61. Способи обгрунтування й передачі цінностей.

Проблема смислової доповнювальності, змістовного діа­логу, взаємного обміну цінностями й порозуміння є над­звичайно актуальною для сьогочасного людства. Від її розв'я­зання залежить його здатність стати дійсною людською спіль­нотою, об'єднаною не тільки спільністю глобальних загроз, але й спільністю солідарних дій і спільним смисловим полем, яке можна було б назвати глобальним світоглядом. У загаль­нокультурному відношенні ця проблема особливо загост­рюється з огляду на те, що інтенсивна (особливо у фран­цузькій філософії) критика засадових принципів і цінностей європейської культури відкриває в ній дедалі більше одно­бічностей, які потребують свого подолання шляхом допов­нення європейської культурної традиції тими смисловими комплексами, які досі не знайшли в ній свого місця. На­приклад, невідповідним до вимог часу й навіть просто згуб­ним вважають логоцентризм. Це принцип панування в єв­ропейській культурі безумовної орієнтації на мислення, сло­во, закон. Жак Дерріда та інші сучасні французькі філософи стверджують, що логоцентризм є втіленням принципу "пану­вання - підкорення" у царині духу. Хіба не говоримо ми "оволодіти знаннями" або "оволодіти істиною"? Звідси за­клик: якнайбільше наповнювати філософію й усе духовне життя емоційністю, невизначеністю, запитальністю й будь-якого роду децентрованістю думки й почування - всім, що стверджує відкритість і непідвладність людського духу.       У самому реальному житті дедалі більше поширюються й стверджуються на практиці ідеї "альтернативної цивілізації". Прибічники цих ідей виходять з того, що сучасна цивілізація повинна бути докорінно змінена. Потрібно різко загальму­вати розвиток техніки, здійснити ліквідацію великого ви­робництва, радикальну децентралізацію суспільного життя й повсюдно впровадити самоврядування. Вони скеровуються у своїх діях імперативом, сформульованим одним з духовних натхненників альтернативних рухів Шумахером: "Мале - це прекрасно!". Звідси принцип усіх "зелених": "Думай глобально, дій локально!".       Духовний фундамент "альтернативної цивілізації" ста­новить система "постматеріальних" цінностей. Серед них особливо наголошуються такі: самореалізація, взаємність, толерантність, консенсус, соціальна відповідальність. Звідси випливає, що політика має бути підпорядкована моралі, ма­сова культура з притаманною їй примусовістю почуття по­винна бути замінена багатоманітністю культурної творчості. Й усе це має впроваджуватися способом "малих справ" - шляхом індивідуальних і групових ініціатив, створенням осе­редків нової цивілізації. Отже, спосіб реалізації ідеї альтер­нативної цивілізації цілком відповідає змісту ідей. Можна сказати, що це, можливо, єдиний дійсно культурний спосіб зміни людського буття. Справа лише в тому, чи виявиться він ефективним у соціально-практичному відношенні.       У зв'язку з цим заслуговує на увагу досвід розвитку східноазійської цивілізації. У V - IV сторіччях до н.е. у Китаї були вироблені, а згодом повсюдно поширені дві альтер­нативні світоглядно-культурні системи - даосизм і конфуціанство. З першого погляду вони є абсолютними альтер­нативами одна щодо одної. Перша узагальнює досвід селян­ського життя й грунтується на принципі узгодження з при­родою, уникання силової дії, конфронтації, ствердження при­родності й спонтанності у ставленні до світу. Друга була виявом досвіду культури міста й узагалі репрезентувала куль­турність людського буття. Найвище вона ставила шанування норм і традицій і здійснювала прилучення людини до буття через навчання. Хоча між цими культурно-світоглядними традиціями подеколи й виникали напруження, у цілому вони утворили разом цілісну китайську культуру. Можливо, через це взаємодоповнення (природність - і культурність, дослухання до природи - і навчання, спонтанність - і ретельне виконання ритуалу тощо) вона й набула такої стабільності.       Ще 10 - 15 років тому, маючи справу з доповнювальними ідеями, принципами, тенденціями, говорили про необхідність їх синтезу. Сьогодні ж говорити так означало б пройти повз новітні досягнення людської думки. Сьогодні ми вчимося цінувати багатоманітне й вважаємо за гідне здійснювати радше діалог, ніж синтез, в якому прихована небезпека втрати якихось можливостей для подальшого розвитку. А головне - через діалог ми здійснюємо реальну взаємність, а разом з тим маємо можливість уникнути відношення "панування - під­корення", негативні наслідки якого є такими очевидними для нас сьогодні.       Діалог Заходу та Сходу здатен схилити мешканців роз­винених країн до визнання "прав природи", а людей Сходу - до реального визнання прав особистості. Бо якщо європейська цивілізація виробила ідею особистої свободи на тлі на­сильства над природою, то на Сході за загалом партнерського ставлення до природи панувало насильство людини над лю­диною. Так само плідним має бути й діалог чоловічої та жіночої ментальності, зокрема впровадження деяких "жі­ночих" рис до царини політики та соціальної організації.       Але щоб діалог був плідним і мав своїм результатом розуміння й порозуміння, партнери діалогу повинні мати якийсь спільний фунт. Те, де в кінцевому підсумку зустрі­чаються всі смисли, - це царина мислених абстракцій та загальнолюдських цінностей, тобто царина філософського мислення. Тому, виступаючи на XIX Всесвітньому філософ­ському конгресі в Москві (1993 p.), відомий американський філософ Річард Рорті мав повне право сказати: "Наше при­значення - бути посередниками між генераціями, царинами культури, між традиціями" .       На закінчення наведемо культурний імператив у кількох його варіантах:       1. Кожна культура й кожний витвір культури є самоцінними.       2. Культурна багатоманітність повинна бути збереже­на.       3. Все, що здійснюється людиною, повинне здійсню­ватися вільно, розумно, якісно, гідно, солідарне й від­повідально.