7. Типологія країн світу за формами правління та адміністративно-територіальним устроєм.

Типологія країн

У сучасному світі нараховується біля 230 країн, тобто державно оформлених незалежних або самоврядних об'єднань людей, які займають певну територію і визнаних де-юре або де-факто суб'єктами міжнародного права. Із них 190країн є членами ООН (на 01.01.2000 p.). Ці первинні складові земного макрокосмосу надзвичайно різноманітні — і за площею, і за населенням, за етнічним і національним складом, за рівнем і особливостями економічного та культурного розвитку, за їх місцем у міжнародному поділі праці. Серед них є країни з дуже великою територією і чисельністю населення (Китай, Індія, США), з одного боку, і зовсім маленькі — з іншого, такі як "малі" держави Європи: Монако, Андорра, Ватикан, Ліхтенштейн. Є однонаціональні країни (Японія, Швеція та ін.) і багатонаціональні (Індія, Росія, США та ін.); є багаті природними ресурсами й обділені ними. Є країни, які мають вихід до моря і протяжні морські кордони, і внутрішньоконтинентальні країни (такі як Чад, Малі, ЦАР, Парагвай, Непал, Бутан). Географічне положення впливає на рівень соціально-економічного розвитку. Деякі країни займають цілі континенти (Австралія), а інші розміщені на маленькому острові або групі островів (Науру, Мальта, Кабо-Верде та ін.).

Тип країни — об'єктивно сформований відносно стійкий комплекс властивих їй умов і особливостей розвитку, які характеризують її роль і місце у світовому співтоваристві на даному етапі всесвітньої історії. Це така сукупність характеризуючих країну показників, котрі в якихось істотних, інколи вирішальних, типологічних рисах, з одного боку, роблять схожою її з іншими країнами, а з другого — виділяють з-поміж усіх інших. Крім наукової цінності, типологія має і практичне значення. Так, в ООН при визначенні стратегії подальшого розвитку країн світу, для надання фінансової або гуманітарної допомоги визначають групу найменш розвинутих країн на основі трьох основних критеріїв: дуже низькі доходи на душу населення; частка обробної промисловості в структурі господарства складає менше 10 %; частка неграмотних серед дорослого населення — понад 80 %. На початку 90-х років XX ст. до цієї групи було віднесено 40 країн: Афганістан, Гаїті, Гвінея, Бангладеш, Лаос, Непал, Бутан, Малі, Мозамбік, Сомалі, Бурунді, Чад, Ефіопія та ін.

Форми правління й адміністративно-територіального устрою країн

Державний лад будь-якої країни характеризується перш за все формою правління: республіка це чи монархія.

Республіканська форма правління виникла в давнину (Афінська демократична республіка (V—IV ст. до н. е.), Римська аристократична республіка (V— 11 ст. до н. с.)). Але найбільшого поширення вона набула в періоди Нової та Новітньої історії. У1995 р. кількість республік у світі перевищила 140.

За республіканського ладу законодавча влада належить парламенту, а виконавча — уряду. При цьому розрізняють так звану президентську республіку, де президент очолює уряді наділений дуже великими повноваженнями (США, ряд країн Латинської Америки), і парламентську республіку, де роль президента менша, а уряд очолює прем'єр-міністр (ФРН, Італія, Індія).