2. Договори у сфері реалізації сільськогосподарської проду­кції

У діяльності аграрних товаровиробників ефективність виробни­чо-господарської діяльності досягається налагодженою системою збу­ту виробленої ними продукції, правовою формою якої є договір на реалізацію сільськогосподарської продукції — специфічна угода, від­повідно до якої виробник зобов'язується на відповідних умовах прода­ти сільськогосподарську продукцію та продукти її переробки, а спо­живач (замовник) зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її.

Виробники сільськогосподарської продукції самостійно розпо­ряджаються своєю продукцією, реалізуючи за контрактами (включаю­чи державні) та іншими договорами.

Система договорів на реалізацію сільськогосподарської продук­ції включає: договір контрактації сільськогосподарської продукції, договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції, договір по­ставки, договір міни, договір комісії.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції являє собою механізм державних закупівель, засіб поповнення державного продовольчого резерву шляхом придбання продукції у недержавних сільськогосподарських підприємств. До складу державного резерву входять: запаси сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ресурсів для забезпечення стратегічних потреб держави; запаси мате­ріально-технічних ресурсів для виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та для виконання ін­ших заходів, передбачених законодавством.

Таким чином, державний продовольчий резерв є складовою державного матеріального резерву. Поставка матеріальних цінностей до державного резерву і розміщення замовлень на їх поставку на під­приємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності здійснюються в основному на підставі замовлень на поставку продук­ції для державних потреб з наступним відшкодуванням усіх витрат відповідальних зберігачів.

Пріоритетні державні потреби — це потреби України в товарах, роботах і послугах, необхідних для розв'язання найважливіших соціа­льно-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних ма­теріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України. Державне за­мовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом фор­мування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської дія­льності України всіх форм власності.

Державними замовниками виступають Верховна Рада України та інші центральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та інші установи як головні розпорядники коштів державного бюджету. Виконавцями державного замовлення є суб'єкти господарювання усіх форм власно­сті (резиденти або нерезиденти), які виготовляють чи поставляють товари (роботи, послуги) для задоволення пріоритетних державних потреб.

Стаття 183 Господарського кодексу України визначає особливо­сті укладання господарських договорів за державним замовленням. Державний контракт — це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому ви­значаються економічні і правові зобов'язання сторін і регулюються взаємовідносини замовника і виконавця. Саме держава в особі Кабіне­ту Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників. З метою організації робіт, пов'язаних з формуванням дер­жавного замовлення, розміщенням поставок продукції для державних потреб і контролем за їх виконанням, Кабінет Міністрів України ви­значає і затверджує перелік державних замовників, обсяги та склад державного замовлення. Державні замовники забезпечуються Кабіне­том Міністрів України фінансовими ресурсами в обсягах, необхідних для повної оплати державного замовлення, якщо інше не передбачено законом, і є відповідальними за задоволення пріоритетних державних потреб у відповідних товарах, роботах і послугах.

Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких конт­рольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, засно­ваних на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності — монополістів на відповід­ному ринку продукції державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення.

Стаття 272 Господарського кодексу України визначає поняття та істотні умови договору контрактації сільськогосподарської продукції. За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. До договору кон­трактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено догово­ром або законом.

Заготівельником (контрактантом) може виступати закупівельне або переробне підприємство, таким чином, контрактантом може бути підприємство чи організація, тобто юридична особа, що згідно зі свої­ми установчими документами здійснює закупівлю сільськогосподар­ської продукції. Виконавцем державного замовлення є недержавне сільськогосподарське підприємство.

У договорах контрактації повинні передбачатися: види продук­ції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, стро­ки здавання-приймання продукції; обов'язки контрактанта щодо по­дання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської про­дукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; інші умови, передбачені Типовим договором контрак­тації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, вста­новленому Кабінетом Міністрів України.

Виробник повинен не пізніш як за п'ятнадцять днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі. Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі.

Предметом договору контрактації, як правило, є сільськогоспо­дарська продукція у первинному (сирому) вигляді, або така, що прой­шла первинну обробку. Стороною договору виступає державне заготі­вельне підприємство. Метою договору є виконання державного замо­влення щодо задоволення державних потреб у сільськогосподарській продукції або сировині.

Договір купівлі-продажу. Підґрунтям правового регулювання договорів купівлі-продажу у аграрній сфері є норми цивільного та го­сподарського права. Особливостями аграрного договору купівлі- продажу є його предмет, яким виступає сільськогосподарська проду­кція, строки та специфічні умови її зберігання і транспортування, які випливають із властивостей цієї продукції,. В усьому іншому такі до­говори не містять відмінностей від інших різновидів цивільно- правових та господарсько-правових договорів купівлі-продажу, які розглядаються у відповідних навчальних курсах.

Договір поставки. Суб'єкти аграрного підприємництва в проце­сі реалізації виготовленої ними сільськогосподарської продукції укла­дають договори поставки. Договір поставки є одним із видів договору купівлі-продажу, в якому регулюються відносини між продавцем та покупцем, адже відмінністю договору купівлі-продажу від договору поставки є те, що договір поставки укладається між двома особами з метою поставки товару для використання його у підприємницькій дія­льності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним або домашнім використанням.

