2. Правове регулювання племінної справи у тваринництві

Як свідчить світова практика, зростання продуктивності тварин і підвищення якісних характеристик продукції тваринництва можливе лише за рахунок сталого розвитку селекції й племінної справи. Не останнє місце у забезпеченні ефективності селекційних процесів віді­грає їх юридичне закріплення у відповідних нормативно-правових ак­тах.

Племінна справа — це система зоотехнічних, селекційних та ор­ганізаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення пле­мінних і продуктивних якостей тварин.

Господарська діяльність у племінній справі в тваринництві, по­в'язана з виробництвом, зберіганням і реалізацією племінних (генети­чних) ресурсів, проведенням генетичної експертизи походження та аномалій тварин, підлягає ліцензуванню відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо запрова­дження ліцензування певних видів господарської діяльності у племін­ній справі в тваринництві» від 20 лютого 2003 р. Ліцензування здійс­нюється ліцензійною комісією Міністерства аграрної політики Украї­ни на підставі Положення про ліцензійну комісію з ліцензування про­вадження господарської діяльності з виробництва, зберігання, реаліза­ції племінних (генетичних) ресурсів, проведення генетичної експерти­зи походження та аномалій тварин, затвердженого наказом Мінагро- політики від 15 серпня 2005 р. № 380.

Об'єктами племінної справи у тваринництві відповідно до Зако­ну України «Про племінну справу у тваринництві» є велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, ху­трові звірі, яких розводять з метою одержання від них певної продук­ції. Суб'єктами племінної справи у тваринництві є: 1) власники пле­мінних (генетичних) ресурсів; 2) підприємства (об'єднання) з племін­ної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінки племінних тварин; 3) підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, та фізичні осо- би—суб'єкти підприємницької діяльності, які надають відповідні по­слуги та беруть участь у створенні та використанні племінних (гене­тичних) ресурсів; 4) власники неплемінних тварин — споживачі пле­мінних (генетичних) ресурсів та замовники послуг з племінної справи у тваринництві.

Суб'єктам племінної справи у тваринництві, які здійснюють свою діяльність у межах прийнятих загальнодержавних програм селе­кції у тваринництві, Міністерством аграрної політики України залеж­но від напряму їх діяльності та якості племінних (генетичних) ресур­сів присвоюється відповідний статус на основі Положення про при­своєння відповідних статусів суб'єктам племінної справи у тваринниц­тві, затвердженого спільним наказом Мінагрополітики та УААН від 17 липня 2001 р. № 215/66, зареєстрованого в Мін'юсті України 20 серпня 2001 р. за №721/5912.

Під статусом розуміється певний стан суб'єкта племінної справи у тваринництві, який визначається видом і напрямом його діяльності, якістю наявних племінних (генетичних) ресурсів та рівнем ведення селекційно-племінної роботи. Відповідний статус суб'єкта племінної справи у тваринництві визначається за результатами проведення дер­жавної атестації та переатестації на основі Положення про відповід­ність суб'єктів племінної справи у тваринництві статусу племінного заводу, племінного репродуктора і племінного птахорепродуктора, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України і Української академії аграрних наук від 17 липня 2001 р. № 215/66, за­реєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2001 р. за № 722/5913, а у бджільництві — на основі Технологічних вимог до про­ведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, прове­дення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв (сертифікатів), за­тверджених наказом Мінагрополітики України від 20 вересня 2000 р.

№ 185/83, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 23 жовтня 2000 р. за № 739/4960.

Ефективність племінної справи прямо залежить від стану пле­мінного обліку на підприємствах, які використовують племінних тва­рин або інші племінні (генетичні) ресурси. Племінний облік застосо­вується з метою організації точного, систематичного обліку похо­дження кожної тварини, її селекційних ознак для проведення селек­ційно-племінної роботи, удосконалення існуючих та розробки нових ефективних методів практичної селекції, визначення більш раціональ­них методів добору та підбору тварин у конкретних умовах вирощу­вання.

Племінний облік — це визначення та внесення до документів з племінної справи (племінної документації) суб'єктами племінного тва­ринництва даних про походження, продуктивність, тип, характер спа­дковості і наслідування господарсько-корисних ознак та інші індиві­дуальні якості тварин з метою одержання систематизованих відомос­тей, необхідних для ведення племінної справи. Племінний облік має бути чітким, своєчасним і не громіздким. Він узгоджується з первин­ним зоотехнічним та бухгалтерським обліком і складається з таких елементів: ідентифікації (присвоєння клички та ідентифікаційного но­мера), зважування, промірів, запису інформації про тварину у відпові­дні форми племінного обліку.

