Якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помер до відкриття спадщини, що відбувається з його часткою? До кого вона переходить?

Особа, яка померла до відкриття спадщини, не вважається спадкоємцем. Така особа не входить до кола спадкоємців навіть якщо вона була безпосередньо вказана в заповіті. Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК, спадкоємцями можуть бути лише ті фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини. Якщо стосовно такої особи було складено заповіт, то в частці, в якій він стосується особи, яка померла до відкриття спадщини, заповіт не може бути виконаний. У зв’язку з цим буде вважатися, що в цій частці спадщина заповітом не охоплена (ч. 2 ст. 1223 ЦК). В такому разі, як і в усіх інших випадках, коли заповіт не охоплює усю спадщину, виникає спадкування за законом. Право спадкувати одержать особи, визначені в ст. 1261-1265 ЦК.

Якщо спадкоємець, який мав право на обов’язкову частку, помер після відкриття спадщини, що буде з належною йому часткою?

Якщо спадкоємець помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти протягом встановленого часу, застосовуються правила спадкування в порядку спадкової трансмісії (ст. 551 ЦК 1963 р., ст. 1276 ЦК 2003 р.). Право на прийняття належної померлому частки переходить до його спадкоємців. При цьому спадкоємці померлого незалежно від їх кількості спадкують лише ту частку, яка припадала на померлого (якщо, наприклад, померлий був вправі одержати 1/3 в праві на майно, і він має 3 спадкоємців, то кожен з них вправі прийняти по 1/6).

Треба звернути увагу на те, що за новим ЦК до майна, яке спадкується за правилами спадкової трансмісії, не належить майно, яке входить до складу обов’язкової частки у спадщині (ст. 1276 ЦК). Наприклад, помер гр. А, який своїм заповітом усунув від спадкування свого сина – гр. Б, який у свою чергу має право на обов’язкову частку у спадщині (обов’язковий спадкоємець). Якщо син (гр. Б) помре після відкриття спадщини і не встигне її прийняти, то право на прийняття належної йому обов’язкової частки не переходить до його спадкоємців в порядку спадкової трансмісії. Таким чином, спадкоємці обов’язкового спадкоємця не набувають право на спадкування його частки.

Така новела ЦК може пояснюватися тим, що обов’язковий спадкоємець – це, так би мовити, особлива особа. Вона набуває право на спадкування незалежно від заповіту, навіть всупереч йому. І лише за вказівкою закону така особа може спадкувати майно. Крім того, коло обов’язкових спадкоємців чітко визначено (ч. 1 ст. 1241 ЦК). Це не тільки найближчі родичі померлого, а й особи, які потребують додаткового захисту – неповнолітні, непрацездатні особи. Очевидно тому новий ЦК не розповсюджує право обов’язкових спадкоємців щодо спадкового майна на інших осіб (спадкоємців обов’язкових спадкоємців) за правилами спадкової трансмісії.

3. Відмова від прийняття спадщини

За старим ЦК вважалося, що від прийняття спадщини відмовився той спадкоємець, який не вчинив жодної дії, що свідчить про прийняття спадщини (пропустив строк на прийняття) (ч. 2 ст. 553 ЦК 1963 р.). За новим ЦК такого визначення немає. Чи є за новим ЦК утотожнення „відмови” та „пропуску строку”?

Для того, щоб визначити, яким чином особа за новим ЦК може відмовитися від прийняття спадщини, треба повернутися до питання про способи її прийняття. Справа в тому, що прийняття спадщини та відмова від її прийняття тісно пов’язані між собою і є так би мовити дзеркальним відображенням одне одного. З урахуванням способів прийняття спадщини можна зробити висновок про існування трьох способів відмови від прийняття спадщини:

1. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, як вже відзначалося, вважається таким, що прийняв спадщину автоматично (ч. 3 ст. 1268 ЦК). Для відмови від прийняття спадщини така особа має висловити свою волю шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1273 ЦК).

2. Малолітні, неповнолітні, недієздатні особи, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, також вважаються такими, що прийняли спадщину (ч. 4 ст. 1268 ЦК). Для того, щоб відмовитися від прийняття спадщини, ці особи або їх представники мають подати заяву до нотаріальної контори. З урахуванням особливостей суб’єктного складу цієї групи для подання заяви про відмову від спадщини необхідно також отримати згоду органу опіки та піклувальника. Якщо ж відмову здійснює сама особа (неповнолітня або особа, цивільна дієздатність якої обмежена), то вона має отримати згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника (ч. 3, 4 ст. 1273 ЦК).

3. Спадкоємець, який не проживав постійно із спадкодавцем на час відкриття спадщини, не вважається таким, що прийняв спадщину (ч. 1 ст. 1269 ЦК). У зв’язку з цим, якщо такий спадкоємець не подасть заяву про прийняття спадщини у відповідний строк, він вважається таким, що не прийняв її (ч. 1 ст. 1272 ЦК).

Таким чином, спадкоємці, які входять до першої та другої групи, для відмови від прийняття спадщини мають подати відповідну заяву в нотаріальну контору (активна поведінка). Спадкоємцям третьої групи, для відмови від прийняття спадщини достатньо не робити жодних дій (пасивна поведінка). Зрозуміло, що неприйняття спадщини спадкоємцем, який входить до третьої групи, треба відрізняти від пропуску строку для прийняття спадщини всупереч бажанням такого спадкоємця. Якщо особа хотіла прийняти спадщину, але за тих чи інших причин не змогла цього зробити, то виникають наслідки, передбачені ч. 2, ч. 3 ст. 1272 ЦК – особа може набути право на спадкування за згодою інших спадкоємців або за рішенням суду.

