30. Вивчення драматичних творів у школі

Особливості  драми (як ліричного ряду)

1.     зображення людини через її вчинки, поведінку, висловлювання;

2.     відтворення події, як живого процесу, що протікає в даний момент;

3.     наявність ремарок;

4.     поділ тексту на дії, картини, яви (останні часом відсутні);

5.     призначення твору для вистави на сцені:

"Драма живе лише на сцені: без неї вона як душа без тіла" (М.Гоголь)

Особливості драми, як жанру

1.     драматичний конфлікт;

2.     художнє відтворення подій повсякденного громадського й побутового життя (переважно сучасного письменникові);

3.     зображення людського горя і страждань без трагедійного загостряння;

4.     викриття і засудження негативних суспільних та побутових явищ і недоліків у характеристиці персонажів, без комедійного загострення;

5.     закінчення твору благополучне або нещасливе для головного героя;

6.     діалогічний спосіб викладу художнього  матеріалу;

7.     прозова форма.

Особливості трагедії

1.     тагічний конфлікт – зображення глибоких суперечностей суспільного або побутового життя;

2.     побудова сюжету на гострому зіткненні протилежних тенденцій, поглядів;

3.     наявність трагедійного героя-людини великих пристрастейц, сильної волі, високих поривань, героїчного складу душі;

4.     динамічне розгортання подій, що викликає велике напруження всіх духовних сил;

5.     трагічне завершення дії, сповнене високої патетики;

6.     діалогічний спосіб викладу художнього матеріалу;

Комедія

Засоби зображення комічного: комічний монолог (Возний в першій розмові з Наталкою), комічний герой (Омелько в "Мартин Боруля", Бонавентура –в комедії "Сто тисяч" Карпенка-Карого, комічний діалог, комедійна деталь (кожух Пузиря) в комедії "Хазяїн" Карпенка-Карого,  характеристичні призвища: Калитка, Бонавентура, Фінтик, Макогоненко, Тетерваковський).

2. Методика опрацювання драматичного твору на уроці літератури.

Поширеними є такі форми роботи:

а)     самостійне читання учнями твору;

б)    коментар учителя перед вивченням п’єси про сценічне втілення її;

в)     коментоване читання;

г)     читання в ролях;

д)    створення мізансцен;

е)     виразне читання;

ж)   історичний коментар;

з)     зачитування й аналіз діалогів і монологів, вагомих для ідейно-художнього аналізу.

Готуючись до уроку, на якому вивчатиметься драматичний тівр,

учителю слід пам’ятати, що його зміст сприймається на основі монологів і діалогів дійових осіб, адже саме з монологів-роздумів, розмов двох, трьох, кількох героїв п’єси складається зміст драматичного твору.

         Виділимо фактори, від яких залежить успішність сприйняття й аналізу драматичного твору в школі:

а)     уміння учнів під керівництвом  учителя визначити особливість, характер конфлікту, визначити основну дію, основні етапи її розвитку, розташування персонажів твору;

б)    організувати належне прочитання тексту драматичного твору, навіть тоді, коли твір вивчався не текстуально, а в ситстемі певної теми.

в)     організувати роботу з учнями з метою розвитку відтворюючої уяви.

Як свідчать психологи, у процесі читання драматичного твору в учнів гірше працює відтворююча уява в порівнянні з процесом роботи з епічним чи ліричним твором. Цей факт пояснюється відсутністю авторських відступів, авторських характеристик, описів та ін. З метою розвитку відтворюючої уваги варто запропонувати учням таку форму роботи над драматичним твором: скласти коментар режисера до окремих картин, дій твору. Спираючись на монологи, діалоги, учні прагнутимуть уявити поведінку  героїв, пояснити вчинки героїв, прокоментувати динаміку змін, що стались протягом тієї чи іншої дії. Тобто робота учнів буде спрямована на розвиток відтворюючої уяви, мислення.

