2. Конституція України — основа джерел права в апк

Найвищою юридичною силою наділена Конституція України, норми якої є нормами прямої дії. Це означає, що навіть не знаючи і не звертаючись до інших нормативно-правових актів, будь-яка особа на підставі конституційних норм може звернутися до адміністративних, правоохоронних чи судових органів із заявою про порушення і захист своїх прав та інтересів охоронюваних законом прав та інтересів і за­значені органи державної влади повинні прийняти цю заяву і виріши­ти справу по суті. Наступною особливістю конституційних норм є те, що всі інші нові норми права і нормативно-правові акти системи чин­ного законодавства повинні прийматися відповідно до норм Консти­туції України.

Сільськогосподарська діяльність, насамперед, пов'язана з вико­ристанням природних ресурсів, основним з яких виступає земля як незамінний і самовідтворюваний засіб виробництва. По-перше, в Україні на конституційному рівні було введено і закріплено приват­ноправовий режим власності на землі сільськогосподарського призна­чення і водні ресурси, які є основними природними факторами сільсь­когосподарського виробництва. По-друге, було конституційно закріп­лено принцип «власність зобов'язує». Це означає, що використання землі й інших природних ресурсів у сільському господарстві повинне бути раціональним, а також не повинне здійснюватися на шкоду лю­дині та суспільству. По-третє, відбулася відмова від принципу безме­жності прав на земельні ділянки, тобто правовий режим об'єктів при­родних ресурсів може містити певні обмеження, встановлені законом. Насамперед, це обмеження розміру ресурсів у приватній власності: 100 га земель сільськогосподарського призначення та 3 га водних об'­єктів, мораторій на відчуження земель сільськогосподарського при­значення. По-четверте, встановлено гарантії непорушності права вла­сності на майно сільськогосподарського призначення як сільськогос­подарських підприємств, так і особистих селянських господарств. По- п'яте, створено умови вільного вибору виду праці, заборони примусо­вої праці, гарантування захисту від незаконного звільнення. По-шосте, конституційно закріплено модель прав на безпечне для життя і здоро­в'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Це накладає на сільськогосподарських товаровиробників кон­ституційний обов'язок здійснювати свою виробничу діяльність з най­меншою шкодою як для навколишнього природного середовища, так і для здоров'я населення країни. Останній фактор забезпечується, на­самперед, за рахунок виробництва якісної та безпечної сільськогоспо­дарської продукції.

3. Міжнародні договори як джерело права в апк

Міжнародний договір України — це укладений у письмовій формі договір з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнарод­ного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо). Відповідно до ст. 9 Конститу­ції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори Укра­їни» від 29 червня 2004 р. за № 1906-ІУ чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є час­тиною національного законодавства України і застосовуються у по­рядку, передбаченому для норм національного законодавства. При цьому міжнародні договори мають пріоритет над нормами вітчизня­ного законодавства у разі розбіжності їх змісту. Так, якщо міжнарод­ним договором України, який набрав чинності в установленому по­рядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідно­му акті законодавства України, то застосовуються правила міжнарод­ного договору.

Україна як самостійна держава підписала й ратифікувала низку міжнародних договорів, що регулюють відносини агропромислового комплексу, в тому числі й відносини щодо охорони земель. Серед них, зокрема, Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як середовище існування водоплавних пта­хів.

На виконання цієї Конвенції постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. затверджений порядок надання водно- болотним угіддям статусу «водно-болотних угідь міжнародного зна­чення». А з метою вдосконалення управління у сфері охорони та раці­онального використання водно-болотних угідь Міністерство екології та природних ресурсів України, до повноважень якого згідно зі ст. 14

Земельного кодексу України віднесено здійснення міжнародного спів­робітництва з питань охорони земель, наказом від 27 грудня 2002 р. затвердило структуру, зміст і порядок ведення паспорта водно­болотного угіддя і міжнародного значення.

Слід зазначити, що між Україною, сусідніми та іншими держа­вами укладено певні угоди, конвенції, договори, які тією чи іншою мірою стосуються регулювання відносин агропромислового комплек­су. Так, Консульською конвенцією між Україною і Республікою Польщею, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 14 липня 1993 р., встановлено, що акредитуюча держава має право на умовах, передбачених законами та іншими положеннями держави пе­ребування, придбати у власність або орендувати, володіти і викорис­товувати ділянки землі, будівлі або частини будівель призначені для перебування консульської установи, для резиденції глави консульсь­кої установи або для житлових приміщень інших працівників кон­сульської установи; будувати будівлі на придбаних ділянках землі; передавати право власності на земельні ділянки, будівлі або частини будівель, таким чином придбаних або збудованих.

Слід підкреслити, що міжнародно-правовими актами регулю­ються в основному екологічні відносини, які мають міжнародний ха­рактер, тому питома вага міжнародно-правових документів, присвяче­них земельним відносинам, досить незначна.