Провішування і вимірювання ліній на місцевості.

Пряма лінія вважається визначеною на місцевості, якщо вона закріплена

двома точками, що лежать на цій лінії. Тому на місцевості для позначення будь-якої лінії часто обмежуються двома кінцевими точками цієї лінії. Однак фізичнаповерхня землі нерівна, профіль міс-цевості між двома точками A та B є кривою, з якою пряма ABне збігається. Тому прийнято говорити

про вертикальну площину, що проходитьчерез точки A та B місцевості. Такуплощину називають створом лінії AB .Якщо віддаль між точками A і Bбільша за 150–200 м, то двох точокнедостатньо, щоб надійно визначити

положення створу ліній. В таких випадках у створі лінії необхідно виставити

ще декілька віх, наприклад, віхи в точках C,D, E створу AB .

Виставлення в створі лінії додаткових віх називають

провішуванням ліній. Як правило, віхи встановлюють через 100–200 м на

рівнині й значно частіше на горбистій місцевості.

Під час провішування спочатку виставляють віхи в точках A та B . Потім

спостерігач стає позаду однієї з віх, наприклад A, на віддалі близько двох

метрів так, щоб віха A закривала віху B . Помічник спостерігача стає

приблизно в тому місці, де потрібно встановити додаткову віху. Спостерігач

подає руками або прапорцями знаки і спрямовує помічника, поки той не

поставить віху C так, щоб вона була закрита віхою A. Тоді віха C

закриватиме віху B . Усі віхи встановлюють прямовисно. Коли в створі лінії потрібно виставити декілька віх, провішування

починають з віддаленого кінця B “на себе”, тобто послідовно виставляють

віхи в точках C,D, E . Провішування “від себе”, тобто з

ближнього кінця лінії, дає менш точні результати.

Приведення до горизонту ліній виміряних стрічкою.

Як відомо, в основу складання планів покладена горизонтальна проекція

ліній, тобто їх горизонтальне прокладання. Якщо лінія AB нахилена до горизонту під кутом n , то для визначення горизонтального про-

кладання d вимірюють мірною стрічкою нахилену довжину D лінії AB та кут

нахилу n . Тоді горизонтальна проекція d = AC визначиться з прямокутного

трикутника ACB за формулою

d = Dcosn .1

Можна також обчислити поправку DD за нахил лінії місцевості до

горизонту.

DD = d - D = D - D n = D - n = D . 2

Надаючи різних числових значень аргументам D та n , за формулою

можна знайти значення функції DD і скласти таблицю поправок DD .

Якщо на різних частинах лінії кути нахилу не однакові, тоді необхідно вимірювати довжини окремих відрізків цієї лінії і

кути нахилу цих відрізків. За формулою 1 можна знайти горизонтальне

прокладення кожного з відрізків, а потім їх суму, яка і буде горизонтальним

прокладанням всієї лінії. Якщо нахили місцевості незначні, горизонтальне

прокладення можна отримати безпосередньо за допомогою стрічки. При цьому утримують стрічку горизонтально, піднімаючи початок або кінець стрічки над землею і проектуючи його за допомогою виска (або вертикально встановленої віхи) на землю. Горизонтальність стрічки визначають на око.

Перевірка перпендикулярності горизонтальної та вертикальної осей теодоліта.

Горизонтальна вісь обертання труби повинна бути перпендикуляр-

ною до вертикальної осі обертання теодоліта.

Теодоліт встановлюють на відстані приблизно 20 м від стіни. Зорову

трубу наводять при крузі праворуч та ліворуч на високо розташовану точку М

на стіні .Далі трубу опускають вниз до горизонтального положення і фіксують проекцію центра сітки ниток на стіні. Якщо при двох

положеннях круга проекції точки М збігались в точці m , то Mm – прямовисна лінія, і, відповідно, колімаційна площина прямовисна.

Якщо умова не виконується, то проекція при одному крузі буде в точці 1 m , а при другому – в точці 2 m . Середнє положення m буде правильним. Поділивши відрізок 1 2 m m на дві рівні частини, знаходять точку m . Наводять центр сітки ниток на цю точку і повертають трубу об’єктивом вгору до рівня точки М. При цьому центр сітки ниток

не збігається з точкою М. Отже, вісь обертання труби не є

горизонтальною. Щоб позбутися нахилу, достатньо було б видовжити одну з підставок настільки, щоб точки M1 і M збіглись. Проте в оптичних теодолітах цього робити не можна. Якщо точки M1 і M розходяться на ширину бісектора, то нахил осі обертання труби становить 30” . Допускається експлуатація теодоліта, якщо нахил 1’ . Виправляють недолік в оптичних майстернях.