Особливі, специфічні ознаки договору поставки, які характери­зують його як окремий різновид кулівлі-продажу:

По-перше, сфера застосування договору — підприємницька дія­льність.

По-друге, сторони договору — постачальник і покупець — є су­б'єктами підприємницької діяльності. Це можуть бути фізичні або юридичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти підприємництва.

По-третє, має значення мета, для якої поставляється товар. То­вар передається у власність покупця для використання його у підпри­ємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним або іншим подібним використанням.

На відміну від договору кулівлі-продажу, в договорі поставки істотними умовами є предмет, ціна, строк. У договорі поставки мо­жуть бути обумовлені загальний строк дії договору та спеціальні строки, в які здійснюється поставка окремих партій товару. Тобто ку- півля-продаж вичерпується, як правило, разовим актом, тоді як відно­сини з поставки тривають у часі.

В аграрно-господарській діяльності відносини за договором по­ставки також регулюються статтями 265-271 Господарського кодексу України. Предметом поставки є сільськогосподарська продукція, пе­рероблена та готова до споживання. Стаття 267 Господарського коде­ксу України визначає, що у разі якщо в договорі поставки не визначе­но строку його дії, він вважається укладеним на один рік — тобто піс­ля закінчення цього строку сторони, якщо вони бажають продовжува­ти свої відносини, мають укласти новий договір. Якщо сторонами пе­редбачено поставку товару окремими партіями, то строком поставки продукції виробничо-технічного призначення є квартал, а виробів на­родного споживання, як правило місяць. Якість сільськогосподарської продукції за договором поставки повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює ви­моги до їх якості. Гарантійний строк придатності та зберігання товару обчислюється від дня виготовлення цього товару.

Особливості правового регулювання договорів поставки товарів для державних потреб визначаються спеціальним законодавством. Зо­крема, Законом «Про державний матеріальний резерв» від 16 липня 1999 р., Законом України від 22 лютого 2000 р. «Про закупівлю това­рів, робіт і послуг за державні кошти», Законом «Про державне замов­лення для задоволення пріоритетних державних потреб» та іншими законами і підзакон-ними нормативними актами.

Договір міни і договір комісії. Законодавством України регла­ментовано, що реалізація сільськогосподарської продукції може здій­снюватися також шляхом укладання договорів міни та комісії. В умо­вах економічних негараздів сільськогосподарські підприємства реалі­зовують вироблену ними продукцію тваринництва шляхом її обміну на пальне і мастильні матеріали, запасні частини до сільськогосподар­ських машин, у порядку плати за проведений ремонт техніки, автопо­кришки та інші подібні потреби. Відносини за таким різновидом дого- вору купівлі-продажу, як договір міни, регулюються положеннями статей 715-716 Цивільного кодексу України та ст. 293 Господарського кодексу України.

Відповідно до Цивільного кодексу України договір міни (барте­ру) є різновидом договору купівлі-продажу, про що свідчить структу­рне розміщення норм про договір міни окремим параграфом у главі 54. Визнання договору міни різновидом купівлі-продажу відповідає правовій природі цих договорів та обумовлене наявністю багатьох спільних моментів у їх правовому регулюванні.

Кваліфікуючою ознакою договору міни є момент переходу пра­ва власності на обмінювані товари — на відміну від усіх договорів купівлі-продажу за договором міни перехід права власності відбува­ється лише після того, як обов'язки з передачі товарів виконані обома сторонами, тобто таке право виникає одночасно в обох сторін догово­ру. Така законодавча норма запобігає виникненню ситуації, коли сто­рона, що першою отримала товар, здобуває на нього право власності, не виконавши зустрічного обов'язку з передавання другій стороні то­вару, який їй належить. Усі інші умови зазначеного договору регулю­ються загальними положеннями про купівлю-продаж, поставку, конт­рактацію або про інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Аграрні товаровиробники в процесі збуту сільськогосподарської продукції укладають договори комісії.

Договір комісії — це договір про надання послуг. Предметом договору комісії є юридичні дії. Сторонами договору комісії є комі­тент та комісіонер. Комітент — сторона договору комісії, яка доручає комісіонерові вчинити в її інтересах один чи кілька правочинів (здебі­льшого це правочини, пов'язані із придбанням потрібного чи прода­жем належного їй майна). Комісіонер — це особа, яка згідно з догово­ром комісії зобов'язується вчинити юридичні та фактичні дії в інтере­сах комітента.

До специфічних особливостей договору комісії належать: особ­ливий склад учасників у комісійних відносинах, специфічний об'єкт договору, кредитування комітента комісіонером, можливість укладан­ня субкомісійної угоди. Договір комісії має досить широку сферу за­стосування. Так, за договорами комісії організації споживчої коопера­ції укладають договори комісії з виробниками щодо продажу сільсь­когосподарської продукції. Стаття 11 Закону України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 р. визначає, що організації та підпри­ємства споживчої кооперації формують товарні та матеріально- технічні ресурси за рахунок закупівель на договірних засадах у під­приємств (виробників), у оптовій торгівлі, на біржах, аукціонах, шля­хом заготівель сільськогосподарської продукції і сировини у грома­дян, фермерських господарств, колективних сільськогосподарських підприємств, радгоспів, виробництва товарів на власних підприємст­вах та з інших джерел, не заборонених чинним законодавством.