58.Концепція людинознавст.Ананьєва

Б.Г. Ананьєв вважав, що особистість — це суспільний індивід, об'єкт і суб'єкт історичного процесу. Різноманітність зв'язків із суспільством визначає інтеріндивідуальну структуру особистості, організацію особистісних властивостей та її внутрішній світ. З іншого боку, стійкі комплекси особистісних властивостей регулюють обсяг і міру соціальних контактів особистості, впливають на створення нею власного середовища розвитку. Інтраіндивідуальна структура особистості є цілісним утворенням, певною організацією властивостей людини, функціонування якого можливе завдяки взаємодії різних компонентів структури особистості. Ананьєв вибудовує структуру особистості одночасно за двома принципами: субординаційним і координаційним

59.Філософсько-псих.Концепція особ. Рубінштейна

С.Л. Рубінштейн вважав, що особистість — це взаємопов'язана сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються всі зовнішні діяння. До внутрішніх умов належать психічні явища — психічні властивості та стани особистості. Особистість є тим більш значущою, чим більше в індивідуальному заломленні в ній представлене загальне, суспільне. Власне особистісними властивостями є ті, які спричиняють суспільно значущу поведінку та діяльність людини. Головне місце серед них відводиться системі мотивів і цілей, які людина ставить перед собою; властивості характеру, які зумовлюють вчинки людини, здібності, які роблять її здатною виконувати ті чи інші види діяльності. Особистість виявляється і формується у взаємодії з навколишнім світом, тому велике значення для розуміння особистості має діяльність. Психічні процеси особистості, будучи детермінованими зовнішніми впливами, самі опосередковують та регулюють поведінку та діяльність особистості. Визначав принцип єдності свідомості та д-ті людини. Структура особист. Називав триєдиною: потреби особист.; здібності; спрямованість особист.

60. Аналіз підходів до проблеми розвитку і формування особистості у зарубіжних психологічних напрямках.

У сучасній психології виділяють вісім основних підходів до вивчення особистості. Кожен підхід має свою теорію, свої уявлення про властивості та структуру особистості, свої методи їх вимірювання. Кожна теорія дозволяє побудувати одну або кілька структурних моделей особистості.

1. Психодинамічна теорія особистості. 3. Фрейд.

На думку Фрейда, головним джерелом розвитку особистості є інстинкти, а точніше, лібідо (потяг, бажання). Домінує у структурі особистості несвідоме. Поведінка людини повністю детерміновано його сексуальними й агресивними мотивами, які він називав ід (воно).. І тільки описки, обмовки, сновидіння, а також спеціальні методи можуть дати більш-менш точну інформацію про особу людини.

2. Аналітична теорія особистості. К. Юнг.

Головним джерелом розвитку особистості Юнг вважав вроджені психологічні чинники. Людина отримує у спадок від батьків готові первинні ідеї - «архетипи». Деякі архетипи універсальні, наприклад ідеї Бога, добра і зла, і притаманні всім народам. Основними елементами особистості є психологічні властивості окремих реалізованих архетипів даної людини. Ці властивості також часто називають рисами характеру.

3. Гуманістична теорія особистості.

У гуманістичної теорії особистості виділяється два основних напрямки. Перше, «клінічне» (орієнтоване переважно на клініку), представлено у поглядах американського психолога К. Роджерса. Основоположником другого, «мотиваційного», напряму є американський дослідник А. Маслоу. Незважаючи на деякі відмінності між цими двома напрямками, їх об'єднує багато спільного.

Головним джерелом розвитку особистості представники гуманістичної психології вважають вроджені тенденції до самоактуалізації. Розвиток особистості є розгортання цих вроджених тенденцій.

4. Когнітивна теорія особистості.

Основоположником цього підходу є американський психолог Дж. Келлі (1905-1967). На його думку, єдине, що людина хоче знати в житті - це те, що з ним сталося і що з ним станеться в майбутньому.

