3. Бібліографічні посилання

Бібліографічним посиланням(посиланням на викорис­тане джерело) називається бібліографічний опис того твору, який цитується, згадується або розглядається у конкретному тексті. Розрізняють посилання розширені і короткі (наприклад, для підрядкових приміток). Короткі посилання містять лише обов'язкові елементи (автор, заголовок, місце, рік видання, кількість сторінок або зазначена сторінка); розширені посилання – обов'язкові та факультативні елементи (колектив авторів, редколегія або відповідальний редактор, видавничі установи, назва видавництва, наявність ілюстрацій, бібліографії тощо).

Спільно з бібліографічним списком вони дозволяють не лише визначити джерелознавчу базу досліджень, але й показати зв'язок нової публікації з попередньою, захистити авторські права та інтереси, боротися з плагіатом.

Бібліографічна інформація про документи, що цитуються або згадуються в наукових роботах, незалежно від форми її подання і місця наведення, повинна включати всі відомості, необхідні і достатні для ідентифікації цих документів. Ці дані можуть бути представлені у формі внутрішньотекстових, підрядкових і затекстовых (номерних) бібліографічних посилань, кожна з яких має свої переваги і недоліки.

нададуть публікації, включені до списку використаних документів та наведені приклади оформлення бібліографічного опису.

15.Опис думок однодумців автора. Цитування

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати беруть у лапки, наводять у граматичній формі, в якій його подано у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту, без спотворення думки автора. Пропуск слів, речень, абзаців за цитування позначають трьома крапками (...) або крапками в кутових дужках <...>, якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то його опускають;

в) кожну цитату обов'язково супроводжують покликанням на джерело;

г) за непрямого цитування слід максимально точно викладати думку автора, робити відповідні поклилання на джерела.

Покликання в тексті на літературне джерело зазвичай оформлюють у квадратних дужках, де першою цифрою позначають номер літературного джерела у списку використаних джерел, а другою - сторінку, з якої запозичено цитату, наприклад, [15, 257], у монографіях, статтях можливе й таке оформлювання покликань: прізвище автора, рік видання, сторінка: [Караванський 2004, 245].

16. Критика положень, з якими науковець не погоджується

17 . Правила ведення дискусіїї

Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити .

Наше життя містить різні форми прояву суперечок та дискусій. Особливе значення мають професійні дискусії, результатом яких може стати успішна угода і прибуток, але лише за умови правильного ведення дискусії, яка полягає в урахуванні багатьох факторів (психології ведення дискусії, логічній та мовній культурі дискусії та ін.).

Основні правила ведення дискусії:

1. Відверто висловлювати думки.

2. Поважати точки зору всіх членів дискусії.

3. Слухати інших, не перебиваючи.

4. Не говорити занадто довго та занадто часто.

5. Водночас має говорити лише одна особа.

6. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.

7. Не критикувати себе та інших.

8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

Існує багато форм організації дискусії. Найпоширеніша — це дерево рішень. Цей метод полягає в тому, що у ході дискусії учасники заповнюють таблицю.