотемпературні і високотемпературні; реактори періодичного, полунепреривного і безперервної дії.

Мета роботи реактора - вироблення кінцевого продукту з вихідних компонентів при дотриманні вимог максимальної ефективності процесу:

Створення стійкого і стабільного режиму проведення реакції;

високі енергетичні показники;

мінімальна вартість реактора;

простота роботи і ремонту.

Хімічні реактори для проведення різних процесів відрізняються один від одного за конструктивними особливостями, розміром, зовнішнім виглядом. Однак незважаючи на існуючі відмінності можна виділити загальні ознаки класифікації реакторів, що полегшують систематизацію відомостей про них, складання математичного опису і вибір методу розрахунку. Найбільш вживані наступні ознаки класифікації хімічних реакторів і режимів їх роботи: 1) режим руху реакційного середовища (гідродинамічна обстановка в реакторі), 2) умови теплообміну в реакторі; 3) фазовий склад реакційної суміші; 4) спосіб організації процесу; 5) характер зміни параметрів процесу в часі; 6) конструктивні характеристики.

7. Характеристика впливу на довкілля та стан здоров’я людини хімічної промисловості. Класифікація забруднювальних речовин. Ознаки отруєння хлором, аміаком, чадним газом. Заходи боротьби зі шкідливим впливом на екологію.

Усі шкідливі речовини поділяються на ^ 4 класи небезпечності:

І клас – надзвичайно небезпечні (бензапірен, свинець), ГДКрз яких менше 0,1 мг/м3;

ІІ клас – високо небезпечні (двоокис азоту, фенол), ГДКрз яких від 0,1 до 1,0 мг/м3;

ІІІ клас – помірно небезпечні (сірчаний газ , пил), ГДКрз яких від 1 до 10 мг/м3;

ІV клас – мало небезпечні (оксид вуглецю, аміак), ГДКрз яких більше 10 мг/м3.

Газоподібні токсичні речовини потрапляють до організму при вдиханні. До них відносяться чадний газ, закис азоту або речовини, що використовуються на виробництві аміак, хлор, різні види клею, розчинники та фарби. Отруєння чадним газом може виникнути при пожежах, неправильному користуванні піччю, вдиханні вихлопних газів автомобіля. Чадний газ, потрапляючи дихальними шляхами до крові витісняє гемоглобін кисню. В результаті настає кисневе голодування тканин. Ознаки отруєння чадним газом: головний біль, запаморочення, шум у вухах, нудота, блювання, біль у грудях. При тяжкій формі отруєння – втрата свідомості, судоми, порушення дихання. При великих концентраціях чадного газу смерть може настати миттєво. При отруєнні аміаком виникає прискорене серцебиття, нежить, кашель, різь у очах, сльозотеча, а при великій концентрації аміаку – нудота, порушення координації рухів, галюцинації.

Отруєння хлором викликає різкий біль у грудях, сухий кашель, блювання, порушення координації рухів, різь у очах, сльозотеча. Отруєння газоподібними токсинами можуть призвести до смертельних випадків.

