52. Загальні принципи гуманістичного напрямку в теорії особистості

Гуманістична психологія - особливий напрямок, що відрізняється від інших шкіл по ряду принципово важливих для розуміння природи людини положень. До нього традиційно відносять такі концепції, як теорія особистісних рис Г. Олпорта, теорія самоактуалізації А. Маслоу, теорія і індирективна психотерапія К. Роджерса, уявлення Ш. Бюлера про життєвий шлях особистості, ідеї Р. Мейя. Кожна з названих теорій використовує свій власний понятійний апарат, створює оригінальні уявлення про внутрішній світ людини і її розвитку в процесі життя, перевіряє й обґрунтовує дані, отримані в ході емпіричних досліджень, і в процесі психотерапевтичної роботи з клієнтами. Розходження, що існують між теоріями, проте не є перешкодою, що не дозволило б розглянути їх з позиції загально методологічних принципів. Такими принципами є: 

• Принцип розвитку означає, що людина постійно прагне до нових цілей, самовдосконаленню завдяки наявності в неї вроджених потреб - прагнення до самореалізації, потребі в самоактуалізації, бажання здійснювати безупинний поступальний розвиток. 

• Принцип цілісності, що дозволяє розглядати особистість як складну відкриту систему, спрямовану на реалізацію усіх своїх потенціалів. 

• Принцип гуманності означає, що людина по своїй природі є доброю і вільною, і тільки обставини, що перешкоджають розкриттю її щирої сутності, роблять її агресивною і відчуженою. 

• Принцип цільового детермінізму, що припускає вивчати особливості особистості в аспекті орієнтації людини на майбутнє, тобто з погляду її очікувань, цілей і цінностей, при цьому відкидаючи ідею причинного детермінізму. 

• Принцип активності, що дозволяє прийняти суб'єкта як самостійно мислячу і діючу істоту, у житті якої інша людина (наприклад, психотерапевт) може відігравати роль підтримуючого, безумовно приймаючого, створюючого сприятливі умови для його розвитку партнера. Психотерапевт змінює установки клієнта, допомагає взяти відповідальність на себе, але при цьому не учить і не наставляє. 

• Принцип неекспериментального дослідження особистості, що заснований на ідеї цілісності, і відповідно неможливості адекватного вивчення особистості по окремих фрагментах, оскільки система (а такою і є особистість) найчастіше має такі властивості, що не притаманні її окремим частинам. 

• Принцип репрезентативності, що означає, що мета й об'єкт дослідження в гуманістичній психології збігаються, тому що задача вивчення нормально і повноцінно функціонуючої людини реалізується на виборі здорових, що самореалізуються особистостей. 

53. Філософсько-методологічні основи та традиції дослідження особистості у вітчизняній психології

У вітчизняній психології радянського і пострадянського періоду проблема особистості висувається в центр дослідницької уваги. Але в розумінні її природи, сутності розвивалися і стикаються кілька підходів. Перший підхід ставив акцент на соціальній сутності особистості. Він спирався на марксистське вчення про особу, висловлював позицію «офіційної» психології. По суті, це був Соціологізаторскіе підхід: особистість зводилася до її соціально значущим властивостями, розглядалася як продукт діяльності і конкретно-історичних умов розвитку суспільства. У літературі існувала визначення особистості як суб'єкта праці, пізнання, спілкування, який формується в конкретно-історичних умовах суспільства.

Другий підхід ставив акцент на природному, біологічному в особистості. Він став боязко пробиватися, потім затверджуватися в психології 60-70-х рр.. XX ст., Розглядався як більш широкий погляд на людину і певною мірою став жорстко обмежувати Соціологізаторскіе підхід. Було переосмислено ставлення до раніше забороненої педології, яка пов'язувала психічний розвиток з розгортанням спадковості. З'явився інтерес до величезного описовій матеріалу в працях Е. Кречмера, У. Шелдона, до матеріалів близнецового методу та іншим психогенетичні дослідження. Розширилося розуміння природи людини. Особистість стала розглядатися як соціальне і біологічна істота.

Акцент ставився на соціальному в особистості, але її психічний розвиток і становлення пов'язувалося також і з розгортанням спадковості і присвоєнням соціального досвіду, процесами соціологізації. Основні результати цих досліджень підведені в монографії В. М. Русанова.

Третій підхід ставить акцент на духовному в особистості. Поняття духу, душі, як відомо, були за бортом «офіційної» психології. Поняття духовності побутувала в літературі в усіченому вигляді. Але розуміння людини як духовної істоти характерно не тільки для російського менталітету. У вітчизняній психології воно мало сильні культурні традиції, глибоке коріння. Вчення про духовному вимірі і морально-духовної сутності людини, яке розвивалося в роботах В.С. Соловйова, А.Ф. Лосєва, М.М. Бахіна, П.А. Флоренського та інших представників срібного століття в російській культурі, залишалося співзвучним багатьом представникам всіх поколінь професійних психологів. Духовно-орієнтований підхід до особистості послідовно осмислений у працях Г.І. Челпанова, А.Ф. Лазурского, інших вчених, які не перевидавалися, але були добре відомі психологам. Даний підхід по суті протиставлено «офіційної» психології, розвивалася фактично підпільно і наполегливо шукав прямі і обхідні шляхи виходу на дослідницьке поле психології. Питання про духовну сутність людини обережно, але ставився на дискусіях і симпозіумах з проблем предмета психології, особистості, креативності, волі, потреб. Манівці були непростими. Окремі автори прагнули легалізувати свої теоретичні позиції і виробили прийом «розведення» ідеологічного і конкретно-психологічного підходів до феноменів особистості. Може бути, вперше Н. Д. Левітів в 50-х рр.. запропонував розрізняти «широке» (ідеологізаторское) і «вузьке» (конкретно-психологічне) розуміння характеру. Л. І. Божович в 60-х рр.. обгрунтувала тлумачення спрямованості як ідеологічного і психологічного утворень. Складається нова платформа конкретно-психологічного підходу до особистості. На арені психологічних знань з'являється цілий ряд теоретичних навчань про особистості, серед яких найбільш розроблені концепції Л. І. Божович, В. С. Мерліна, Б. І. Додонова. У центрі уваги цих авторів - категорія внутрішньої позиції особистості, відносин, диспозицій, переважаючих переживань, страждань, життєвих цінностей, щастя. Проблематика по суті гуманітарна. Досліджуються зовнішні прояви душевного життя. Але категорія духовності в цих роботах не позначається, вона як би прикривається, камуфлюється більш прийнятими в ті ж роки поняттями: внутрішні мотиви, спонукання, схильності, усвідомлені прагнення і т. д.