44.Центрована на людині теорія особистості к.Роджерса

Основна ідея теорії особистості К. Роджерса полягає в тому, що кожна людина має внутрішню власну активність, прагне до зростання, прогресу, більш повної реалізації своїх внутрішніх потенцій. Він вважав, що можливості особистісного зростання невичерпні і кожна людина може спробувати досягти в цьому успіху. На глибоке переконання К. Роджерса, людина - натура конструктивна, і якщо у неї є вибір, вона завжди обирає позитивний шлях розвитку. Надання людині можливості вільного вибору за відсутності дії зовнішньої сили сприяє тому, що люди надають перевагу тому, щоб бути здоровими, а не хворими, бути незалежними, а не утриманцями, і прагнуть до подальшого оптимального розвитку себе як цілісного організму. А переконання в тому, що самовизначення є істотною частиною природи людини, приводить, в свою чергу, до думки, що люди, в кінцевому рахунку, відповідальні за те, ким вони є.

45.Феноменологічна позиція к.Роджерса.

Теорія Роджерса демонструє феноменологічний підхід до особистості. Даний підхід вважає реальним для індивіда те, що існує в його внутрішній системі координат, або суб'єктивний світ людини, тому суб'єктивне сприйняття і переживання є основою для дій людини. Психічна реальність феноменів, згідно феноменологічного підходу — є виключно функцією того, як вони сприймаються людьми. Почуття людини не є прямим відображенням реальності, дійсна реальність це та, за якою спостерігає і яку інтерпретує реагуючий організм, тобто кожна людина інтерпретує реальність відповідно до її суб'єктивного сприйняття і її внутрішній світ уповні є доступним лише для неї самої. Ведучи мову щодо прогнозування поведінки людини, Роджерс наголошував, що людина діє відповідно до свого сприйняття подій, що відбуваються в даний момент. Заперечуючи Скіннера про поведінку як реакцію організму на стимул, він вважав, що це швидше інтерпретація ситуації, яка впливає на поведінку людини. Виходячи з цього, Роджерс наголошує, що ніхто не має права вважати, що його почуття реальності є більш правильним, ніж у когось іншого, він немає права протиставляти свою реальність реальності інших. На питання, що заставляє людину чинити вороже, Роджерс відповідає — вона розглядає середовище як небезпечне місце, вважає, що її не люблять і не можуть полюбити, на відміну від Фрейда, котрий би сказав, що не результат негативного досвіду, що зберігся ще з дитинства.

Вважав, що особистість слід вивчати не в контексті минуле-теперішнє, а навпаки — теперішнє — майбутнє.

Стверджував, що людину можна зрозуміти лише коли звертатися до людини цілісної, тобто як інтегрований організм.

46.Тенденція актуалізації в теорії к.Роджерса

Тенденція до самоактуалізації властива будь живому організму. Самоактуалізація - це прагнення живої істоти до росту, розвитку, самостійності, самовираження, активізації всіх можливостей свого організму. Роджерс вважає, що прагнення до повної самореалізації є вродженим для кожного з нас. Так само, як рослини розвиваються, щоб вирости здоровими, як насіння містить в собі прагнення стати деревом, так і людина схиляється до того, щоб знайти цілісність і найбільш повно реалізувати себе. Хоча Роджерс не включав у свої формулювання ніяких релігійних чи духовних аспектів, інші вчені розвинули його теорії і внесли в них поняття про трансцендентні переживання. В кінці життя Роджерс прийшов до розуміння погляду Артура Кестлера про те, що індивідуальна свідомість є лише фрагмент космічного. Прагнення до здорового розвитку не є переважної силою, яка змітає в сторону будь-які перешкоди на своєму шляху. Роджерс бачить її просто як переважаючу та мотивуючу силу в людині, чинному вільно, силу, яка не ослаблена ні подіями минулого, ні установками сьогодення. Абрахам Маслоу прийшов до аналогічних висновків, назвавши цю тенденцію тихим, ледь помітним внутрішнім голосом. Твердження про те, що зростання можливе і є головною метою організму - один з головних постулатів Роджерса.

Можна помітити, що основна тенденція до актуалізації є єдиним спонуканням, яке затверджується в цій теоретичній системі. Для Роджерса тенденція до самоактуалізації є не просто якимось одним спонуканням серед безлічі інших, а центром, на якому сфокусовані всі інші прагнення.