Проблема запобігання забрудненню навколишнього середовища продуктами згоряння органічних палив ускладнюється процесом урбанізації, який сприяє економічному розвитку. Санітарне законодавство, яке обмежує викиди шкідливих домішок у навколишнє середовище при виробництві електроенергії, у різних країнах різне. У промислово розвинутих країнах встановлені гранично допустимі концентрації (ГДК) речовин, які забруднюють повітря та водойми. Теплові викиди ТЕС менш помітні для навколишнього населення, ніж викиди забруднюючих речовин. При будівництві електростанцій тепловий скид існуючими нормативами не обмежують, а лише вимагають, щоб підігрів води у водоймах не перевищував її природної температури влітку на 3°С, а взимку на 5°С. Щодо температури та кількості газових викидів в атмосферу ніяких обмежень не існує. Таким чином, задача запобігання шкідливому тепловому забрудненню водного басейну для ТЕС – це скорочення теплових скидів, які безперервно збільшуються, шляхом підвищення економічності електростанцій та раціональна організація розсіювання тепла у просторі з переводом його частини у прихований стан випаровуванням нагрітої води. Такий захід аналогічний запобіганню утворення в атмосфері недопустимих концентрацій забруднюючих речовин викидом газів крізь високі труби і перемішування їх з повітрям, перед тим як вони досягнуть земної поверхні. На ефекті самоочищення атмосферного середовища грунтуються такі заходи, як розсіювання шкідливих домішок, які містяться у викидах ТЕС, в атмосферному повітрі за допомогою високих труб, а також розбавлення деяких відпрацьованих вод перед їх скидом у природні водойми. В міру збільшення абсолютних кількостей забруднюючих речовин, які викидаються у навколишнє середовище, можливості самоочищення, а звідси і заходів розсіювання поступово вичерпуються. Одним з найбільш перспективних та радикальних напрямків у запобіганні викидам забруднюючих речовин в атмосферу та природні водойми є зміна технології виробництва електроенергії, котра дозволила б значно скоротити шкідливі викиди. Цікавим є виробництво електроенергії на базі магнітно-динамічних генераторів, що дає змогу підвищити ККД енегетичної установки приблизно до 50-60% і тим самим знизити питомі витрати палива та обмін виробництва з навколишнім середовищем. Ефект та масштаби застосування цієї нової технології виробництва електроенергії у галузі захисту навколишнього середовища будуть залежати від можливості використання у цих установках твердого палива, а також запобігання викидам в атмосферу окислів азоту, які інтенсивно утворюються при високих температурах, характерних для МГД-генераторів, а також від вдосконалення очищення продуктів згоряння від твердих часток присадок (карбонат калію, ізотоп котрого є радіоактивним). Окрім радикальних змін технології виробництва електроенергії, запропоновані й інші, менш суттєві зміни. Проходить промислову перевірку спосіб газифікації сірчистого мазуту з наступним очищенням продуктів газифікації та спалюванням очищених від сірки та ванадію газів у парогенераторах або стаціонарних газових турбінах. Цей спосіб після його освоєння дозволить одночасно зменшити викиди окислів азоту, бо температура продуктів згоряння газу, отриманого при газифікації, відносно невелика. Запропонований спосіб термічної переробки горючих сланців з одержанням рідких та газоподібних продуктів, котрі передбачається спрямовувати в топки котлоагрегатів. Це дозволить значно знизити вміст золи та двоокислу сірки у відхідних димових газах та одночасно підвищити продуктивність генераторів пари у порівнянні з котлоагрегатами, які працюють на сирому сланці. Проблема запобігання забрудненню водних басейнів може бути вирішена більш просто та досконало, ніж захисту атмосферного повітря, оскільки основними відходами енергетичного виробництва є газоподібні продукти, котрі викидаються в атмосферу. На шляху регенерації відпрацьованих вод електростанцій немає принципових перешкод, та здійснення замкнених технологічних схем водовикористання неможливе. поставлено питання про запобігання забрудненню земельних угідь золовідвалами. Для зменшення забруднення місцевості ТЕС твердими відходами необхідно вживати заходів щодо поставки на електростанції палив з меншим вмістом породи, а також збільшувати масштаби використання у народному господарстві золи та шлаку. Актуальними є проблеми створення нефільтрованих золовідвалів, а також біологічні та агротехнічні питання, пов’язані з рекультивацією відпрацьованих золовідвалів.

8. Нафта та природній газ. Класифікація. Властивості. Утворення (походження) нафти. Розміщення нафти, газу та води в надрах землі. Шляхи забруднення повітря при використанні нафтопродуктів та газу. Первинні та вторинні забруднювачі.

На́фта[1](від грец. ναφθα; лат. petroleum, від грецької Πέτρα (камінь) латини: oleum (олія)), також земляна́ олі́я, теку́чка або кип'я́чка — горюча корисна копалина, складна суміш вуглеводнів різних класів з невеликою кількістю органічних кисневих, сірчистих і азотних сполук, що являє собою густу оліїсту рідину. Забарвлення в неї червоно-коричневе, буває жовто-зелене і чорне, іноді зустрічається безбарвна нафта.[2] Нафта має характерний запах, легша за воду, у воді нерозчинна.

Приро́дний газ (рос. газ; англ. gas; нім. Gas n, Erdgas n) — суміш газів, що утворилася в надрах землі при анаеробному розкладанні органічних речовин. Як правило, це суміш газоподібних вуглеводнів (метану, етану, пропану, бутану тощо), що утворюється в земній корі та широко використовується як високоекономічне паливо на електростанціях, у чорній та кольоровій металургії, цементній та скляній промисловості, у процесі виробництва будматеріалів та для комунально-побутових потреб, а також як сировина для отримання багатьох органічних сполук. Природний газ є корисною копалиною. Часто є побічним газом при видобутку нафти. Природний газ у пластових умовах (умовах залягання в земних надрах) знаходиться в газоподібному стані у вигляді окремих скупчень (газові поклади) або у вигляді газової шапки нафтогазових родовищ — це вільний газ, або в розчиненому стані в нафті або воді (у пластових умовах), а в стандартних умовах (0,101325 МПа і 20 °C) — тільки в газоподібному стані. Також природний газ може знаходитися у вигляді газогідратів.

