Значення в історії галицького театру[ред. • ред. Код]

Відновлений М. Бенцалем восени 1918 р. «Український театр» у Тернополі (на основі «Театральних вечорів») був перейменований у березні 1919 р. на «Новий Львівський театр» (очолений А. Бучмою, М. Бенцалем, В. Калином). Цей колектив з деякою зміною акторського персоналу проніс свій репертуар і сценічні реалістичні традиції по важких дорогах визвольної війни на Поділлі, Прикарпатті аж до Кам'янця-Подільського і Вінниці, де 28 січня 1920 р. об'єднався (провідні актори А. Бучма, В. Калин, М. Крушельницький, Я. Бортик, Т. Демчук, С. Зубрицький та ін.) з групою колишніх «молодотеатрівців» на чолі з Г. Юрою і заснував новий славнозвісний нині колектив — Київський драмтеатр ім. І. Франка.

«Тернопільські театральні вечори» були першою школою для відомих згодом діячів української сцени — М. Крушельницького, Я. Бортника, В. Калина, Ф. Лопатинського, а Демчук і Сеньків, які згодом стали педагогами, працювали в сезони 20-х рр. у Львівському театрі «Бесіда».

Актори театру[ред. • ред. Код]

У складі театральної трупи були актори: М. Чернявська-Костева, Т. Бенцалева, Г. Юрчакова, Ф. Лопатинська й аматори-дебютанти Я. Бортник, Ф. Лопатинський, М. Крушельницький, Т. Демчук, В. Калин та багато ін.

1916 приєдналися І. Рубчак, Я. Сеньків, А. Осиповичева; А. Шеремета; періодично виступала С. Стадникова та ін.

• Теодозія Бенцалева — своїм веселим характером і зовнішніми даними вдало творила образи молодиць, матерів, шинкарок, служниць, вдовиць. Щедрі оплески, як твердять сучасники, вона збирала в ролях Терпелихи («Наталка Полтавка») Палажки («Мартин Боруля»), Ганни («Безталанна»), Рухлі («Наймичка»).

• Ганна Юрчакова була добрим помічником режисера та адміністратора, передавала досвід артистам-початківцям, чимало праці докладала для придбання реквізиту, бутафорії, сама шила етнографічні костюми, вишивала тощо. Успішно справлялась з новими, досить складними ролями — дівочими і характерними образами молодиць — Ярини («Невольник»), Харитини («Наймичка»), Софії («Безталанна») та Анни («Украдене щастя»).

• Студент Ярослав Сеньків, який скоро ввійшов у гроно провідних акторів трупи, зіграв понад 25 ролей. Серед них ролі парубків — Хоми («Ой не ходи, Грицю…»), Микити («Дай серцю волю»), опришка Антона («Верховинці»). Але йому краще вдавалися характерні ролі — збіднілого дворянина Шпака («Шельменко-денщик»), виборного Макогоненка («Наталка Полтавка»), старого козака Коваля («Невільник»), шляхтича Матвія («Степовий гість»).

• Теофіл Демчук майстерно грав епізодичні ролі дідів, батьків, шинкарів, сватів. Був активним і діловим адміністратором, «правою рукою» М. Бенцаля.

• Не відразу себе виявив у «артистичній формі» випускник Тернопільської гімназіїЯнуарій Бортник, який виступав у масовках, епізодичних ролях. Ні під рукою Курбаса, ні Бенцаля він не зміг ї «осідлати» комічних ролей, так і грав других і «третіх» парубків — Дениса («Бондарівна»), Ванька («Циганка Аза»), а також поважних купців, шляхтичів, чиновників, сватів.

• Володимир Калин — добре володів голосом, дикцією, був актором «нутра та оправданих емоцій». Його любили режисери, наділяли його більшими ролями у різних жанрах драматургії. Він зіграв 40 великих і малих ролей. Найбільший успіх мав у ролях Степана («Невільник»), Саврасова («Воскресін­ня»), писаря Голощука («Кума Марта»), Прокопа («Верхо­винці»), Гершеле («Сатана»), Читав на концертах твори Т. Шевченка, І. Фран­ка. Деякий час очолював при театрі балет-студію народних танців.

