29. Географія чорної металургії.

Темпи розвитку чорної металургії наприкінці XX ст. істотно сповільнилися. Ця обставина частково пояснюється конкуренцією замінників - пластмас, алюмінію, кераміки тощо. Найважливіші центри чорної металургії світу зазвичай приурочені до родовищ сировини (залізняку) з розрахунку на привізне паливо (вугілля). Прикладом є Кривий Ріг в Україні або Дулут біля озера Верхнього в США. Інший поширений варіант розміщення металургійного виробництва - близькість до родовищ палива, куди доставляється сировина (Рур і Саар уНімеччині або Теміртау в Казахстані). Металургійні центри також виникають і на перетині зустрічних (річкових, морських, залізничних) товаре потоків сировини й палива (Череповець у Росії, Маріуполь в Україні або Чикаго в США).

Металургія може успішно розвиватися і на морських узбережжях або в гирлах великих річок з розрахунку на імпортні сировину і паливо. Саме на таких засадах виникла металургія Балтимора в США, Бремена і Гамбурга вНімеччині, підприємства чорної металургії Японії та ін. Нарешті, металургійні центри тяжіють і до великих центрів машинобудування, особливо металоємного.

Як відомо, одним з головних виробництв чорної металургії є виплавка сталі. Найбільше її виробляє нині Китай(понад 130 млн т), частка якого за підсумками першого півріччя 2009 р. становила 48 %. Він упевнено випереджає Японію і США (більш як 90 млн т), що належать до світової трійки лідерів.

Найбільшими виробниками кольорових металів є країни Великої сімки, а також Китай, Росія, Індія, Бразилія,Венесуела та ін. Нинішній етап розвитку кольорової металургії світу характеризується зростанням значення вторинної сировини і випереджаючими темпами розвитку металургії рідкісних металів, зокрема стратегічно важливих (титан, кобальт, германій, галій, тантал та ін.). Спостерігається також географічне зрушення галузі (особливо алюмінієвої) в країни, що розвиваються, ближче до джерел сировини, а іноді й до джерел дешевої електроенергії.

30. Географія кольорової металургії

Кольорова металургія – галузь промисловості, що охоплює добування і збагачення руд кольорових металів, виробництво та обробку кольорових металів та їх сплавів.

Продукція кольорової металургії широко використовується у точному машинобудуванні, літакобудуванні, електроніці, робототехніці і т.д.

Кольорова металургія в Україні розвинуто недостатньо через брак власної сировини.

Виробництво кольорових металів переважно енергоємне (потребує багато електроенергії), тому підприємства розташовують поблизу джерел дешевої електроенергії. Так, виробництво алюмінію, титану, магнію зосереджено в Запоріжжі й базується на дешевій енергії Дніпрогесу і привізній сировині. До джерел електроенергії тяжіють Костянтинівський цинковий завод іАртемівський завод переробки кольорових металів.

Поблизу джерел сировини розміщені Калуський хіміко-металургійний (виготовлення металевого магнію) і Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат (збагачення руд титану).

На імпортній сировині працює Миколаївський глиноземний завод (глинозем – сировина для виготовлення алюмінію)ю

Підприємства кольорової металургії є одним з основних стаціонарних джерел забруднення середовища. Вони викидають в атмосферу оксиди азоту, сірчистий газ. Ґрунти забруднюються свинцем, цинком, хромом, міддю. Значні земельні площі доводиться вилучати під звалища промислових відходів.

Складність розвитку галузей кольорової металургії зумовлена їх високою енергоємністю, водоємкістю і матеріаломісткістю. Тому виплавка чорних металів в Україні зменшується

Кольорова металургія як галузь має складну внутрішню структуру. Вона містить видобуток і збагачення руд кольорових металів, їх металургійну обробку (одержання концентрату, чорнового і рафінованого продукту), виробництво різних сплавів, а також прокат кольорових металів і переробку вторинної сировини. Структура галузі складна ще й тому, що вона має справу із понад 70 металами, хоча і за обсягом виробництва, і за вартістю продукції різко переважають чотири з них - алюміній, мідь, цинк і свинець. Загалом, хоч і різними темпами, виробництво практично всіх кольорових металів і на третьому етапі продовжувало зростати, досягши до кінця 1990-х років у виробництві алюмінію 23- 24 млн т, рафінованої міді - 14 млн, а у виробництві свинцю і цинку 6-8 млн т.