Походження нафти і газу — одне з найскладніших і дискусійних питань в геології. Ця проблема виникла ще у XVI ст. і залишається дискусійною дотепер. Основними труднощами, що стоять перед дослідниками питання про походження «природної нафти», розуміючи під цією назвою широкий комплекс газоподібних, рідких і твердих вуглеводних сполук, є явно вторинний характер залягання нафтових бітумів і відсутність у самій нафті залишків вихідної органічної тканини. Позбавлений прямих і переконливих фактів, що належать безпосередньо до досліджуваного об'єкта, дослідники змушені оперувати непрямими міркуваннями і фактами, що допускають різне тлумачення. У зв'язку з цим немає єдності думок навіть у такому кардинальному питанні, як питання про органічне чи неорганічне походження нафти. Переважна більшість геологів підтримують думку про утворення нафти з залишків живої матерії, але є досить багато прихильників концепції неорганічного походження нафти, які наводять вагомі міркування як геологічного, так і хімічного порядку. Проблема походження нафти і формування її родовищ має велике практичне значення, тому що її вирішення дозволить обґрунтовано підходити до пошуку і розвідки нафтових родовищ і оцінювання їх запасів, однак і зараз серед геологів і хіміків є прихильники як гіпотез неорганічного, так і гіпотез органічного походження нафти.

У більшості країн світу багато забруднювачів утворюються в результаті діяльності промисловості по переробці нафти або систем обігріву нафтопродуктами. Біля 60% від їх загального числа припадає на автомобільний транспорт. Ці забруднювачі характеризуються як первинні, що під дією водяної пари, кисню, світла та інших домішок утворюють вторинні забруднювачі, такі як сульфати, озон, нітрати й органічні сполуки. Спільна присутність у повітрі первинних і вторинних забруднювачів створює так званий смог. Первинні і вторинні забруднювачі впливають не тільки на природу, але й на людину. Забруднювачі у своїй більшості канцерогенні. Отже, одна з першопричин забруднення повітряного середовища – наслідки використання нафтопродуктів і нафти. Але вони відчутні не тільки в повітрі. Сьогодні масштаби гідрознесірчування бензинів, гасів і палив досягають 500 млн. т на рік. Річний видобуток нафти наближається до 3 млн. т, у той же час 40-50% від цієї маси потребують очищення від сірки. Xоча за рахунок гідроочищення ціна нафтопродукту підвищується на 3%, процес видалення сірки таким шляхом широко впроваджується. Гідроочищення здійснюють при підвищеному тиску водню і температурних режимів біля 400°С. Каталізаторами цього процесу є оксиди і сульфіди вольфраму, нікелю, кобальту. Особливо варто сказати про продукт згоряння нафти – оксид вуглецю (IV) – вуглекислий газ. Він є ланкою в ланцюзі кругообігу речовин у природі. Відомо, що якби вуглекислий газ зник з атмосфери, загинуло б і життя. Господарська діяльність людини стрімко збільшує ресурси СО2. У природі діє механізм балансування його кількості, але можливості біосфери не безмежні. Щорічне спалювання копальневого палива в топках і в двигунах досягає зараз мільярда тонн (у перерахунку на вуглець). Надлишок оксиду вуглецю (IV) в атмосфері може призвести до необоротних негативних наслідків парникового ефекту. Для того, щоб у природі не порушився баланс, запропоновані проекти, що навіть сьогодні вражають своєю фантастичністю. Так, зокрема, передбачається скраплювати оксид вуглецю (IV) і закачувати його в глибини океану, із яких він повернеться в атмосферу через сотні років. Але це боротьба з наслідком, а не з причиною! А причина – спалювання нафти в топках котлів і в двигунах автомобілів. Тому рано чи пізно, якщо не через брак нафти, то під загрозою заподіяти шкоду людству, доведеться відмовитися від звички неекономно витрачати ресурси.

Речовини-забруднювачі за характером поділяють на:

первинні — потрапили в довкілля безпосередньо зі джерел забруднення;

вторинні — утворюються з первинних в об'єктах навколишнього середовища в результаті біогенних і абіогенних трансформацій.

9. Стадії видобування нафти. Розвідка родовищ (пошукова, розвідувальна). Буріння (ударне, обертальне). Добування нафти (фонтанне, механізоване). Методи розділення нафти. Прості та складні методи. Перегонка нафти.

