1. Екологія та її основні розділи. Техноекологія: поняття, об’єкт, предмет і основні завдання. Основні поняття. Види забруднень навколишнього середовища: інградієнтне, параметричне, біогенетичне, стаціально-деструкційне забруднення. Імпактне, регіональне, фонове забруднення. Оцінка параметрів забруднень в навколишньому середовищі.

Техноекологія (від грец. techne — мистецтво, майстерність та екологія) — прикладний напрямок в екології, пов'язаний із такими об'єктами людської діяльності, як енергетика, промисловість, сільське господарство, транспорт, військова справа, наука тощо. Техноекологія визначає обсяги, механізми й наслідки впливів на довкілля та здоров'я людини різних галузей і об'єктів, особливості використання ними ресурсів природних, розробляє регламентації природокористування й технічні засоби охорони природи, опікується проблемами утилізації відходів виробництва та відтворення зруйнованих екосистем, екологізацією виробництв.

Техноекологія досліджує широкий спектр прикладних проблем, спричинених антропогенним навантаженням на екосистеми, довкілля загалом, доповнюючи курси основ екології, екології людини, екології рослин, гідроекології. У її предметному полі зосереджені знання, на яких ґрунтуються експертне екологічне оцінювання промислових проектів і виробничих процесів, нормативи шкідливого впливу на довкілля в різних сферах господарювання, санітарно-гігієнічні та екологічні вимоги, стандарти влаштування полігонів твердих побутових і промислових відходів.

Інгредієнтне забруднення — забруднення сукупністю речовин, кількісно або якісно ворожих природним біогеоценозам (інгредієнт складова частина складної сполуки або суміші);

Фізичне (або параметричне) забруднення пов'язане з відхиленням від норми фізичних параметрів навколишнього середовища.

Біогенетичне забруднення полягає у впливі на склад та структуру популяції живих організмів;

Стаціально-деструкційне забруднення (стація — місце існування популяції, деструкція — руйнування) являє собою зміну ландшафтів та екологічних систем в процесі природокористування.

При імпактному забрудненні грунту відбувається стресове вузьколокальне збільшення концентрації хімічних елементів або їх комплексів.

Регіональне забруднення - це забруднення атмосферного повітря на території в кілька сотень кілометрів.

ЗАБРУДНЕННЯ ФОНОВЕ – фактичний уміст забруднювачів у певному об'ємі середовища за відсутності конкретних джерел забруднення.

2. Кларки елементів в ноосфері. Технофільність. Біофільність. Міграції хімічних елементів. Загальні особливості техногенної міграції.

Кла́рки елеме́нтів (рос. кларки элементов, англ. percent abundance of elements; нім. Clarke-Zahl f von Elementen pl) — система усереднених вмістів, що характеризують поширеність хімічних елементів у великій геохімічній системі (в земній корі, літосфері, атмосфері, гідросфері, біосфері, на Землі загалом або в космосі). У більш вузькому розумінні — числа, які вказують середній вміст хімічних елементів у даному космічному тілі. Термін «кларк елементу» запропонував Олександр Ферсман у 1923 році на честь відомого американського геохіміка Франка Кларка. Виражається в масових, об'ємних, атомних відсотках (%), промілле (о/оо), мільйонних частках (г/т) або по відношенню до вмісту одного з елементів, найбільш поширеного, наприклад, кремнію. Узагальнення даних за хімічним складом гірських порід, що складають земну кору, з урахуванням їх поширення до глибини 16 км, уперше було зроблено американським вченим Ф. У. Кларком (1889). Найповніше зведення кларків і оригінальні оцінки середнього вмісту елементів у різних типах гірських порід і земній корі належать Ферсману (1933), О. П. Виноградову (1949, 1956, 1962), З. Р. Тейлору (1964) та ін. У космосі різко переважають найпростіші елементи Н і Не (99,99 %), в земній корі (99 %) — О, Al, Fe, Ca, Mg, Na, К, Ti, Mn, Н, в гідросфері О і Н. У певній залежності від кларків знаходиться загальний вміст елементів в геохім. системах, загальні запаси тих або інших металів і руд в земній корі, масштаби родовищ, к-ть мінералів кожного елемента, поведінка елементів у геохімічних процесах.