         У вступному слові до вивчення драматичного твору доцільно буде використовувати матеріали:

1)     про історію написання драматичного твору;

2)     наведення оцінки літераурознавців, критиків про того чи іншого драматурга, який вивчається;

3)     зачитування уривків зі спогадів очевидців, який резонанс мав той чи інший твір, поставлений на сцені;

4)     демонстрація фотокарток спектаклю, вистави і т.п. з метою захопити учнів, зацікавити автором, твором

Методика роботи із зоровою наочністю у процесі роботи над драматичним твором

Загалом, використання зорової наочності інколи допомагає учням ближче познайомитися із творчою лабораторією драматурга – художника. Автор, створюючи твір, інколи залишає окремі пояснення щодо того, яким постає в уяві митця той чи інший герой п’єси. Ці спогади варто зачитати й продемонструвати фотокартку із вистави, провести порівняння. Або використати спогади акторів.

Якщо в епічних творах характери розкриваються  через авторську розповідь, то в драматичному творі – п’єса не допускає такого вільного втручання автора, у п’єсі його підказування глядачеві виключається. Авторськими поясненнями є ремарки, які бувають досить скупими, що безпосередньо написані для акторів. У п’єсі зовсім на іншому плані описові способи зображення героїв.

Розгорнутої авторської мови у п’єсі немає. Тому в даному ракурсі постають проблеми із відтворюючою уявою. Під час перечитування тексту драматичного твору відтворююча  уява працює на низькому рівні. Даний факт і є особливістю вивчення драматичного твору в школі, що диктує й використання спецефічних або своєрідних методичних прийомів на на уроці літератури. Адже в учнів  повинні виробитися вміння оцінювати драматичний твір, учні повинні навчитися оцінювати спектаклі, побачені в театрі, телевистави, писати на них рецензії, описувати і оцінювати гру акторів. Тому перш за все слід з’ясувати, які теоретичні поняття слід вивчити учням?

Драматичний твір як основа сценічного мистецтва .Соціально-побутова драма. Драма-феєрія. Історична драма. Монолог. Діалог. Картина. Ява. Ремарка.

Учні повинні знати, що в драматичному творі головне місце посідає конфлікт. І може він мати соціальний, психологічний, побутовий характер. Саме від типу характеру залежить розвиток сюжету, групування персонажів, вчинки героїв. У творі може бути одна дія-головна, провідна і бувають другорядні.

Головна проблема- усвідомлення учнями внутрішнього змісту поведінки і вчинків персонажів. Прийоми:

1)     дати характеристику поведінки героя в даній дії, у певній ситуації;

2)     як розкривається характер героя в діалозі з певним персонажем;

3)     як характерезує себе герой у монолозі ;

4)     чим був викликаний саме такий психологічний стан героя

5)     організувати розмову з дискусійних питань.

Якщо читається текст на уроці то попереднє завдання з метою випередження подій може звучати так: якою, на вашу думку, може бути заключна сцена?

Практикують такі форми роботи: образне розв’язання поставленого завдання:

-         чия роль найбільше сподобалась?

-         якби ви як актор мали вибір-кого б ви зіграли? Чому? Чи хотіли б щось змінити? З якою метою?

-         яким він вам бачиться (зовні, характер, стосунки)

Характерними досить є письмові роздуми  на питання:  Яким я уявляю характер того чи іншого героя? Цей вид роботи носить і пізнавальну, контрольну, виховну, стимулюючу функції. Часто використовуються такий прийом роботи: усний опис декоративний до сцен.

Мова дійових осіб у драмі-творі є засобом їх індивідуалізації.          Дійові особи в драматичних творах характеризуються виключно на основі їх мови.

         Учні повинні усвідомлювати, що конфлікт є основною рушійною силою драми.

         Складні протиріччя в суспільстві породжували відповідну гостроту конфліктів у драматичних творах.         Зрозуміло, що при цьому нових ознак набували основні драматичні види – трагедія, драма, комедія,  трагікомедія тощо, відбиваючи якісно нові зміни в духовному житті, зумовлені добою національного відродження в Україні.

