Проблемні питання спадкового законодавства

Ірина ЖИЛІНКОВА

доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного

права Національної юридичної академії України

ім. Ярослава Мудрого

Набрання чинності новим ЦК значною мірою активізувало необхідність пошуку шляхів правильного застосування норм, які регулюють спадкові відносини. Треба відзначити, що в новому законодавстві міститься чимало новел, які значною мірою змінюють порядок регулювання цих відносин і встановлюють нові правила щодо спадкування. В статті робиться спроба знайти відповідь на деякі питання, пов’язані із порядком застосування норм старого та нового ЦК, а також порядком прийняття спадщини або відмови від її прийняття.

1. Питання щодо застосування норм цк 1963 р. Або цк 2003 р.

Норми якого кодексу – ЦК 1963 р. чи ЦК 2003 р. треба застосовувати при видачі свідоцтва про право на спадщину, якщо спадщина була прийнята фактично (наприклад, наявність правовстановчих документів на руках спадкоємця або оплата комунальних послуг тощо), але за оформленням спадщини звернулися після 1.01.2004 р.? Щодо таких відносин діє п. 4 або п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК 2004 р.?

До таких відносин необхідно застосовувати п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК. Справа в тому, що п. 4 Положень визначає загальні правила щодо застосування норм нового ЦК, у той час, як п. 5 стосується безпосередньо спадкових відносин.

Тут діють такі правила:

1. Якщо людина померла після 1.01.2004 р. не виникає сумнівів, що застосовуються норми нового ЦК України 2003 р.

2. Якщо людина померла до 1.01.2004 р. і хоча б один із спадкоємців прийняв спадщину, спадкування здійснюється за правилами старого ЦК. При цьому прийняття спадщини мало здійснюватися за правилами, які діяли на момент прийняття спадщини, тобто правила ЦК 1963 р. Дії, які свідчать про прийняття спадщини визначалися, зокрема, ст. 549 ЦК. Це, по-перше, фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном, та, по-друге, подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори. Якщо хоча б один із спадкоємців здійснив вказані дії, вважається що він прийняв спадщину, навіть якщо звернення до нотаріуса за оформленням спадкування відбулося після 1.01.2004 р. Спадкоємець (спадкоємці), який звернувся до нотаріуса після 1.01.2004 р., вправі вказати, що він (вони) вже прийняв спадщину до 1.01.2004 р. У такому разі нотаріус застосовує норми ЦК 1963 р. Якщо між спадкоємцями виникає спір щодо часу прийняття спадщині, він підлягає розгляду судом і не належить до юрисдикції органів нотаріату.

3. Якщо людина померла до 1.01.2004 р., але ніхто із спадкоємців не прийняв спадщину до 1.01.2004 р., а зробив це після набрання чинності новим ЦК (ст. 1268 ЦК), то до відносин спадкування застосовуються норми нового ЦК.

Як нараховувати обов’язкову частку у спадщині – 2/3 чи 1/2, якщо спадкодавець помер до набрання чинності нового ЦК, а оформлення здійснюється після 1.01.2004 р., якщо є тільки фактичне прийняття, як це було передбачено старим ЦК?

Це питання пов’язано з попереднім. Слід з’ясувати, чи дійсно хоча б один із спадкоємців фактично прийняв спадщину до 1.01.2004 р. Якщо так і цей факт ніхто із інших спадкоємців (у разі їх наявності) не оспорює, то застосовуються норми старого ЦК. За таких обставин обов’язкова частка визначається як 2/3 від тієї частки, яку б спадкоємець отримав при спадкуванні за законом (ст. 535 ЦК 1963 р.).

Якщо спадкова справа після смерті одинокого спадкодавця заведена до 1.01.2004 р., то чи можна видавати свідоцтво про право на спадкування державі і на який закон при цьому посилатися?

Якщо померла особа, яка не залишила заповіту і така, що не має спадкоємців за законом, то спадщина вважається відумерлою. ЦК 1963 р. та ЦК 2003 р. встановлюють різні правила щодо долі відумерлої спадщини. Відповідно до старого ЦК (ст. 555), відумерла спадщина переходила до держави, новий ЦК передбачає набуття права власності на таке майно у територіальної громади, тобто передання майна у комунальну, а не державну власність (ст. 1277 ЦК).

Питання щодо того, який кодекс має застосовуватися щодо відумерлої спадщини визначається у п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК 2003 р. Тут, зокрема, сказано, що правила ст. 1277 ЦК про відумерле майно застосовуються до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності новим ЦК спливло не менше одного року. Мені здається, що в цьому правилі немає логіки. Спробую пояснити свою думку. З аналізу п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК виходить, що норми нового ЦК застосовуються до відносин, коли спадкодавець помер до 1.01.2003 р., тобто коли з моменту його смерті до набрання чинності новим ЦК спливло більше ніж 1 рік. Звертає на себе увагу той факт, що в ЦК визначено мінімальний строк, який має пройти до набрання чинності новим ЦК (не менш одного року), однак не визначено строк максимальний. В суворому розумінні виходить, що новий ЦК щодо відумерлої спадщини розповсюджує свою дію на випадки, коли людина померла у будь-який час до 1.01.2003 р. Зрозуміло, що при цьому залишається без відповіді питання щодо припинення строку дії старого ЦК.

Окрім цього невизначеним залишається питання щодо закону, який визначає долю відумерлої спадщини у період від 1.01.2003р. до 1.01.2004р., тобто коли спливло менше часу від дня відкриття спадщини до набрання чинності новим ЦК? З тексту п. 5 Прикінцевих положень випливає, що ці відносини новий ЦК не регулює. Припущення щодо дії у цей час ЦК 1963 р. взагалі виглядає дивним, бо у такому разі виходить, що до 1.01.2003 р. діє новий ЦК, а з 1.01.2003 р. до 1.01.2004 р. – старий ЦК. На мій погляд логічним було б закріплення в п. 5 Прикінцевих положень протилежного правила, що ст. 1277 ЦК про відумерле майно застосовується до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності новим ЦК спливло менше одного року. У такому випадку до 1.01.2003 р. діяли правила ЦК 1963 р., а з 1.01.2003 р. – правила нового ЦК. При цьому ст. 1277 ЦК мала би зворотну силу, але строк її дії було чітко визначено.