Технофі́льність хімі́чних елеме́нтів — відношення річного видобутку хімічного елементу до його кларку в земній корі. Введений О. І. Перельманом. Він показує, скільки даного елемента в одиницях його кларка видобуто людством за рік. Загальна тенденція розвитку ноосфери полягає в збільшенні технофільністі. Найбільшу глобальну технофільність мають Cl, С, вона вельми висока у Pb, Sb, Zn, Cr, Sn, Mo, Hg.

Біофільність елементів (за А.І. Перельманом) - це відношення середнього вмісту елементів в живій речовині планети до кларку цього елементу.

Міграція (хімічних елементів) (рос. миграция элементов, англ. element migration; нім. Elementenverschiebung f) – переміщення хімічних елементів у земній корі та на її поверхні, яке призводить до їх розсіяння або концентрації в окремих ділянках земної кори у вигляді певних мінералів. Відбувається у вигляді розчинів, розплавів, газів та у грубодисперсній формі. Має місце в природних геохім. процесах і веде до їх розсіяння або концентрації. М.е. визначається властивостями самих атомів, переважно їх зовнішніх електронів і, меншою мірою, ядер, а також фіз.-хім. умовами (температурою, тиском, рН і т. д.). Причина М.е. – безперервна зміна фіз.-хім. умов середовища. М.е. може відбуватися у вигляді вільних атомів (інертні гази, пари ртуті), молекул (азот, кисень, вуглекислий газ), простих і комплексних йонів, золей колоїдних розчинів. Особливе значення у земній корі має водна М.е. Розрізняють зовнішні та внутрішні фактори цієї міграції. До зовнішніх належать т-ра, тиск, значення рН та Eh, концентрація елементів, властивості хім. зв’язків, явища гідратації, гравітаційні властивості. До внутрішніх належать властивості самих елементів (валентність, розмір йонів та молекул, будова електронної оболонки, потенціал іонізації, спорідненість до електрона та ін.).

Техногенний геохімічний круговорот – один із найбільш специфічних і важко контрольованих проявів сучасного втручання людини у функціонування геосистем. У процесі виробництва створюються тисячі нових сполук, багато з яких у природних умовах не утворюються. Частина з них призначена для цілеспрямованої дії на природне середовище (добрива, пестициди), але більшість вводиться в геохімічний круговорот ненавмисно – у вигляді відходів виробництва, використаних промислових виробів. Серед елементів земної кори, залучених у техноген-ний круговорот, на першому місці стоїть вуглець, далі сліду-ють Са, Fe, Al, Cl, Na, S, N, Р, До, Сі, Zn та ін. Багато техногенних елементів розпочинають міг-рацію у повітряному середовищі. Основну масу викидів в атмосферу становить діоксид вуглецю СО2 (не менше 10-15 млрд т щорічно) – головний продукт спалювання па-лива: його супроводжують інші гази – оксид вуглецю СО (основне джерело надходження – двигуни внутрішнього зго-рання, а також нафтопереробні підприємства), сірчистий ан-гідрид SО2 (утворюється при спалюванні і переробці на-фти та вугілля, сланців, виплавці кольорових металів, вироб-ництві сірчаної кислоти, цементу, целюлози і т.д.), оксиди азоту, вуглеводні (ті й інші в основному входять до складу вихлопних газів автомобілів) та ін. Окрім газів, в атмо-сферу потрапляють тверді продукти згорання палива і пил, що надходить з багатьох галузей промисловості (цемен-тної, вугільної, абразивної та ін.), а також пиловими бурями. Головний компонент пилу – кремнієвий ангідрид SiO2, крім того, у ньому можуть знаходитися Pb, Zn, As, Ni, Co, Sb та ін. Крупні пилові частинки підіймаються лише на сотні мет-рів і досить швидко осідають під дією сили тяжіння. Невеликі частинки вимиваються атмосферними опадами або місяцями знаходяться в зваженому стані, а найдрібніші (<1 мкм) поши-рюються майже по всій тропосфері і впродовж років не випадають на поверхню.