Зауважимо: якщо виконувати вимірювання при двох положеннях вертикального круга (КЛ і КП), то із середнього результату буде вилучена похибка за негоризонтальність осі зорової труби.

Перевірка рівня при алідаді горизонтального круга.

Вісь циліндричного рівня при алідаді горизонтального круга повинна

бути перпендикулярна до осі обертання теодоліта. Інакше кажучи,

необхідно, щоб виконувалася умова u u ^ o o (рис. ІІ.1.23, а).

Припустимо, що ці осі розташовані під певним кутом b , який не

дорівнює 90o (рис. ІІ.1.23, б). Встановимо вісь рівня за напрямком двох

підіймальних гвинтів і, обертаючи їх в протилежні боки, виведемо бульбашку

рівня на середину. Кут b при цьому не зміниться, але вісь oo нахилиться, а

вісь рівня uu стане горизонтальною (рис. ІІ.1.23, в). Повернемо

горизонтальний круг, а з ним і циліндричний рівень на 180o . Обертання

відбудеться навколо нахиленої осі oo і нове положення осі рівня . uu

утворить з попереднім (горизонтальним) положення uu кут m=uou . Це

буде кут нахилу осі рівня до горизонту. Він вимірюється дугою відхилення

бульбашки рівня від середини ампули. Очевидно, що m + b + b =180o . Звідси м/2= 90o - b . Проведемо бісектрису rr кута m,

тоді кут roo =m/2+β=90°

Отже, якщо вісь uu встановити в положення rr , то вісь рівня буде

перпендикулярна до осі обертання теодоліта. Для юстування рівень має

виправні гвинти.Практично перевірку виконують так:

– встановлюють вісь рівня паралельно до лінії, що з’єднує будь-які два

підіймальні гвинти, і, обертаючи їх в протилежні боки, переміщають бульбашкурівня на середину шкали ампули (в нуль-пункт);

– повертають алідаду на 180o . Якщо бульбашка залишилася на середині

або відхилилася не більше ніж на одну поділку шкали рівня, то умова вико-

нується, якщо ні – здійснюють юстування. Для цього вертикальними виправ-

ними гвинтами рівня переміщують бульбашку в напрямку до середини шкали на половину дуги відхилення. Перевірку повторюють до виконання умови.

Перевірка сітки ниток зорової труби теодоліта.

Сітка ниток повинна бути встановлена правильно, тобто верти-

кальна нитка (бісектор) має бути вертикальною, а горизонтальна –

горизонтальною.

Щоб перевірити цю умову, вертикальну вісь обертання теодоліта встанов-

люють прямовисно. Наводять центр сітки ниток на точку та обертають трубу

навколо своєї осі. Якщо зображення точки не сходить з вертикальної нитки, то умова виконується. Якщо зміщення більше ніж 1/3 ширини бісектора, то сітку ниток необхідно розвернути. Для цього послабляють гвинти, якими окуляр кріпиться до корпусу зорової труби, і повертають сітку ниток так, щоб умова виконувалася. Виправивши положення сітки ниток, треба повторно перевірити перпендикулярності візирної осі до осі обертання труби. Слід пам’ятати, що внаслідок цього може з’явитися колімаційна похибка, оскільки повертали сітку ниток.

.Перелічити похибки кутових вимірювань.

1. Похибки, які виникають під час виготовлення та юстування теодоліта

(приладові похибки).

2. Похибка центрування теодоліта.

3. Похибки центрування візирних цілей (похибки редукції).

4. Похибка власне виміряного кута (похибки візування зорової труби та

відлічування горизонтального круга).

5. Похибки за вплив зовнішніх умов

Послідовність роботи на станції під час контурного знімання.

При проведенні планового знімання дотримуються такої послідовності робіт: 1) проводять ”рекогносцирувальні, чи розвідувальні роботи“ – оглядають місцевість; 2) вибираються точки для створення знімальної мережі і закріплюються на місцевості. Якщо це можливо, місцева знімальна мережа повинна бути прив’язана до державної геодезичної знімальної мережі, а знімання проводитися в державні системі координат. Однак, дуже часто знімання проводиться в умовній (місцевій) системі координат; 3) вибираються характерні об’єкти, що будуть нанесені на план (карту) – ситуація.. Кількість точок, які необхідні для показу тих чи інших об’єктів, залежить від їхніх розмірів та обрисів: крапкових чи тих, що не виражаються в масштабі, – одна точка; прямолінійних – дві точки; ламаних і криволінійних – точки на згинах, поворотах. За характерними точками на папері викреслюють контури об’єктів, зберігаючи геометричну подібність контурів місцевості.

Для отримання планового положення об’єктів на площині існують способи полярний, засічок, обходу, ординат (промірів), створів. Вибір способу залежить від виду знімання та особливостей місцевості.