Яким чином особа може відмовитися від спадщини після спливу шести місяців, якщо вона постійно проживала разом із спадкодавцем. Чи має право нотаріус прийняти заяву від особи, яка була прописана в одній квартирі із спадкодавцем, але не хоче приймати спадщину, якщо вона звернулася після спливу строку?

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв її (ч. 3 ст. 1268 ЦК). Як вже зазначалося, можна вважати, що такий спадкоємець приймає спадщину автоматично. Для відмови від прийняття спадщини такий спадкоємець має висловити свою волю відповідним чином. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. При цьому строк подання такої заяви чітко визначений – це такий саме строк, як і строк, встановлений для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК). Будь-яких виключень з цього правила, які б стосувалися зміни строку для відмови від прийняття спадщини, немає.

З цього можна зробити відповідний висновок: у разі коли спадкоємець, який вважається таким, що прийняв спадщину (ч. 3 ст. 1268 ЦК), протягом строку, встановленому у ст. 1270 ЦК не відмовляється від її прийняття шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори, він вважається таким, що прийняв спадщину.

В ст.1275 ЦК сказано, що якщо відмовився від прийняття спадщини один із спадкоємців за заповітом, то його частка переходить до інших спадкоємців за заповітом, а якщо за законом – то до інших спадкоємців за законом. А якщо спадкоємців два – один за заповітом, а другий – за законом (якщо частка майна не була охоплена заповітом) і один із спадкоємців, наприклад, за заповітом, відмовляється від прийняття спадщини, до кого переходить його частка?

Нажаль, в новому ЦК немає статті, яка б містила загальне правило щодо прирощення (збільшення) часток спадкоємців, у разі відпадіння одного з них. Така норма закріплювалася в ЦК 1963 р. (ст. 554). Згідно із ч. 1 ст. 554 ЦК у разі неприйняття спадщини спадкоємцем, за законом або за заповітом або позбавлення його права на спадкування його частка переходила до спадкоємців за законом. Тільки якщо спадкодавець заповідав усе своє майно спадкоємцям, і будь-хто з них відмовлявся від спадщини, його частка переходила до інших спадкоємців за заповітом. В новому ЦК немає, подібної норми, яка б визначала питання щодо подальшої долі частки спадкоємця, який відмовився від прийняття спадщини, якщо немає інших спадкоємців, які б спадкували разом з ним за законом або за заповітом.

На мій погляд, тут існує дві основні ситуації, одна з яких більш-менш вирішується новим ЦК, а друга має проблемний характер.

Перша можлива ситуація має такий вигляд. Якщо спадкоємців двоє – один за законом, а другий за заповітом і спадкоємець за заповітом відмовляється від прийняття спадщини, можна вважати, що в даному випадку його частка буде переходити до спадкоємця за законом. Такий висновок можна зробити виходячи з правила, що його закріплено в ч.2 ст.1223 ЦК – у разі відмови від прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом право на спадкування одержують особи, визначені у ст.1261-1265 ЦК, тобто спадкоємці за законом.

Зрозуміло, що застосування для вказаних відносин ч. 2 ст. 1223 ЦК не можна визнати юридично бездоганним. Справа в тому, що в ч. 2 ст. 1223 ЦК дослівно сказано, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування „у разі... відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом”. Можна передбачити, що тут мова йде про ситуацію, коли від спадщини відмовляються усі спадкоємці за заповітом. За таких обставин право на спадкування одержують спадкоємці за законом. Ми ж розглядаємо інший випадок, коли від спадщини відмовляється один із спадкоємців за заповітом, і при цьому є другий спадкоємець – за законом. У такому випадку мова йде не про визначення порядку спадкування (заміну спадкування за заповітом на спадкування за законом), а про спадкування частки спадкоємця за заповітом. Треба визнати, що прямої норми, яка б регулювала такі відносини в новому ЦК немає. Однак, для практичного вирішення питання треба, очевидно, визнати, що у разі відмови від прийняття спадщини одним спадкоємцем за заповітом, його частку спадкує спадкоємець за законом.

Більш складною є друга ситуація - коли спадкоємців двоє (за законом та за заповітом) і від прийняття спадщини відмовляється спадкоємець за законом. Вирішення цього питання навіть опосередковано в ст. 1223 ЦК не передбачено. На мій погляд, у такому випадку частка другого спадкоємця (за заповітом) збільшуватися не може, бо розмір частки або порядок розподілу спадщини стосовно такого спадкоємця було визначено волею спадкодавця. Таким чином, є підстави вважати, що і у такому випадку право на спадкування будуть набувати спадкоємці за законом (спадкоємці подальшої черги). Саме таке рішення передбачалося в ЦК 1963 р. Згідно із ч. 1 ст. 554 ЦК, частка спадкоємця за законом, у разі його відмови від прийняття спадщини переходила до спадкоємців за законом. З урахуванням цього не зовсім зрозумілим на мій погляд є наголос, який зроблено в ч. 2 ст. 1223 ЦК, на відмові від прийняття спадщини саме спадкоємцями за заповітом і не визначення ситуації щодо відмови від прийняття спадщини спадкоємцями за законом.