«Театральні вечори» були першою школою сценічного мистецтва і для Мар'яна Крушельницького. Прийшов до театру зі своєю нерозлучною скрипкою, спочатку грав в оркестрі, співав у хорі, танцював, а на сцені з'являвся у ролі сільських музикантів. Тут працювали його друзі з гімназійної парти — Я. Бортник А. Герасимович, Т. Демчук, М. Задорож­ний, В. Калин. Усі любили Мар'яна, тихого, скромного, з мудрим чолом, зосе­редженого.

Про свої мистецькі успіхи розповідав Мар'ян Крушельницький 1961 року:

«

Важко судити про ролі, зіграні в «Театральних вечорах». Наскільки зберігає моя пам'ять, то, за тодішніми відгуками публіки і моїх друзів, більш вдало я зіграв Трохима і Омелька у «Мартині Борулі», Турського в «Паливоді XVIII століття», Миколу в «Наталці Полтавці», Івана в «Безталанній», Пафнутія у «Кумі Марті», Нечипора і Кукси у «Пошилися в дурні». У всіх виставах мені давали ролі орендаторів, шинкарів, слуг, бідолашних парубків з відкритою, доброю душею, єврейські типи. Режисер Микола Бенцаль вірно підмітив, що я знайшов своє амплуа у створенні саме таких образів, і був завжди задоволений мною. Всього зіграв тоді на тернопільській сцені близько 30 ролей. На афішах, як і більшість молодих акторів, я виступав під псевдонімом «М. Ворон»

»

На цей час був розроблений дирекцією статут «Обов'язки і права членів театру», систематизовано оплату акторам за принципом участі кожного в ролях і виставах.

Навесні 1917 р. колектив поповнився новими акторами — прийшли відома співачка Антоніна Осиповичева, а також аматор зіЗбаража Лев Краснопера. Після них «на гостинні виступи» прибула з Києва, з театру М. Садовського, визначна драматична артистка і співачка Софія Стадникова. Вона майстерно зіграла свої найкращі трагедійні ролі — збожеволілої дівчини Калини у виставі «Про що тирса шелестіла» Черкасенка та Марусю Богуславку у драмі Старицького. Ці прем'єри, постав­лені Бенцалем у зв'язку з приїздом талановитої виконавиці Стадни­кової, користувалися успіхом.

В театрі чудово грали комічні ролі Бенцаль, Рубчак і Крушельницький. Концертно йшла вистава «Мартин Боруля» з Бенцалем — Борулею, Рубчаком — Протасієм і Крушельницьким у ролі наймита Омелька. Серед молодих акторів стали виділятися успіхами три молоді артистки — Софія Брояківська (Галина в «Ой не ходи, Грицю…», Мелашка у «Хмарах», Маруся в «Чорноморцях»);Текля Голубівна (Зачепиха в «Дай серцю волю», Аграфена у «Шельменку-денщику», Знахарка в «Підгорянах»); а також Ольга Волинець (Прісінька в «Шельменку-денщику», Мотря у «Степовому гості»). Бенцаль Микола Гнатович відзначався талантом у комедійних виставах як режисер і актор.

Провідні жіночі ролі у виставах драм, комедій й водевілів протягом існування трупи в основному виконували професійні актори, обдаровані голосом сопраністки М. Коссак-Чернявська, Т. Бенцалева (часто у співочому репертуарі), а також у драмі — Г. Юрчакова. Співачка Чернявська була примадонною, чудово грала ролі закоханих сільських дівчат, її образи були завжди художньо завершені, живі, емоційні. Найкраще їй вдавалися ролі лірико-драматичного плану, образи жінок привабливих, щирих, духовно багатих. Драматизм їх гірких переживань вона вміла посилювати вокальними засобами. Великий успіх вона мала у ролях Наталки Полтавки, Марусі («Ой не ходи, Грицю…»), Уляни («Сватання на Гончарівці»), Парані («Верховинці»), Варки («Безталанна») та Ольги («Підгоряни»).