Головним джерелом розвитку особистості, згідно з Келлі, є середовище, соціальне оточення. Когнітивна теорія особистості підкреслює вплив інтелектуальних процесів на поведінку людини. У цій теорії будь-яка людина порівнюється з ученим, перевіряючим гіпотези про природу речей і роблять прогноз майбутніх подій. Будь-яка подія відкрито для багаторазового інтерпретування. Головним поняттям у цьому напрямку є «конструкт». Конструкт - це своєрідний класифікатор-шаблон нашого сприйняття інших людей і себе.

5. Поведінкова теорія особистості.

Існують два напрямки в поведінкової теорії особистості - рефлекторне і соціальне

Головним джерелом розвитку особистості, відповідно до обох напрямках, є середовище в самому широкому сенсі цього слова. У особистості немає нічого від генетичного або психологічного наслідування. Особистість є продуктом навчання, а її властивості - це узагальнені поведінкові рефлекси і соціальні навички. На думку представників другого напрямку, важливу роль у розвитку особистості відіграють не стільки зовнішні, скільки внутрішні чинники, наприклад очікування, мета, значимість і т. д. Бандура назвав поведінку людини, детерміноване внутрішніми факторами, саморегуляцією. Основне завдання саморегуляції - забезпечувати самоефективність, тобто робити тільки ті форми поведінки, які людина може реалізувати, спираючись на внутрішні чинники в кожен даний момент. Внутрішні фактори діють за своїми внутрішніми законами, хоча і виникли з минулого досвіду в результаті навчання через наслідування.

6. Трансакційний аналіз

являє собою систему групової психотерапії, де взаємодія індивідів аналізується з погляду трьох основних станів "Я".

Е. Берн вважав, що кожна людина має свій життєвий сценарій, модель якого намічається в ранні дитячі роки. У відповідності зі своїм життєвим сценарієм люди грають в різні ігри, якими заповнена в основному вся життя людства.

структура особистості трикомпонентна. Терміном «Я» («Его») він позначає особистість. Кожне «Я» може виявлятися в кожен момент часу в одному з трьох станів, які Е. Берн назвав: «Дитина», «Дорослий», «Батько». «Дитина» - це джерело спонтанних, архаїчних, неконтрольованих імпульсів. «Батько» - педант, "голова", що знає, як треба себе вести і схильний до повчань. «Дорослий» - свого роду рахункова машина, взвешивающая баланс «хочу» і «треба».

7. Діяльнісна теорія особистості.

Головним джерелом розвитку особистості, згідно з цією теорією, є діяльність. Діяльність розуміється як складна динамічна система взаємодій суб'єкта (активної людини) зі світом (з суспільством), в процесі яких і формуються властивості особистості. Сформована особистість (внутрішнє) надалі стає опосредствующее ланкою, через яке зовнішнє впливає на людину.

особистість формується і розвивається протягом всього життя в тій мірі, в якій людина продовжує грати соціальну роль, бути включеним в соціальну діяльність. Людина не є пасивним спостерігачем, він - активний учасник соціальних перетворень, активний суб'єкт виховання і навчання

в якості елементів особистості виступають окремі властивості, або риси особистості; прийнято вважати, що властивості особистості утворюються в результаті діяльності, яка здійснюється завжди в конкретному суспільно-історичному контексті.

8. Діспозіціональна теорія особистості.

Головним джерелом розвитку особистості, відповідно до цього підходу, є фактори генно-середовищної взаємодії, причому одні напрямки підкреслюють переважно впливу з боку генетики, інші - з боку середовища.

На думку діспозіціоналістов, особистість розвивається протягом усього життя. Дана теорія припускає, що люди, незважаючи на постійні зміни у структурі їхньої поведінки, володіє в цілому певними стійкими внутрішніми якостями (темпераментом, рисами). Діспозіціоналісти вважають, що в особистості представлені як свідоме, так і несвідоме. Згідно діспозіціонального теорії, людина має обмеженою свободою волі. Поведінка людини до певної міри детерміновано еволюційними і генетичними чинниками, а також темпераментом і рисами.