Необхідною складовою племінного обліку є ідентифікація і ре­єстрація племінних тварин. Обов'язковість проведення цих операцій встановлюється законом. Так, у ст. 10 Закону України «Про племінну справу у тваринництві» встановлюються обов'язкові вимоги щодо іде­нтифікації, а у ст. 11 цього Закону — щодо державної реєстрації пле­мінних тварин і племінних стад. Ідентифікації і реєстрації підлягають усі тварини, які перебувають, розводяться або утримуються на тери­торії України.

Ідентифікація тварин — це процес їх нумерації, присвоєння кличок, фотографування тощо, що забезпечує можливість формування інформації про кожну тварину зокрема та встановлення відповідності цієї інформації даній тварині. Тварині присвоюється індивідуальний ідентифікаційний номер, який не змінюється протягом її життя та є унікальним у межах одного виду тварин.

Державна реєстрація племінних тварин і племінних стад — це внесення даних про племінних тварин і племінні стада відповідно до державних книг племінних тварин і Державного племінного реєст­ру з метою формування відповідної бази даних про племінні ресурси. Державні книги племінних тварин представляють інформаційні бази даних про племінних тварин, а Державний племінний реєстр — це ін­формаційна база даних про племінні стада. Процедура ведення Дер­жавного племінного реєстру здійснюється відповідно до Положення про Державний племінний реєстр, затвердженого наказом Мінагропо­літики України і УААН від 20 травня 2002 р.

У зв'язку з прийняттям 4 червня 2009 р. Закону України «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин» з 1 січня 2010 р.мало бути вве­дено Єдиний державний реєстр тварин, який є електронною базою даних про ідентифікованих тварин, їх власників, господарства, пере­міщення, забій, утилізацію, загибель, падіж таких тварин. Водночас введення єдиної електронної системи обліку племінних тварин потре­буватиме не лише значних матеріальних витрат у набутті електронних носіїв усіма племінними господарствами і об'єднання їх у єдину сис­тему, а й створення нових або внесення відповідних змін до цілої низ­ки існуючих підзаконних актів, які нині деталізують загальні вимоги до ідентифікації й деталізації племінних тварин.

Процедура ідентифікації і державної реєстрації має свої особли­вості залежно від виду сільськогосподарських тварин. Ці особливості виокремлено у низці відповідних положень, які у своїй сукупності охоплюють правову регламентацію цілісного процесу ідентифікації і державної реєстрації племінних тварин: 1) Положення про ідентифі­кацію і реєстрацію великої рогатої худоби, затверджене наказом Мі- нагрополітики України від 17 вересня 2003 р. № 342 (у редакції наказу Мінагрополітики від 29 червня 2005 р. № 2S9), зареєстроване в Мініс­терстві юстиції України 9 жовтня 2003 р. за № 909/S230; 2) Положен­ня про ідентифікацію та реєстрацію свиней, затверджене наказом Мі- нагрополітики України від 31 грудня 2004 р. № 497, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 26 січня 2005 р. за № 103/103S3; 3) По­ложення про ідентифікацію та реєстрацію коней, затверджене наказом Мінагрополітики України від 31 грудня 2004 р. № 496 (у редакції на­казу Мінагрополітики від 1 лютого 2005 р. № 49), зареєстроване в Мі­ністерстві юстиції України б квітня 2005 р. за № 362/10642; 4) Поло­ження про ідентифікацію та реєстрацію овець і кіз, затверджене нака­зом Мінагрополітики України від 31 грудня 2004 р. №_49S, зареєстро­ване в Міністерстві юстиції України 26 січня 2005 р. за № 102/103S2.

На жаль,не розроблено положень про ідентифікацію і реєстрацію ін­ших видів тварин, зокрема кролів і хутряних звірів, сільськогосподар­ської птиці.

Слід зазначити, що в Україні функціонує спеціальний держав­ний орган, який координує роботу з ідентифікації і реєстрації тварин, — Державне підприємство «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин», створене наказом Міністерства аграрної політики України від 29 липня 2002 р. № 213. Цей орган постачає племінні господарства відповідними формами обліку тварин та використаних і знятих з тва­рин бирок, паспортів великої рогатої худоби і ветеринарних карток тощо.

Для окремих видів сільськогосподарських тварин (великої рога­тої худоби) встановлено необхідність мати паспорти і ветеринарні ка­ртки до паспорта, процедуру одержання яких врегульовують Поло­ження про паспорт великої рогатої худоби, затверджене наказом Мі- нагрополітики України від 17 вересня 2003 р. № 342, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 9 жовтня 2003 р. за № 910/8231, а також Положення про ветеринарну картку до паспорта великої рогатої худо­би, затверджене зазначеним наказом Мінагрополітики України від 17 вересня 2003 р. № 342, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 9 жовтня 2003 р. за №911/8232.

