Що робити, коли один із спадкоємців визнаний таким, що умисно перешкоджав спадкодавцеві скласти заповіт, і тому його було усунуто від спадкування. Хто спадкує його частку?

Нажаль, на це питання в рамках нового ЦК відповісти вкрай важко. Як вже відзначалося, в ЦК немає статті, яка б містила правило щодо прирощення спадкових часток. Згідно із ч. 1 ст. 554 ЦК 1963 р., у разі позбавлення спадкоємця права спадкування, його частка переходила до спадкоємців за законом і ділилася між ними порівну. Новий Кодекс містить загальну норму (ст. 1223 ЦК), яка певним чином вирішує питання щодо спадкування майна у разі відсутності спадкування за заповітом. Але цього явно замало.

Якщо відсутність норми щодо прирощення спадкових часток у разі позбавлення спадкоємця права на спадкування не є прикрою помилкою (чого теж не можна відкидати), а є принциповою позицією законодавця, то я її можу пояснити тільки таким чином. В ст. 1224 ЦК, яка визначає підстави та наслідки усунення від права на спадкування, сказано, що особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, не мають права на спадкування. Якщо вони не мають права спадкувати взагалі, то відпадає питання щодо подальшої долі належної їм частки, бо її не потрібно визначати. Спадкоємці так би мовити „змикають свої лави” і їх просто стає на одного менше. Аналогічні правила можна вважати правильними і стосовно інших спадкоємців, які не мають права спадкувати (ч. 1-4 ст. 1224 ЦК).

Однак, цього не можна сказати про одну категорію осіб, про яких вперше йдеться в ЦК. Згідно із ч. 5 ст. 1224 ЦК особа, яка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, може бути усунена від права на спадкування тільки за рішенням суду. Впадає у вічі різниця застосованих в законі визначень: „не мають право на спадкування” та „може бути усунена від права на спадкування”. Якщо мої міркування щодо осіб, які взагалі не набувають права на спадкування (ч. 1-4 ст. 1224 ЦК) можна визнати більш-менш логічними, то відносно останньої категорії осіб вони застосовуватися не можуть. Особа, яка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві коли він цього потребував, аж ніяк не може бути визнана такою, що взагалі не має права на спадкування. У зв’язку з цим визначення розміру часток має проводитися з її урахуванням. Якщо це так, то знов таки виникає питання: якщо особа, яка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, за рішенням суду була усунена від права на спадкування (ч.5 ст.1224 ЦК), то хто спадкує її частку?

На мій погляд, відповідь може бути тільки такою, яка існувала би при застосуванні ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК 1963 р. Тут можливі два варіанти рішення: 1) якщо спадкування здійснюється повністю або частково за законом, то частку спадкоємця, якого було усунуто від спадкування, мають спадкувати спадкоємці за законом; 2) якщо має місце спадкування тільки за заповітом (якщо спадкодавець заповідав усе своє майно), то частка спадкоємця, якого було усунуто, має переходити до інших спадкоємців за заповітом і розподілятися між ними в рівних частках.