2. Підстави виникнення, зміни і припинення правовідносин в апк

Аграрні правовідносини виникають, змінюються і припиня- ються не самі по собі, а лише з настанням певних життєвих обставин, які називаються юридичними фактами. Це такі обставини, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення певних прав та обо­в'язків учасників аграрних правовідносин.

Ці факти виступають як ланка, що пов'язує правову норму і аг­рарні відносини.

Так, аграрне законодавство передбачає державну закупку сіль­ськогосподарської продукції в товаровиробників АПК. Проте, щоб ці правовідносини настали, необхідний такий юридичний факт, як дого­вір, який повинні укласти учасники закупки продукції. Але підстави виникнення деяких аграрних правовідносин, в тому числі й організа­ційно-управлінських, становить не один юридичний факт, а декілька, які можуть виникати в один і той же час або ж у певній послідовності.

У цивільному законодавстві передбачено перелік (який не є і не може бути вичерпним) юридичних фактів як підстав виникнення, зміни чи припинення правовідносин. Ці юридичні факти мають уні­версальне значення і стосуються не тільки цивільних правовідносин. Роль правоутворюючих, правозмінюючих та правоприпиняючих від­носин вони відіграють і в інших галузях права, в тому числі і аграрно­го.

З урахуванням цього для полегшення орієнтування серед чис­ленних юридичних фактів, відмежування один від одного проведена їх класифікація.

Залежно від характеру перебігу та вольових ознак усі юридич­ні факти поділяються на дві основні групи: дії та події.

Дії — це такі юридичні факти, в яких виражена воля людей, конкретних індивідів або їх колективів, наприклад, укладення угоди, виконання зобов'язання, здійснення правочинів, заподіяння шкоди.

У свою чергу дії поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірними є всі дозволені, не заборонені законом дії. І навпаки, дії, які порушують установлені законом заборони, визнаються як не­правомірні (заподіяння шкоди, невиконання або неналежне виконання зобов'язань тощо).

Правомірні дії поділяються на три великі групи — адміністра­тивні акти, правочини та юридичні вчинки.

Адміністративні акти становлять владні розпорядження дер­жавних органів і органів самоврядування, адресовані конкретним су­б'єктам аграрних правовідносин, або управлінських органів того чи іншого сільськогосподарського підприємства своїм підрозділам, які спрямовані на виникнення, зміну чи припинення аграрних правовід­носин, наприклад, акти місцевих органів влади і управління про заку­пки зерна та іншої сільськогосподарської продукції, рішення загаль­них зборів кооперативних сільськогосподарських підприємств і об'єд­нань про оплату праці відповідно до кінцевого виробничого результа­ту тощо.

Правочинами є дії, спеціально спрямовані на встановлення, зміну або припинення аграрних правовідносин. Це вольові дії фізич­них чи юридичних осіб, які передбачають досягнення конкретного правового результату. В умовах запровадження ринкових відносин в аграрному секторі правочини набувають широкого розвитку. З'явля­ються їх нові види, причому такі, які в умовах командно- адміністративної системи були просто неможливі.

Так, членство в сільськогосподарському підприємстві (дія) ви­кликає до життя низку правовідносин - земельних, майнових, трудо­вих та ін. Однак для появи внутрішніх аграрних майнових і земельних правовідносин необхідно не одиничний юридичний факт (виникнення членських правовідносин), а наявність фактичного (юридичного) складу. Окрім членства до останнього входить передача членом під­приємству пайових (майнового, земельного) внесків.

Дещо інша ситуація спостерігається з появою членських трудо­вих правовідносин. Між виникненням членства й початком виконання членом підприємства своїх трудових обов’язків існує необхідність окреслення трудової функції останнього, яке слід розглядати як само­стійний юридичний факт. Членство в сільськогосподарському підпри­ємстві служить юридичним фактом для виникнення управлінських правовідносин.

Виникнення зовнішніх аграрних правовідносин пов’язують з укладенням аграрно-правових договорів, правочинів, набуттям госпо­дарюючими суб’єктами майна у власність, спричиненням шкоди та іншими юридичними фактами.

Припинення членства тягне за собою припинення членських правовідносин і втрату відповідною особою статусу члена сільського­сподарського підприємства. Ця дія є правоприпиняючим юридичним фактом для внутрішніх аграрних майнових, земельних, трудових пра­вовідносин, що одночасно породжує низку нових правовідносин: що­до повернення вартості паю, частини майна фермерського господарст- ва, видачі особі трудової книжки і проведення з нею остаточних роз­рахунків за виконану роботу тощо. Припинення членських правовід­носин позбавляє колишнього члена підприємства права на участь в управлінні його справами. Ніяких наступних правовідносин, пов’язаних із припиненням управлінських, у такого члена підприємст­ва не виникає, що пояснюється тим, що останні не містять у собі май­нових елементів.

Під подіями слід розуміти такі юридичні факти, які виникають незалежно від волі людей (наприклад, засуха, землетрус, пожежа або інші стихійні лиха).

Ця класифікація має важливе не тільки теоретичне, але й прак­тичне значення. Так, стихійне лихо звільняє державні сільськогоспо­дарські підприємства від відповідальності за непоставку чи недопо­ставку сільськогосподарської продукції.

Незважаючи на різноманітність підстав виникнення аграрних правовідносин в цілому, вони, проте, являють собою єдиний органіч­ний правовий комплекс, хоча і мають суттєві відмінності, що характе­ризуються змістом, видами і формою конкретних аграрних правовід­носин. Одним з необхідних критеріїв класифікації аграрних правовід­носин є їх економічний зміст, бо вони формуються у сфері сільського­сподарського виробництва, з одного боку, і товарного обороту — з другого. Виходячи з цього, виробництво сільськогосподарської про­дукції без відносин із виробниками інших галузей народного госпо­дарства товаровиробниками аграрного сектора просто неможливий.