Видобування нафти (газу) (рос. добыча нефти и газа; англ. oil (gas) recovery; нім. Erdölgewinnung f (Erdgasgewin-nung f) – вибирання, вилучення, діставання з надр землі нафти (газу) як технологічний процес.

Вилучення нафти за рахунок природного виснаження пластової енергії, (рос. извлечение нефти за счет естественного истощения пластовой энергии; англ. blowdown recovery; нім. Erdölgewinnung f auf Grund m der natürlichen Schichtenerschöpfung f) – видобування нафти із покладу на режимі виснаження природної пластової енергії. Видобування нафти вторинне, (рос. добыча нефти вторичная; англ. secondary oil production; нім. Sekundärer-dölförderung f) – розробка енергетично виснажених нафтових пластів нагнітанням у них води або газу. Відмінність В.н.в. від розробки з підтримуванням пластового тиску (ППТ) – введення енергії в пласт після виснаження його власної енергії. Фізична суть витіснення нафти з пласта в обох випадках однакова. У зв'язку з широким поширенням методів ППТ (85% всього видобутку нафти) термін “В.н.в.” у нас своє значення втратив. У США під В.н.в. розуміють також відповідну розробку як виснажених, так і невиснажених пластів відразу після періоду первинного видобування на будь-якій стадії. Син. - Вторинні методи видобування нафти (рос. вторичные методы добычи нефти (повышения нефтеизвлечения, нефтеотдачи); англ. secondary methods of oil recovery (oil recovery increase); нім. Sekundärförderung f von Erdöl n (Erhöhung f von Erdölförderung f) – те ж саме, що й видобування нафти вторинне.

Видобування нафти шахтне, (рос. шахтная добыча нефти; англ. mine oil production; нім. Bohrschachterdölgewinnung f) – видобування нафти, яке передбачає вилучення нафти із надр на поверхню з допомогою підземних гірничих виробок.

Видобування (добування) глибиннонасосне (свердловиннонасосне), (рос. добыча глубиннонасосная (скважиннонасосная); англ. deep-pumping production; нім. Tiefpumpengewinnung f) – механізоване насосне піднімання рідини (як правило, нафти разом з пластовою водою) з глибоких свердловин на поверхню під час розробки родовищ. Для В.г. застосовуються штангове, електровідцентрове і гідропоршневе насосне устатковання. Привод глибиннонасосного обладнання механічний, електричний, гідравлічний. До 90% усього фонду вітчизняних свердловин обладнано насосними устаткованнями. Електровідцентрові устатковання забезпечують видобуток рідини в діапазоні 25-900 м³/доб за напору 550-1850 м. Штангові насосні устатковання мають продуктивність до 20-500 м3/доб. Гідропоршневі насосні устатковання забезпечують піднімання рідини об’ємом 100-1200 м3/доб з глибин 1500-4500 м. Крім того, для експлуатації свердловин за наявності ускладнювальних чинників, застосовують ґвинтові, діафрагмові, вібраційні, струменеві і турбонасосні устатковання.

Випереджуюча розробка пласта, (рос. опережающая разработка пласта; англ. advanced reservoir development; нім. zuvorkommende Schichteausbeutung f) – розробка багатопластового експлуатаційного об’єкта, що передбачає відбирання нафти з найбільш дебітного продуктивного пласта (особливо якщо він є нижнім) вищими темпами, ніж з інших пластів об’єкта.

Випереджуюча розробка газової шапки, (рос. опережающая разработка газовой шапки; англ. advanced development of gas cap; нім. zuvorkommende Ausbeutung f der Gaskappe f) – введення в розробку газової шапки, яке випереджує в часі розробку нафтової частини нафтогазового покладу.

Вирівнювання профілю припливу,(рос. выравнивание профиля притока; англ. equalization of influx (inflow) profile; нім. Messung f des Zuflussprofils n) – виконання операцій, що скеровані на збільшення припливу рідини із низькопроникних пластів і обмеження припливу води із високопроникних пластів шляхом діяння на привибійну зону даної свердловини або регулювання нагнітання води по розрізу експлуатаційного об’єкта в сусідніх нагнітальних свердловинах чи створення потокоскеровувальних бар’єрів у міжсвердловинних зонах пласта.

Розвідка родовищ корисних копалин (рос. разведка месторождений полезных ископаемых, англ. exploration of mineral deposits; нім. Lagerstättenforschung f) – сукупність робіт на певній розвідувальній площі для виявлення і геолого-економічної оцінки запасів мінеральної сировини в надрах. Складається з трьох головних стадій: попередньої, детальної та експлуатаційної. Розрізняють розвідку газових родовищ, розвідку експлуатаційну, розвідку родовищ твердих корисних копалин, розвідку нафтових родовищ, розвідку підземних вод, морську розвідку родовищ, розвідку родовищ корисних копалин попередню, розвідку підземних вод.