47. « Я-концепція» в теорії Карла Роджерса

Я-концепція-є визначальною в підході Роджерса, тому деякі науковці називають теорію Роджерса як "ТЕОРІЮ-Я".Він будує свою теорію в термінах самості, тому, що саме його клієнти допомогли йому прийти до такого розуміння. З їх допомогою він усвідомив, що самість є значущим елементом у досвіді людини і що метою пацієнта було досягти своєї "реальної сутності". Самість або "Я-концепція" терміни взаємозамінються у Роджерса. Він дає таке визначення самості: Організований, послідовний концептуальний гештальт, що формується з сприйняттів "Я", або "мене" і сприйняттів взаємовідносин "Я" або "мене" з іншими людьми або аспектами життя, а також цінності, пов'язані з цими сприйняттями. Це гештальт, котрий доступний для усвідомлення, хоча не обов’язково усвідомлюваний. Таким чином "Я" — це диференційована частина феноменального поля, або поля сприйняття людини. Це концепція про те, якою людина себе уявляє у співвідношенні з різними ролями, які вона грає в житті. Тому "Я" концепція може включати деякий набір образів "Я" - батька, чоловіка, студента, спортсмена тощо.Іншими словами це набір сприйняттів, що відображають численні специфічні ролі, які грає людина в різних життєвих контекстах.

"Я" - це те, якими ми хотіли б бути, тому одним з компонентів "Я" є "Я-ідеальне", тобто "Я", яке людина найбільше цінує, і до якого прагне.

Роджерс не розробляв стадій розвитку "Я, на відміну від Фрейда, Адлера, Еріксона. Він лише акцентував, що оцінка індивіда іншими людьми, особливо в немовлячому і ранньому дитинстві, сприяє розвитку негативного або позитивного образу себе.

Немовля не усвідомлює себе як окрему істоту, існує лише цілісне, всеохоплююче недиференційоване феноменальне поле. Однак в результаті загальної тенденції до диференціації, яка є частиною процесу актуалізації, дитина поступово починає виділяти себе від інших.

Саме цей процес диференціації феноменального поля в таке, яке починає визнаватися і відчуватися як окремий об'єкт і пояснює виникнення "Я-концепції" в теорії Роджерса.

Надалі структура Я формується через взаємодію з оточенням, особливо зі значущими особами (батьки тощо).

Чим більше дитина стає соціально сприйнятливою, і розвиваються її когнітивні і перцептивні здібності, її "Я-концепція" все більше розвивається і диференціюється, тобто вона є продуктом процесу соціалізації.

Умови для розвитку "Я-концепції":

Потреба в позитивній увазі - це універсальна потреба, розвивається як усвідомлення людиною свого "Я". Вперше вона і,проявляється як потреба немовляти в любові і турботі, пізніше вона виражається в виникненні почуття задоволення у людини, коли її одобрюють, підтримують інші. Коли людина відчуває, що нею не задоволені, виникає фрустрація — одна з форм психологічного стресу, психічний стан людини, що виникає внаслідок відсутності задоволення потреби або переживання .Потреба в позитивній увазі до себе - необхідність позитивно розцінювати себе, з'являється під час порівняння своїх переживань з задоволенням або незадоволенням потреби в позитивній увазі. Розвиток позитивної уваги до себе гарантує, що людина буде прагнути діяти так, щоб і інші і вона сама позитивно відгукувались про її вчинки. Виділив два види позитивної уваги:

1). Безумовна позитивна увага - це коли людину приймають і поважають такою, якою вона є, без намагання виправити її, змінити. У випадку негативної поведінки дитині слід казати, І якщо ти так робитимеш, ми не перестанемо тебе любити, проте нас засмутить твоя поведінка.

Дане ставлення до дитини забезпечує основу для її становлення як повноцінно функціонуючого дорослого.

2). Обумовлена позитивна увага, або умови цінності, які формуються в результаті позитивної уваги і шкодять розвитку дитини, оскільки вони орієнтують дитину у її розвитку на інших, а не на себе.

Роджерс встановив п'ять особистісних характеристик повноцінно функціонуючих людей:

відкритість переживанням: здатні слухати себе, відчувати усю сферу вісцеральних, сенсорних, емоційних і когнітивних переживань, не намагаючись придушити їх;

екзистенційний спосіб життя - жити вповні і насичено в кожну хвилину існування;

організмічна довіра — здатність людини приймати до уваги свої внутрішні відчуття і розглядати їх як основу для вибору поведінки. Роджерс з цього приводу писав "Внутрішнє відчуття на зразок "я поступаю вірно" є значущим і таким, що заслуговує на довіру керівництвом для справді хорошої поведінки"

емпірична свобода — людина може вільно жити і чинити так, як хоче, без обмежень і заборон. Суб'єктивна свобода-почуття особистої влади, здатність зробити вибір і керувати собою. Одночасно Роджерс не заперечував, що на поведінку людини впливають спадково-обумовлені фактори, соціальні сили і минулий досвід, які і визначають зроблений вибір. Емпірична свобода — це те, що відноситься до внутрішніх відчуттів. Людина керується почуттям відповідальності за свої дії і їх наслідки.

креативність — властивість людини жити конструктивно і адаптивно в своїй культурі і одночасно задовольняючи власні найглибші потреби. Продукти творчості і творчий спосіб життя з'являються тоді, коли людина живе хорошим життям. Однак це не означає, що такі люди повинні бути конформістами. їх зв'язок з суспільством можна виразити так: вони є членами суспільства і його продуктами, але не його полоненими.