В ч. 3 ст. 1274 нового цк сказано, що спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь. Хто спадкує цю частку?

Це питання певною мірою пов’язане з попереднім. Треба знов таки звернути увагу на відсутність в новому ЦК загальної норми щодо прирощення спадкових часток (за аналогією зі ст. 554 ЦК 1963 р.), яка мала б застосовуватися у випадках відмови спадкоємця від прийняття спадщини або позбавлення його права на спадкування. Ця норма певним чином замінюється ст. 1223 нового ЦК, хоча деякі моменти вона все ж таки не вирішує.

Для визначення питання необхідно з’ясувати зміст ст.ст. 1274, 1275 та ст. 1223 ЦК. Відомо, що спадкоємець, який хоче відмовитися від прийняття спадщини, може це зробити з визначенням особи, на користь якої він відмовляється (адресна відмова) або без визначення такої особи (безадресна відмова). Перший випадок передбачено ст. 1274 ЦК, другий – ст. 1275 ЦК.

Згідно із ст. 1274 ЦК, спадкоємець вправі зробити адресну відмову від прийняття спадщини і визначити конкретну особу, на користь якої він відмовляється. До речі, не зовсім зрозуміло, чому новий ЦК звужує можливості спадкоємців у вирішенні питання щодо особи, на користь якої вони можуть відмовитися від спадщини. Відомо, що за ЦК 1963 р. (ч. 1 ст. 553) спадкоємець (за законом або за заповітом) міг відмовитися від прийняття спадщини на користь спадкоємця як за законом, так і за заповітом. За новим ЦК (ч.ч. 1, 2 ст. 1274) спадкоємець за заповітом може відмовитися лише на користь спадкоємця за заповітом, а спадкоємець за законом – відповідно тільки на користь іншого спадкоємця за законом.

Однак у даному випадку розглядається інше питання. Необхідно визначитися щодо випадків, коли спадкоємець (за законом або за заповітом) відмовляється від своєї частки і визначає спадкоємця (відповідно за законом або заповітом), на користь якого зроблена відмова, а той у свою чергу відмовляється від прийняття такої частки. Таким чином виникає ситуація, коли певна частка майна залишається так би мовити взагалі „без господаря”. Причому, тут має місце не одна, а одразу дві відмови від прийняття спадщини: перша – адресна відмова (спадкоємець відмовляється на користь іншого спадкоємця), а друга – безадресна (спадкоємець відмовляється від прийняття запропонованої частки іншого спадкоємця). У зв’язку з цим виникає конструкція, яку можна умовно визначити як „відмова від відмови”.

Як можна визначити наслідки такої ситуація в рамках нового ЦК? З урахуванням того, що другий спадкоємець (на користь якого була зроблена відмова) не скористався своїм правом на прийняття спадщини, можна вважати, що правила щодо адресної відмови, які передбачені ст. 1274 ЦК, не діють. За таких обставин необхідно застосовувати ст. 1275 ЦК, яка передбачає наслідки безадресної відмови спадкоємця (бо перший спадкоємець відмовився від прийняття спадщини).

При застосуванні ст. 1275 ЦК знов виникають проблеми, які розглядалися у попередньому питанні і які пов’язані з тим, що новий ЦК не передбачає усі можливі ситуації, які можуть виникнути при відмові від спадщини.

Змоделюємо перший варіант можливих наслідків.

Якщо має місце спадкування тільки за заповітом (спадкодавець заповідав спадкоємцям усе своє майно) і спадкоємець за заповітом відмовляється від частки у спадщині на користь іншого спадкоємця за заповітом, а той не хоче приймати цю частку. У зв’язку із неможливістю застосування правил щодо адресної відмови, ст. 1274 ЦК не може використовуватися у такому випадку. Вважатиметься, що має місце безадресна відмова, наслідки якої визначаються ст. 1275 ЦК. Тому, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом. Зрозуміло, що при цьому збільшується і частка того із спадкоємців за заповітом, який відмовився від прийняття частки іншого спадкоємця (якщо він не відмовився від прийняття своєї частки, тобто спадщини взагалі). Але його частка буде збільшуватися пропорційно частками усіх інших спадкоємців за заповітом.

Наприклад, спадкодавець поділив усе своє майно між трьома спадкоємцями: жінкою та двома синами і заповідав жінці 2/10, а синам по 4/10 в праві на майно. Дружина спадкодавця вирішила відмовитися від прийняття спадщини на користь одного з синів. Однак, той, щоб не образити свого брата, не захотів приймати частку своєї матері. Внаслідок відмови сина від частки у спадщині до відносин сторін не може застосовуватися ст. 1274 ЦК, яка визначає наслідки адресної відмови. Тому тут необхідно застосовувати ст. 1275 ЦК. Згідно із ч. 1 ст. 1275 ЦК, частка матері буде переходити до усіх спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. У нашому випадку – до двох синів. Таким чином, частка сина, який відмовився від частки матері, збільшиться. Але таке збільшення відбудеться не внаслідок прийняття частки матері, а внаслідок прирощення спадкових часток. Якби син прийняв частку матері, то отримав 6/10 в праві на майно, після відмови його частка складатиме 5/10 (1/2).

Другий варіант відносин виникає у разі, коли має місце така сама „подвійна відмова”, але вже при спадкуванні усього майна за законом. При відсутності заповіту, якщо один із спадкоємців за законом відмовився на користь іншого спадкоємця за законом, а той у свою чергу відмовляється від цієї частки у спадщині, необхідно також застосовувати правила щодо безадресної відмови (ч. 2 ст. 1275 ЦК). Частка першого спадкоємця (який відмовився на користь іншого) переходить до інших спадкоємців за законом.

Може виникнути ситуація, коли результати адресної та неадресної відмови будуть однаковими. Наприклад, якщо після смерті спадкодавця право на спадкування за законом мають два його сини (рідні брати) і один із братів відмовляється від своєї частки на користь другого, а той не хоче приймати частку брата. Вважатиметься, що відмова має безадресний характер. Внаслідок цього застосовуватиметься правило щодо прирощення часток (ч. 2 ст. 1275 ЦК). З урахуванням того, що лише один спадкоємець буде спадкувати майно, частка його брата повністю переходить до нього. Такі саме наслідки виникли би у разі, якщо б брат, на користь якого було зроблено відмову, прийняв частку свого брата.