         Конфлікт зумовлює розвитоксюжету і розстановку персонажів. Конфлікт є і в епічних  та в драматичних творах, він набагато напруженіший, вкрай загострений.

         Є головна дія у творі, або її ще називають основною.

         Є сюжетні лінії, їх може бути одна – дві.

Конфлікти бувають громадські, виробничі, побутові, тобто залежно від сфери життєдіяльності людей. Вони, творчо транфсормовані уявою митця відповідно до його задуму, живлять конфлікт художніх творів і реалізуються передусім у сюжеті: тому сюжет трактують як форму художнього освоєння і здійснення конфлікту.

         Залежно від динаміки зародження, розгортання, загострення і розв’язання конфлікту виділяють компоненти сюжету (експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка).

         Художній конфлікт має в собі зародок цілісності твору, авторського світобачення, естетичну мотивацію всіх компонентів твору.

         Тому поза контекстом твору, в якому реалізуються художній конфлікт, недсконалою є класифікація конфлікту за тематикою (політичні, побутові, морально-етичні), типовістю (типові і нетипові), питомою вагою у структурі твору (головні і другорядні).

                  Драма змальовує світ у формі дії і здебільшого твір призначений для сценічного втілення.

         Драма є специфічним  видом мистецтва, який одночасно належить як літературі, так і театру. Лише у колективній творчості письменника, режисера, художника, композитора й акторів вона може стати помітним явищем літературно-мистецького життя.

         Відповідно до змісту та форми, характеру конфлікту драматичні твори поділяються на окремі види і жанри: драма, трагедія, комедія, фарс, водевіль, мелодрама, трагікомедія.

         У минулому побутували: мистерії, міраклі, мораліте, шкільні драми, релігійно-повчальні драми, релігійні драми середньовіччя та інтермедії.

         У процесі роботи над драматичним твором учні повинні засвоїти певне коло теоретичних понять: драматичний твір, як основа  сценічного мистецтва, соціально-побутова драма-комедія, історична драма, драма-феєрія, монолог, діалог, акт, ява, картина, ремарка, і терміни, що пов’язані з театральним мистецтвом: декорація, куліси, програма, антракт, режисер.

         Учитель може скористатися літературознавчим словником, а за приклад буде служити текст драматичного твору, що вивчається.

         Організація перегляду телеспектаклів, прослуховування інсценізацій.

         Правильним буде:

1)     організувати перегляд телеспектаклю, вистави чи прослуховування інсценізацій після первинного сприйняття і роботи з текстом драматичного твору

Слухова організація ТЗН:

-         організація перегляду телеспекаклів, прослуховування інсценізацій із спектаклів;

-         фрагментів із спектаклів, записаних на магнітофонну стрічку;

-         відвідування театру і перегляд вистави у виконанні акторів театру – як елемент позашкільної роботи з предмета.

2)     перед застосовуванням такої роботи з учнями проводиться інструктаж. Ним може бути розповідь про акторів,, які беруть участь у виставі, якщо  це її фрагмент, записаний на магнітофонну стрічку – то доцільно вчителю наголосити, яку дію, чи каритну дії вони мають змогу прослухати.

3)     після такої роботи учні повинні будуть виконати певні завдання або відповідати на запитання, поставлені заздалегідь. Щоб перегляд вистави або прослуховування грамзапису не перетворилось у банальний номер з концерту, варто вчителю подбати про дидактичні завдання:

-         зверніть увагу на голос того чи іншого актора, який виконує певну роль. Чи вдалося йому передати складний душевний стан, в якому опинився персонаж? Відповідь повинна бути аргументованою.

-         чи таким ви уявляли Пузиря? Порівняйте зовнішність актора і зовнішність персонажа (за текстом комедії).

-         виділіть ті ситуації, які, на ваш погляд, є найбільш комічними. Які ви знаєте засоби творення  комічного?