Фінанси, гроші та кредит

Тема 5-6. Фінансові посередники грошового ринку

1. Зміст та структура кредитної системи.

2. Поняття та функції банківської системи.

3. Сутність та призначення фінансового посередництва.

4. Банки як провідні інститути фінансового посередництва.

5. Небанківські фінансово-кредитні установи як фінансові посередники.

1. Зміст та структура кредитної системи.

Існує два підходи до визначення кредитної системи:

- це сукупність кредитних відносин та інститутів, що їх організовують (реалізують);

- це сукупність кредитних відносин, форм кредиту і методів кредитування та кредитних установ.

Іноді зустрічається і досить вузьке трактування кредитної системи – лише як сукупності кредитних установ країни.

Усі інститути кредитної системи поділяються на три основні групи:

1) центральний банк;

2) комерційні банки;

3) спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (парабанки).

Перші дві групи станов­лять окрему ланку організації кредитних відносин – банківську систему країни, третя група формує відносно відособлену систему небанківських установ, що спеціалізуються на виконанні окремих операцій

Функціональне розмежування різних ланок кредитної системи об’єктивно зумовлене різними методами діяльності на фінансовому ринку, різними способами участі у процесі перерозподілу капіталів та забезпечення руху коштів між різними суб’єктами ринкових від­носин.

Основною ланкою кредитної системи є банки, яким належить ключова роль у кредитно-фінансовому обслуговуванні економіки.

Банк – це особлива установа, що акумулює тимчасово вільні гро­шові кошти, надає їх у кредит, здійснює розрахунки та інші фінан­сові операції. Сукупність різних банків, що функціонують у країні, утворює банківську систему, яка є складовою частиною кредитної системи.

Банки здійснюють най­різноманітніші види операцій, пов’язаних із рухом капіталів, організацією грошового обігу, фінансуванням господарства, валютно-кредитними відносинами, посередницькими послугами, управлін­ням майном та ін. Банки як підприємства особливого роду забезпе­чують господарський оборот необхідними платіжними засобами, створюючи умови для організації ділового циклу.

Особливості розвитку кредитної системи в цілому і банківської системи зокрема довели необхідність регульованого підходу до орга­нізації кредитних відносин, що зумовило в кінцевому підсумку поділ усіх банківських установ залежно від ролі і функцій на два рівні:

1) центральний банк, що реалізує грошово-кредитну й валютну політику уряду, здійснює емісію, управляє офіційними валютними резервами, є банком держави та всіх інших кредитних інститутів;

2) комерційні банки, що безпосередньо забезпечують процес кредитно-розрахункового і фінансового обслуговування економіки. Усі банківські інститути перебувають у тісному взаємозв’язку між собою й утворюють ядро кредитної системи, на яке падає осно­вне навантаження – фінансово-кредитне обслуговування економі­ки.

Водночас у структурі кредитної системи важливе місце нале­жить спеціалізованим кредитно-фінансовим інститутам, тобто окремим небанківським видам кредитних організацій.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути зосереджують свою діяльність на окремих сегментах ринку фінансових послуг, функціонуючи для певного типу клієнтури або пропонуючи відносно вузький спектр можливих операцій. Діяль­ність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів дає змогу за­повнити ті ніші на ринку банківських послуг, які з тих чи інших економічних або політико-правових причин залишаються поза ува­гою банківських установ.

Ефективна діяльність кредитної системи в будь-якій країні з рин­ковою економікою передбачає необхідність ієрархічної побудови її інститутів на двох рівнях:

- перший – центральний банк країни;

- дру­гий – комерційні банки і спеціалізовані кредитно-фінансові інсти­тути. Така структура уможливлює оптимальну організацію відносин між різними ланками кредитної системи, забезпечуючи належну ко­ординацію та регулювання їхньої діяльності з метою якнайповнішо­го задоволення потреб різних учасників господарського обороту у кредитно-фінансових послугах.

Організація кредитної системи на двох рівнях дає змогу ефекти­вно розподілити адміністративно-регулювальні та операційні функ­ції між центральним банком і всіма іншими кредитними інститута­ми, що забезпечує належний рівень обслуговування всіх суб’єктів ринкових відносин.

Окреме місце у складі кредитної системи належить інфраструк­турі, тобто комплексу засобів, які забезпечують нормальне функці­онування інститутів кредитної системи. Основними елементами цієї інфраструктури є:

1. Нормативно-правове забезпечення, що включає систему зако­нів і підзаконних актів, які юридичне визначають і регламентують сфери діяльності кредитних інститутів.

2. Системи захисту інтересів вкладників банків, що передбача­ють діяльність спеціалізованих органів страхування депозитів клієнтів під контролем центрального банку, незалежних урядових органів або самих комерційних банків.

3. Національні асоціації банків та інших кредитних установ, об’єд­наних за функціональними ознаками з метою захисту інтересів своїх членів і встановлення для них основних правил ведення бізнесу, тобто для саморегулювання своєї діяльності.

4. Інформаційне забезпечення, що передбачає наявність спеціалі­зованих організацій, які встановлюють рейтинги банків, наявність централізованих систем інформації про клієнтів, публікацію спеці­альних видань зі статистичними та аналітичними матеріалами про стан грошово-кредитної сфери економіки.

5. Розрахункова мережа, що забезпечує врегулювання платіжних зобов’язань між інститутами кредитної системи через електронні за­соби зв'язку, клірингові палати, обчислювальні центри, що можуть контролюватися центральним банком або бути самостійними орга­нізаціями.

6. Інкасаторське та охоронне обслуговування кредитних інститу­тів, що може здійснюватись як самими банками, так і спеціалізова­ними організаціями.

7. Система підготовки кадрів для кредитних інститутів, що вклю­чає мережу навчальних закладів, які готують спеціалістів для роботи в кредитних установах.

Таким чином, не здійснюючи безпосередньо операцій інститутів кредитної системи, її інфраструктура створює оптимальні умови для виконання банками й небанківськими кредитно-фінансовими інсти­тутами своїх функцій.