Для полегшення аналізу нафт і нафтопродуктів використовують різноманітні методи їх попереднього розділення як за молекулярними масами, так і за хімічним складом. Для розділення нафти і виділення різних груп вуглеводнів та гетероатомних компонентів застосовують хімічні й фізичні методи. Хімічні методи грунтуються на неоднаковій реакційній здатності відокремлюваних компонентів, а фізичні (або фізико-хімічні) – на відмінності концентрацій компонентів у співіснуючих рівноважних фазах (табл. 1.1.3).

Простими умовно названі методи розділення, при яких зміна концентрації відокремлюваних компонентів у співіснуючих фазах досягається лише завдяки наданню системі енергії, а складними – методи із застосуванням додаткових розділяючих агентів (селективних розчинників, адсорбентів тощо), які збільшують відмінність складів фаз. До фізико-хімічних методів розділення відносять також різноманітні види хроматографії, які відрізняються агрегатним станом рухомої та нерухомої фаз. Поєднання ефективних прийомів розділення з сучасними інструментальними методами аналізу дало змогу створити інформативні експрес-методики визначення якісного та кількісного складу нафт і нафтопродуктів.

Перегонка – найдавніший метод розділення нафти на фракції, що містять компоненти з близькими молекулярними масами, яким вдалося виділити з нафт ряд індивідуальних сполук. Так, ще наприкінці ХІХ століття дрібною перегонкою було виділено та ідентифіковано пентан, ізопентан, 2-метилпентан, 2, 3-диметилбутан, 2- і 3-метилгексани та ряд інших низькокиплячих вуглеводнів. Різні види перегонки та ректифікації широко використовуються і сьогодні – жодна схема аналізу нафт не обходиться без фракціонування при атмосферному тиску чи під вакуумом. Фракційний склад нафти визначають за допомогою перегонки при атмосферному тиску без ректифікації на стандартному апараті. При цьому оцінюють вихід фракцій, що википають до 300°С; переганяти більш висококиплячі нафтові фракції та нафтопродукти при атмосферному тиску не рекомендується, бо вони при цьому можуть розкладатися. Для визначення групового вуглеводневого та структурно-групового складу збезводнену нафту розділяють ректифікацією при атмосферному тиску на уніфікованих апаратах (типу ЦИАТИМ-58а або АРН-2) на стандартні фракції: температура кипіння – 60, 60-95, 95-122, 122-150, 150-200°С. Потім під вакуумом при залишковому тиску 666,5-133,3 Па (5-1 мм рт.ст.) відбирають середні фракції: 200-250, 250-300 та 300-350°С. Для приведення температур кипіння у вакуумі до температур кипіння при атмосферному тиску користуються спеціальними перерахунковими формулами чи номограмами, найчастіше номограмою UOP. Для фракціонування масляних фракцій замість насадкових апаратів можна застосовувати колонки з обертовим ротором, які мають менший гідравлічний опір і забезпечують одержання фракцій без розкладу аж до 550°С.Для виділення висококиплячих масляних фракцій можливе використання молекулярної перегонки. Процес протікає в глибокому вакуумі (залишковий тиск < 0,1 Па) при невеликій відстані між поверхнями випаровування та конденсації (10-30 мм), меншій, ніж довжина вільного пробігу молекул. У зв’язку з цим молекули, що випарувалися, не зіштовхуються і досягають конденсатора з мінімальними затратами енергії. Сучасні роторні плівкові апарати дають змогу відганяти фракції з температурою кипіння до 650°С практично без розкладу. Ректифікація при різних тисках використовується для виділення індивідуальних вуглеводнів з бензинових фракцій. При цьому враховується, що найбільш пологий характер залежності тиску насиченої пари від температури відмічається для н-алканів, більш крута залежність характерна для алканів ізобудови та циклоалканів. Для розділення сумішей вуглеводнів з близькими температурами кипіння, наприклад, аренів С8, необхідна надчітка ректифікація. Так, для виділення найбільш висококиплячого ізомеру – о-ксилолу (коефіцієнт відносної леткості a ключової пари компонентів м-ксилол – о-ксилол при 180°С дорівнює 1,135) використовують ректифікаційні колони, що мають 100-150 тарілок при кратності зрошення (5-8): 1. Одним з методів газорозділення поряд з абсорбцією є низькотемпературна ректифікація з використанням таких холодоагентів, як аміак або пропан.