17. Е. Фром: характеристика базових потреб особистості.

ПОТРЕБИ – це необхідність підтримки стабільності оптимальних параметрів життєдіяльності організму – комфортного стану.

Однією з головних властивостей потреб є їх предметність, тобто потреби завжди жорстко “приземлені” та “прив’язані” до певних об’єктів і явищ зовнішньої дійсності.

Суттєво також, що потреби мають суспільно-особистісний характер, тобто вони завжди пов’язані з наявними потребами суспільства, формуються і розвиваються в контексті розвитку останніх.

Потреби людини також є базові, похідні та вищі.

БАЗОВІ ПОТРЕБИ – це потреби в матеріальних умовах і способах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності та відпочинку. Вони диктуються об’єктив-ними законами життя індивіда в суспільстві та його розвитку як особистості.

ПОХІДНІ ПОТРЕБИ – це потреби, що формуються на основі базових. До них належать емоційні, культурні, поведінкові, навчальні  і ін.

ВИЩІ ПОТРЕБИ – це потреби, пов’язані з такими аспектами життя людини, як її жертовність заради інших людей, творчістю особистості та т.ін. Депривація однієї з потреб приводить до деформації особиснісної поведінки в цілому. Так, наприклад, неможливість забезпечити свою безопасність веде до зросту рівня тривоги; затруднення в задоволені фізиологічних потреб веде до зниження когнітивних потреб і ін.

Е. Фромм стверджував, що конфлікт між прагненням до свободи та прагнення зберегти безпеку визначає всю мотиваційну сферу особистості. Він описав п’ять екзистенційних потреб людини:

1. Потреба в установленні зв’язків. Для подолання ізольованості та відчуження людина прагне до зв’язків з іншими, заснованими на взаєморозумінні, співпраці та спілкуванні.

2. Потреба в подоланні перешкод (натуральних чи придуманих). В людині закладена потреба екстремальності, активного подолання всілляких перешкод на шляху до особистісного зростання, їй притаманний опір пасивності та інертності для того, щоб активно творити своє життя. Реалізація цієї потреби полягає в творчості, ризикованих  діях, асоціальній поведінці, і ін.

3. Потреба в закоріненні (в „коріннях”). Люди прагнуть відчувати себе невід’ємною часткою світу. Після розриву симбіотичних зв’язків з матір’ю, потреба в зехищеності доповнюється більш складною духовною потребою відчуття стабільності та надійності відносин з реальним оточенням.

4. Потреба в ідентичності. Потреба в тотожності з самим собою, усвідомлення особистої унікальності, розуміння того, ким людина є насправді.

5. Потреба в системі поглядів та вірності (відданості). Людині необхідна система орієнтацій в оточуючому світі, особистий  погляд на природу і суспільство, а також об’єкт, у відданості якому людина бачить сенс життя.

18.Е.Фром:типи соц.Характеру;особистість і суспільство.

Е. Фромм виводить типи соціального характеру. Під соціальним характером автор розуміє взаємозв'язок індивідуальної психічної сфери із соціаль­но-економічною структурою. За Е. Фроммом, існує п'ять типів соціального характеру:

• рецептивний (сприймальний), це люди,які переконанні в тому,що джерело всього доброго та хорошого знаходиться поза ними і вони без стороньої допомоги нінащо не здатні.

• експлуататорський,це люди які переконанні в тому,щоб щось мати,необхідно відібрати у іншого,такі люди не здатні до творчості

• нагромаджувальний-це тип людей які прагнуть мати якомога більше матеріальних благ;

• ринковий- керується переконанням,що людина це товар,який можна продати чи обміняти;

• продуктивний - прогнозований у майбутньому тип особис­тості, що повинен спрямовувати енергію не на те, щоб мати та споживати, а щоб повною мірою бути, а отже створити себе як людину, здатну до самореалізації, самоутвердження, самовдосконалення.

Пізніше Фромм визначив ще 2 типи соц..характеру

1.Біофільний-різновид продуктивного характеру,любить життя ,усе живе,схильні творити добро

2.Некрофільний-страх перед життям,цікавість до хвороб та смерті,схильні до відчуженості.

Питання взаємозв'язку особи й суспільства перебуває в полі зору багатьох психологічних шкіл. Теорія відчуження Е. Фромма вважається найбільш «соціалізованим» ученням неофройдизму. Втрату зв'язків із світом та з іншими людьми Е. Фромм називає відчуженням, «негативною свободою». Такий стан пригнічує людину, адже вона прагне мати певні стосунки з іншими, вступати з ними у взаємодію та спілкування. Але такої можливості навколишній світ не надає індивідові й тому він стає самотнім. Таким чином, Е. Фромм підкреслював двоїсту природу людини, яка, з одного боку, хоче бути незалежною, а з іншого — прагне позбавитися цієї незалежності, що призводить до відчуження. Отже, відчуження, за Е. Фроммом, це фатальна основа міжособистісних стосунків. Воно може проявитися у формі конформізму, мазохізму, садизму, перерости в почуття агресії. Щоб подолати відчуження, людям необхідно прищеплювати гуманістичні засади, основою яких є почуття любові як до себе, так і до інших людей.