78. Соціалізація особистості та соціальна адаптація особистості.

Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації. Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

Це є процес розвитку людини від індивідуального до соціального під безпосереднім чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як сукупність ролей і соціальних статусів, соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі й набути конкретного статусу; система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві й унаслідуються молодшими поколіннями від старших; соціальні інститути, що забезпечують виробництво й відтворення культурних зразків, норм і цінностей та сприяють їх передачі й засвоєнню тощо.

Соціалізація здійснюється протягом усього життя людини, поділяючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну (соціалізація дорослих). Це відбувається тому, що умови життя людини, а значить і вона сама, постійно змінюються, вимагають входження у нові соціальні ролі та змін статусу, інколи докорінних.

Але якщо під час соціалізації дитини головною для неї є соціальна адаптація (пристосування до суспільного середовища), то для соціалізації молодої і навіть соціально зрілої людини основну роль відіграє інтеріоризація (формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє «Я» особистості). Результатом інтеріоризації є індивідуальність особистості.

Соціальна адаптація — це процес пристосування індивіда до умов життєдіяльності, до рольових функцій та норм поведінки, до форм соціальної взаємодії, що склалися у спільноті, до якої інтегрується індивід.

Інтеріоризація — процес включення соціальних норм і цінностей до внутрішнього світу людини, тобто заміни зовнішніх санкцій самоконтролем. Можна вважати, що на цьому етапі кількісне накопичення прийнятих індивідом норм, засвоєних ним цінностей переходить у нову якість, що виявляється у зміні поведінки людини під впливом змін у структурі особистості. Інтеріоризація є свідченням успішної соціальної адаптації індивіда.

79. Структура особистості в творах вітчизняних психологів.

У вітчизняній психології існує велика кількість теорій та підходів до тлумачення сутності особистості, її структури.

Б. Г. Ананьєв у своїй концепції людинознавства розробив категорії – індивід, особистість, індивідуальність та суб’єкт (людина як діяч). Він визначав розвиток особистості в системі систематичного людинознавства. Розвиток особистості обумовлений внутрішніми суперечностями, які відображають особливості суспільних функції і ролей. Ананьєв виділяв структуру особистості за компонентами:

- інтеріндивідна (частина особистості, обумовлена соціальними цілями і суспільними зв’язками)

- інтраіндивідна (внутрішня частина особистості, включає психічні процеси, стани, властивості, мотивації, особливості функціонування).

Л.С.Виготський відомий як творець культурно-історичної теорії розвитку психіки людини. У межах цієї теорії вчений виділяє три основних закони розвитку особистості. Перший закон стосується розвитку і побудови вищих психічних функцій, які є основним ядром особистості. Другий закон формулюється так: відношення між вищими психічними функціями були колись реальними відносинами між людьми. Вищі психологічні функції виникають із колективних соціальних форм поведінки. Третій закон може бути названий законом переходу функцій із зовнішнього у внутрішній план. Психологічна функція в процесі свого розвитку переходить із зовнішньої форми у внутрішню, тобто інтеріоризується, стає індивідуальною формою поведінки.

О.М. Леонтьєв розробив теорію діяльності. Він визначав особистість через призму здійснюваної нею діяльності. В структурі діяльності особистості Леонтьєв визначав компоненти:

- потреби і мотиви (спонукальні сили)

- дії (зовнішні і внутрішні): інтеріоризація та екстеріоризація

- мета, цілі (кінцевий результат, на який спрямована діяльність).

Він підкреслював особистісний смисл кожного з компонентів.

С.Л. Рубінштейн є основоположником он топологічного підходу у вітчизняній психології і вивчав психологію людини через систему її буття. Він є автором філософсько-психологічної концепції особистості. Рубінштейн підкреслював єдність свідомості і діяльності, визначивши як один з принципів вивчення психіки. Структуру особистості він визначав і виділяв компоненти:

- потреби

- здібності

- спрямованість особистості (система домінуючих мотивів: індивідна; колективна, групова; ділова).

Згідно з концепцією персоналізації А. В. Петровського в структурі особистості можна вирізнити три складові:

- інтеріндивідна підструктура (прояви особистості в системі міжіндивідної взаємодії)

- інтраіндивідна підструктура (внутрішні психічні прояви: інтелектуальні, вольові процеси та ін)

- метаіндивідна підструктура(внески особистості в психіку інших людей)