2.Характеристика середньо розвинутих країн перехідної економіки.

Наприкінці 80-х років XX в. частка країн соціалістичної системи в усьому світі становила по площі 26%, по населенню - 33%, за обсягом промислового й сільськогосподарського виробництва - деяким менш 30%. В 90-е роки більшість цих країн вступила на шлях будівництва ринкового господарства. Зросла їхня кількість. На території колишнього Радянського Союзу виникло 15 незалежних держав, на території колишньої Югославії - 5, роз'єдналися Чехія й Словаччина, а територія колишньої ГДР увійшла до складу ФРГ.

Враховуючи особливості становлення суверенітету молодих незалежних держав, особливості динаміки й рівень завершеності економічних реформ, а також економіко-географічне положення, виділяють два підтипи постсоціалістичних країн перехідної економіки

До постсоціалістичних країн Євразії в Центральній Європі ставляться Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Республіка Сербія й Чорногорія, Словенія, Хорватія, Боснія й Герцеговина, Македонія, Албанія; в Азії - Монголія

Молодими незалежними державами на просторі колишнього Радянського Союзу стали Росія, Україна, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан

Майже всі вони є індустріальними або аграрно-індустріальними країнами й основні особливості їх господарства відзначаються наявністю повністю сформованого господарства, по своїй структурі мало одмінного від структури господарства економічно розвинених країн. Однак на сучасному етапі постсоціалістичні країни випробовують недолік капіталу, і більшість галузей (особливо сільське господарство, легка промисловість, торгівля) використовує застарілі техніку й технології. У країнах тільки формуються сучасні організаційно-управлінські структури ринкового господарства. У них почалася економічна перебудова на ринкових початках, й деякі держави вже досяглися певних успіхів. Більш вдало зарекомендували себе польська, чеська й угорська моделі економічних реформ

4.Характеристика країн центрально-керованої економіки

Кожна з країн світової спільноти має своє національне господарство, свою національну економіку.

Національна економіка — багатогалузева система господарства країни, що максимально забезпечує задоволення суспільних потреб. Сучасні національні економіки країн різняться між собою як за розміщенням, кількісними показниками (територія, населення, ресурсний потенціал тощо), так і за ключовими якісними характеристиками. Для розуміння і оцінювання відмінностей між національними економіками, визначення їх місця і перспектив розвитку в світовому господарстві використовують метод систематизації країн за певними ознаками: географічною, організаційною, економічною, соціально-економічною, системною.

1. Західна Європа, що включає економічно розвинені країни — Німеччину, Францію, Велику Британію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург, Ірландію, Ісландію, Норвегію, Швецію, Данію, Фінляндію, Австрію, Швейцарію, Італію, Іспанію, Грецію, Португалію і декілька держав-карликів. Цей регіон, у свою чергу, поділяється на Західну і Південну Європу.

2. Центральна Європа включає колишні європейські соціалістичні країни за межами СРСР: Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Румунію, Болгарію, Югославію, Хорватію, Словенію, Боснію, Македонію, Албанію.

3. Східну Європу складають Україна, Росія, Білорусь, Молдова, Естонія, Латвія і Литва.

4. Південно-Західна Азія включає Туреччину, Кіпр, Іран, Ірак, Сирію, Ліван, Ізраїль, Саудівську Аравію, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Ємен, Оман, Бахрейн, Афганістан, Грузію, Вірменію, Азербайджан.

5. Центральна Азія відокремилася на території колишніх азіатських республік СРСР: Казахстану, Узбекистану, Киргизстану, Туркменії, Таджикистану.

6. Південну Азію складають Індія, Пакистан, Непал, Бутан, Бангладеш, Шрі-Ланка, а також декілька дрібних острівних держав.

7. Далекий Схід представляють Китай, Японія, КНДР, Республіка Корея, Монголія.

8. Південно-Східна Азія — це В'єтнам, Лаос, Камбоджа, Таїланд, М'янма, Малайзія, Сінгапур, Індонезія, Філіппіни, Брунея.

