26. Теорія научіння Торндайка

Торндайк вперше став досліджувати процес научіння з позиції об‘єктивного спостереження, фіксуючи коннекцію (зв'язок) між ситуаціями, з якими зіштовхується організм, і його рухами – відповідними реакціями.

У своїх експериментах він вивчав закономірності адаптації організму до незвичайних умов, з якими він не може справитись, коли володіє тільки певним набором програми поведінки. Для дослідження він винайшов спеціальні «проблемні ящики», так звані експериментальні пристрої різної степені складності. Тварина, перебуваючи в такому ящику, повинна була, долаючи різні перешкоди, самостійно знайти вихід — вирішити проблему. Досліди ставилися в основному над кішками, але були також ящики для собак й нижчих мавп. Тварина, яка перебуває у ящику, могла вийти з нього й одержати підкорм, лише привівши в дію спеціальний пристрій – натиснувши на пружину, потягнувши за петлю й т.ін.

Поведінка тварин була однотипною. Вони робили багато беззмістовних рухів – кидалися в різні сторони, дряпали ящик, кусали його й т.ін., поки один з рухів випадково не виявився вдалим. При наступних пробах число рухів зменшувалося, тварині було потрібно усе менше і менше часу, щоб знайти вихід, поки вона не починала діяти безпомилково.

Хід дослідів й результати зображувалися графічно у вигляді кривих, де на осі абсцис відзначалися повторні проби, а на осі ординат – витрачений час (у хвилинах). Отримана крива (Торндайк назвав її «кривою научіння») дала підставу стверджувати, що тварина діє методом «проб й помилок», випадково, знаходячи вірне рішення. Цей висновок був протипоставлений думці про те, що тварина розуміє суть задачі і діє розумно. В дійсності, стверджував Торндайк, поведінка експериментальної тварини є результатом сліпого пошуку й випадкової удачі. Про це свідчила й та обставина, що, зробивши колись правильну дію, тварина надалі робила багато помилок. Це розглядалося як загальна закономірність поведінки. У тварин вона виступає у більш наочному вигляді, але й людина, на думку Торндайка, вирішує задачі в «проблемному ящику» свого життя аналогічно, тобто постійно пробуючи, помиляючись й досягаючи успіху випадково.

У своїх подальших роботах – «Психологія научіння» (1913), «Основи научіння» (1932) – Торндайк зосередився на вивченні залежності зв'язків, які знаходяться в основі научіння, від таких факторів, як заохочення й покарання. На основі отриманих матеріалів він виділив чотири основних закони научіння..

1. Закон повторюваності (вправи). Його суть у тому, що чим частіше повторюється зв'язок між стимулом й реакцією, тим швидше він закріплюється й тим він міцніше. Згідно цьому закону, реакція на ситуацію пов‘язується з цією ситуацією пропорційно частоті, силі й тривалості повторення зв'язків.

2. Закон ефекту, який говорить про те, що з декількох реакцій на одну й ту ж ситуацію, при інших рівних умовах, більш міцно пов‘язуються із ситуацією ті з них, які викликають почуття задоволення. Пізніше цей закон був модифікований, тому що виявилося, що для дитини важливий результат будь-якої її діяльності, тобто наприкінці реакції, яка вивчається, обов‘язково повинне бути підкріплення, неважливо – позитивне чи негативне.

3. Закон готовності, суть якого в тому, що утворення нових зв'язків залежить від стану суб‘єкта.

4. Закон асоціативного зрушення – якщо при одночасній появі двох подразників один з них викликає позитивну реакцію, то й інший здобуває здатність викликати ту ж саму реакцію. Це є нейтральний стимул, пов‘язаний з асоціацією зі значимим, також починає викликати необхідну поведінку.

Торндайк виділив також додаткові умови успішності навчання – легкість розрізнення стимулу і реакцій й усвідомлення людиною зв'язку між ними.