2. Поняття та функції банківської системи.

Банківська система – організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв’язку, яка існує в тій чи ін­шій країні в цілком визначений історичний період.

Залежно від підпорядкованості банків, відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основних типи побудови банківської системи: однорівневу та дворівневу.

Однорівнева банківська система передбачає горизон­тальні зв’язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й цент­ральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового об­слуговування клієнтури.

Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слабких країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управ­ління.

Дворівнева банківська система, яка характерна для країн з ринковою економікою, складається з двох рівнів.

Верхній рівень – центральні (емісійні) банки, які є бан­ками в повному значенні цього слова лише для двох катего­рій клієнтів: банківських інститутів та урядових структур.

Нижній рівень – комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.

Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська система.

За такою системою відносини між бан­ками будуються в двох площинах: по вертикалі і по гори­зонталі.

По вертикалі – це відносини підпорядкування між цент­ральним банком, як керівним органом усієї банківської сис­теми, і комерційними банками.

По горизонталі – це відносини рівноправного партнерст­ва та конкуренції між комерційними банками.

Як відомо, в Україні з 1987 року почалася реформа бан­ківської справи, яка завершилася ухваленням у березні 1991 року Закону України «Про банки і банківську діяльність». Згідно з цим Законом, в Україні було закладено основи кла­сичної дворівневої банківської системи, яка включає:

Верхній рівень – Національний банк України як цент­ральний банк країни, головний банківський інститут, який є емісійним центром держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною системою.

Нижній рівень – мережа комерційних банків, які за умови здорової конкуренції покликані задовольнити населен­ня країни і народне господарство щодо банківських послуг і створити для стабілізації та поступового піднесення націо­нальної економіки.

Центральним банкам, або банкам першого рівня, прита­манні функції резервної системи:

1) емісія кредитних грошей і контроль за грошовим обігом у країні, кредитно-розрахункове обслуговування інших кредитних інститутів, тобто виконання ролі «банку банків»;

2) кредитно-розрахункове обслуговування держави;

3) реалізація грошово-кредитної політики і регулювання на цій основі економічних процесів.

Комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансо­вих операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів

Банківська система в умовах ринку функціонує на основі певних умов:

-         рівноправність, свобода в раціональному господарюванні;

-         можливість вибору клієнтом банку (достатня кількість банків);

-         конкуренція в банківській справі;

-         доступність інформації про банк;

-         недопустимість втручання у банківську справу третіх осіб;

-         налагодження зовнішньоекономічних зв’язків.

Необхідність існування банківської системи визначається двома групами причин:

1) потребою здійснення суспільного нагляду і регулювання банків­ської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих бан­ків із загальносуспільними інтересами – забезпечення сталості грошей і стабільності роботи всіх банків;

2) необхідністю забезпечення збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному з його секторів. Банки при цьому повинні ке­руватися не тільки своїми комерційними інтересами, а й вимо­гами системи в цілому.

Функції банківської системи:

1.      Трансформаційна функція – зумовлена посередницькою діяльністю банків. Мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх іншим, банки мають можливість змінювати строки грошових капіталів, розміри і фінансові ризики.

Центральний банк здійснюють всі види трансформаційних процесів, але на міжбанківському рівні через механізм рефінансування (кредитування комерційних банків центральним) центральний банк трансформує ресурси грошового ринку і по строках, і по розмірах, і по ризиках, і в регіональному аспекті.

2.      Функція створення грошей і регулювання грошової маси (емісійна) – полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші, тобто управління пропозицією грошей є ключовою функцією банківської системи. В її виконанні беруть участь всі ланки системи. Відомо, що комерційні банки зобов’язані зберігати свої вільні резерви в центральному банку і частково у вигляді готівки в своїх касах.

Характерною особливістю банківських резервів є те, що ці гроші не знаходяться в обігу і не входять до складу грошових агрегатів, тобто становлять грошову базу. При застосуванні такого інструменту грошово-кредитного регулювання, як норма обов’язкових резервів (при зменшенні) грошова база дає джерело для емісії.

Розпорядниками грошової маси є юридичні особи, а грошової бази – банки. Між банківськими резервами і грошовою масою в обігу існує зв’язок структурного характеру.

Приклад. Підприємство внесло у відділення банку 100 тис грн. у вигляді безготівкових грошей. Таким чином, в обігу агрегат М0 зменшиться на 100 тис грн., але зріс агрегат М1 на цю саму суму, загальна величина грошової маси не змінилась, а змінилася грошова база. Якщо банк внесе 100 тис грн. в НБУ, то на цю величину збільшиться його рахунок в НБУ і зменшиться залишок його каси. Отже загальна сума резерву не зміниться, а зміниться тільки структура.

Наявність внутрішнього зв’язку між банківськими резервами і масою грошей в обігу створює базу для впливу на масу грошей через регулювання банківських резервів.

Для цього вводиться норма обов’язкового резервування – це відношення суми обов’язкових резервів до суми банківських пасивів, які підлягають резервуванню, встановлюються у вигляді відсотків.

3.      Стабілізаційна функція – (вона стосується як всієї банківської системи, так і всього грошового ринку) як посередник на грошовому ринку банки працюють переважно за рахунок чужих капіталів і їх діяльність є ризиковою з двох причин: стан економіки, стан кон’юнктури на грошовому ринку (об’єктивні причини); причини суб’єктивного характеру – поведінка вкладників суб’єктів господарювання, можлива загроза вилучення депозитів.

Крім того, банки здатні «виробляти гроші» через кредитні операції як найбільш доходний вид банківської діяльності і завжди існує загроза запропонувати грошей більше, ніж потрібно. Як посередники грошового ринку і завдяки масштабам своєї діяльності банки повинні диверсифікувати ризики, щоб пом’якшити їх для інвесторів.

Виконання банківською системою стабілізаційної функції проявляється у створенні ряду законів та інших нормативних актів та у створенні певного механізму державного контролю і нагляду за їх дотриманням.