Паспорт великої рогатої худоби — це документ, виданий Аге­нтством з ідентифікації і реєстрації тварин, що містить дані стосовно тварини, її переміщення, власників або утримувачів, місцезнаходжен­ня і реєстрації в Реєстрі тварин та є супровідним документом при будь-якому переміщенні тварини.

Загалом забороняється переміщення тварини з господарства в інше господарство (за винятком переміщення тварин на ветсанзавод чи інше місце утилізації) без наявності паспорта великої рогатої худо­би з ветеринарною карткою. Ветеринарна картка до паспорта вели­кої рогатої худоби — документ, що засвідчує дані щодо ветеринарно- санітарного стану господарства, де перебуває тварина, та стану здоро­в'я тварини, факт проведення вакцинацій, діагностичних досліджень і профілактичних обробок та є додатком до паспорта великої рогатої худоби.

Ветеринарні картки бувають двох кольорів: зеленого і жовтого. Ветеринарна картка зеленого кольору видається тільки на здорову тварину, тоді як ветеринарна картка жовтого кольору видається на тварин, які є не придатними для подальшого розведення і направля­ються на забійні підприємства. Забороняється використання тварин для відтворення та приймання і продаж молока, молочної сировини від тварин, на яких видана ветеринарна картка жовтого кольору.

Відповідність племінних (генетичних) ресурсів установленим вимогам засвідчується племінним свідоцтвом (сертифікатом), видача якого регламентується Положенням про племінне свідоцтво (сертифі­кат), затвердженим наказом Мінагрополітики України від 29 грудня 2002 р. № 426, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24 січ­ня 2003 р. за № 55/7376.

Племінне свідоцтво (сертифікат) — документ установленої форми про походження, продуктивність, тип та інші якості племінних (генетичних) ресурсів, складений на основі даних офіційного обліку продуктивності, імуногенетичного контролю та офіційної класифікації (оцінки) за типом. Зразки свідоцтв затверджуються Міністерством аг­рарної політики України. Наявність свідоцтва на племінні (генетичні) ресурси обов'язкова у таких випадках: 1) при реалізації для відтворен­ня на внутрішньому і зовнішньому ринках; 2) при переміщеннях ко­ней з метою проведення їх випробування, участі у змаганнях та пару­вальній кампанії. Свідоцтво заповнюється та видається на замовлення власника племінних (генетичних) ресурсів держплемінспектором ра­йону. Контроль за оборотом племінних сертифікатів здійснює Головна державна племінна інспекція Міністерства аграрної політики України, керівником якої одночасно є начальник Департаменту ринків продук­ції тваринництва Мінагрополітики. Правовою основою обороту пле­мінних свідоцтв виступає Інструкція з порядку обліку, видачі, збері­гання та витрачання бланків племінних свідоцтв (сертифікатів), за­тверджена наказом Мінагрополітики України від 20 травня 2004 р. № 171, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26 травня 2004 р. за № 667/9266.

Ведення племінної справи у тваринництві неможливе без існу­вання оцінки індивідуальних продуктивних і племінних якостей тва­рин, яка здійснюється шляхом процедури бонітування племінних тва­рин. Бонітування — це індивідуальна комплексна оцінка тварин за племінними і продуктивними якостями, яка проводиться в усіх госпо­дарствах, що мають племінних тварин, незалежно від форми власнос­ті. Метою бонітування є визначення комплексного класу тварин, за­лежно від якого визначається їх племінне та виробниче призначення і раціональне використання. Звичайно, що наявність видового і навіть породового поділу тварин зумовлює відмінності у методиках оцінки їх племінних і продуктивних властивостей.

Племінних тварин оцінюють також за якістю їхньої продукції. Здійснюється ця процедура на підставі Інструкції з оцінки якості мо­лока корів, овець та кіз у племінному тваринництві, затвердженої на­казом Мінагрополітики від 14 липня 2008 р. №421, зареєстрованої в Мін'юсті України 1 серпня 2008 р. за № 715/15406, а також Інструкції з оцінки кнурів і свиноматок за якістю потомства в умовах спеціалізо­ваних контрольно-випробувальних станцій, затвердженої наказом Мі­ністерства аграрної політики України від 6 серпня 2004 р. № 290, за­реєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2004 р. за № 1048/9647.