Розлади сну.
Існує багато розладів сну. На першому місці – безсоння. Воно тісно пов’язане зі стресами та тривогою людини, до цього додається страх того, що не можеш заснути. Її лікування – складний і довготривалий процес. Поширеним розладом сну є кошмари. Вони виникають через психологічні проблеми , життєві труднощі, порушення стану здоров’я. Іноді супроводжується нічними жахами – несподіваним переляком, від якого людина прокидається. Сомнабулізм – розлад сну, який відомий в народі як «лунатизм». Прояв – людина (найчастіше дитина молодшого підліткового віку), встає з ліжка і ходить, не прокидаючись, може під час цієї прогулянки розмовляти і виконувати інші дії, а потім, прокинувшись, не пам’ятає цього. Важливо не розбудити сомнамбулу, а заспокоїти, укласти в ліжко і потім звернутися за консультацією до психіатра. Нарколепсія – дуже малопоширений розлад сну. Людина може заснути у будь-який момент, наприклад, під час керування автомобілем, і продовжувати виконувати розпочаті раніше дії. Прокинувшись, так само не пам’ятає нічого.[4]
Мал. 34. Розлади сну.
Трансові стани свідомості.
Трансові (від лат. «транс» - через) стани свідомості – це більш-менш тривалі сноподібні психічні стани, під час яких самоконтроль знижений, і зберігаються звичні автоматичні дії.
Медитація.
Медитація – це трансовий стан, що виникає за бажанням суб’єкта. Усі різновиди медитації базуються на єдиному принципі – зосередження уваги на чомусь одному з метою обмежити об’єм психіки. Настає гальмування кори зі збереженням реагування на той стимул, на якому зосередився суб’єкт. Її способи – це ритмічні рухи (суфізм), ритмічне дихання (йога), ритмічні вигуки (дзен-будизм), ритмічна мантра зі звуків О, М, Н (трансцендентальна медитація). Мозок при цьому синхронізує свою активність і у ньому починають переважати повільні хвилі електричної активності. Схожого ефекту можна досягти при сенсорній деривації (людину у скафандрі поміщають у простір, де вона не отримує сигналів із зовнішнього середовища, що веде до більш диференційованого сприйняття внутрішніх відчуттів) та при «зовнішньому зворотному зв’язку» (людина може швидко навчитися керувати своїм альфа-ритмом, серцевою діяльність, тиском і т.д. завдяки приєднаним до неї електродам і звуковим та візуальним сигналам, що подаються в результаті (Brown, 1974)).
Мал.3.5. Медитація.
Стан гіпнозу.
Стан гіпнозу – це стан свідомості, що схожий на стан природного сну, але викликаний зовнішніми діями або випадково. Уповільнюється пульс і дихання, падає кров’яний тиск, кора головного мозку гальмується, за винятком тієї ділянки мозку, яка реагує на діючий подразник (голос гіпнотизера). У стані гіпнозу людині легко внушити будь-що, що не суперечить її етиці. Гіпноз викривляє процеси сприйняття. Гіпнозу легше піддаються молоді неосвічені люди. Його використання, крім як за медичними показниками, неетичне та незаконне.
Мал.
3.6. Гіпноз.
Крайні переживання.
Крайні переживання – стан свідомості, який настає у хвилини екстазу, захоплення. Термін ввів американський психолог А.Маслоу. Це моменти максимального спалаху психічної активності, викликані небувалими за красою або за екзистенціальною значимістю враженнями; або пов’язані із ситуаціями на межі життя і смерті. Ці стани «розширюють» людину, викликають небачені досі відчуття безмежності власних сил, тріумфу буття, єдності з Всесвітом.