9. Австралія і Океанія: Австралія, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея й велика кількість дрібних острівних держав.

10. Північна Африка об'єднує такі арабські держави: Єгипет, Судан, Лівію, Туніс, Алжир, Марокко, Західну Сахару, Мавританію.

11. Західна Африка має досить строкатий склад; найбільші країни цього регіону — Малі, Нігер, Чад, Центрально-Африканська Республіка, Сенегал, Гвінея, Гана, Кот-д'Івуар, Сьєра-Леоне, Того, Нігерія, Камерун, Габон, Конго, Демократична Республіка Конго (колишній Заїр), Ангола.

12. Східна Африка: Ефіопія, Еритрея, Сомалі, Кенія, Уганда, Танзанія, Руанда, Бурунді.

13. Південна Африка: Замбія, Зімбабве, Мозамбік, Мадагаскар, Малаві, Південно-Африканська Республіка, Ботсвана, Намібія, Лесото.

14. Північна Америка: США, Канада, Мексика. За іншою класифікацією Мексику відносять до регіону "Латинська Америка", з яким вона тісніше пов'язана за мовно-культурними й історичними ознаками.

15. Латинська Америка — об'єднує країни, переважна більшість яких колись була в колоніальній залежності від Іспанії, тому офіційною мовою тут є іспанська; Бразилія розмовляє португальською. Склад регіону: Аргентина, Бразилія, Уругвай, Парагвай, Чилі, Перу, Болівія, Еквадор, Колумбія, Венесуела, Гайана, Сурінам, Французька Гвінея.

До цього регіону окремою підгрупою входить Карибський басейн, найбільші країни якого — Куба, Гаїті, Ямайка, Домініканська Республіка, Гватемала, Сальвадор, Нікарагуа, Гондурас, Панама. Як уже зазначилось, до Латинської Америки, природно, належить і Мексика.

Наведена схема є найпоширенішою, але не єдиною. Сьогодні виокремлюють Азіатсько-Тихоокеанський регіон — величезний простір, що включає Східну і Південно-Східну Азію, Австралію й Океанію, східні регіони Росії й країни Північної й Південної Америки, що тяжіють до Тихого океану. Цей регіон визначається прискореним динамізмом економічного розвитку.

Систематизація країн за економічною ознакою передбачає поділ міжнародної економіки на два рівні. До першого належать такі структурні елементи міжнародної економіки:

а) промислово розвинені країни-держави, у яких обсяг промислового виробництва перевищує 50 % валового внутрішнього продукту;

б) аграрні країни-держави, у яких обсяг промислового виробництва у валовому внутрішньому продукті не перевищує 50 %;

в) промислово-аграрні країни. До них відносять ті держави світу частка промисловості яких у загальному обсязі промислового і сільського господарського виробництва перевищує 50 %;

г) аграрно-промислові країни. Це ті держави світу, в яких частка сільськогосподарського виробництва у загальному обсязі промислового виробництва перевищує 50 %.

На другому рівні економічного принципу структуризації міжнародної економіки виділяють її складові за ознакою економічного розвитку окремих груп країн світу. Відповідно до цього міжнародну економіку поділяють на такі частини:

а) економічно розвинені країни світу;

б) нові індустріальні країни-держави, які за допомогою економічно розвинених країн інтенсивно використовують сучасні досягнення науково-технічної революції з метою стабілізації економіки та зростання національного господарства. Нові індустріальні країни поділяються на дві хвилі. До першої хвилі належать: південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг.

За організаційною ознакою систематизації національних економік береться до уваги участь або не участь в роботі впливових міжнародних організацій та інтеграційних угрупувань. Сьогодні під егідою ООН створено близько 6000 різних міжнародних організацій. Найбільш впливовими вважаються:

• організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) — 26 країн;

• світова організація торгівлі;

• міжнародний валютний фонд;

• міжнародний банк реконструкції та розвитку;

• світовий банк;

• міжнародна організація праці;

• міжнародна організація міграції.