Перевірка штатива.

Штатив використовують для встановлення на ньому геодезичних приладів.

Умова. Штатив має забезпечувати незмінність положення приладу під час вимірювання. Щоб перевірити цю умову, на штатив установлюють теодоліт. Вертикальний штрих сітки ниток спрямовують на точку і прикладають незначні бокові зусилля до головки штатива. Після знаття зусилля вертикальний штрих сітки ниток має повернутися на спостережувану точку. Допуск – товщина штриха сітки ниток. У разі потреби усувають причини ненадійного скріплення ніжок із їхніми головками та наконечниками, а також головок ніжок із головкою штатива. Для цього закручують прогоничі, якими вони скріплені.

Прокладання теодолітного ходу та прив*язування його до опорної мережі.

Польові роботи розпочинають з закріплення вершини теодолітних ходів на місцевості знаками. Вибирають місця закладання пунктів так, щоб:

1) з кожного з них було видно сусідні пункти ходу;

2) поверхня землі між двома сусідніми пунктами ходу була сприятлива

для вимірювання ліній стрічкою;

3) пункти закладають в місцях тривалого їх збереження і зручних для

вимірювання кутів;

4) з пунктів теодолітного ходу було видно значну частину місцевості;

5) довжини сторін теодолітного ходу повинні бути в межах.

Зімкнутий теодолітний хід має вигляд полігона або багатокутника.

Вершини багатокутника є пунктами зімкнутого теодолітного ходу. Лінії між

сусідніми пунктами – сторони теодолітного ходу, а кути, утворені горизонтальними прокладеннями цих ліній, – горизонтальні кути теодолітного ходу. Лінії та кути теодолітного ходу вимірюють відповідними приладами. Мета прокладення теодолітного ходу – визначити прямокутні координати (X ,Y ) усіх вершин багатокутника. Для цього використовують точки ДГМ або мереж згущення, на які спирається цей хід. Зв’язок точок теодолітного ходу з пунктами ДГМ забезпечується додатковими

вимірюваннями чотирьох кутів α1, α2, α3, α4 та лінії d1. Такий зв’язок в

топографії називається прив’язкою пунктів теодолітного ходу до пунктів ДГМ

або пунктів мереж згущення. Для контролю прив’язують не один пункт, а хочаб два пункти теодолітного ходу. Саме за результатами вимірювань кутів та ліній теодолітного ходу, а також вимірювань прив’язки визначають

координати точок теодолітного ходу, за якими потім будують план.

Поле зору відлікового мікроскопа теодоліта 2т30.

В відліковій системі теодоліту 2Т30 використовується шкаловий мікроскоп. Відлік знімають з одної сторони лімба. У верхній частині поля зору мікроскопу, видно позначення буквою „В", що вказує на вікно фрагменту лімбу вертикального круга; в нижній частині буквою "Г" горизонтального круга. Шкали мікроскопу мають найменшу ціну ділення 5'. Відліки беруть за шкалами з точністю до 0,1 найменшого ділення, що становить 30". Індексом для відліку є штрихи лімба з підписаними градусами. Шкала вертикального круга має два ряди цифр. Нижній ряд має знак " - ", а верхній - знак "+". Коли знімають відлік з вертикального круга, то записують градуси із своїм знаком, а мінути беруть за шкалою того ряду, який має знак відповідний знаку градусів. 

Перевірка теодоліта на колімацію візирної осі труби.

Візирна вісь повинна бути перпендикулярна до горизонтальної осі

теодоліта (осі обертання зорової труби).

Нехай горизонтальна вісь (вісь обертання зорової труби) теодоліта –

горизонтальна, а візирна вісь зорової труби перпендикулярна до неї. Тоді, якщо зорову трубу обертати навколо горизонтальної осі, то візирна вісь описуватиме площину, перпендикулярну до осі обертання труби. Цю площину називають колімаційною.

Якщо ж названі осі взаємно не перпендикулярні, то під час повертання

зорової труби навколо осі обертання візирна вісь описуватиме конус з

вершиною у точці їх перетину. Припустимо, що центр сітки ниток розташований в точці 1 K (рис. ІІ.1.24), тобто візирна вісь 1 AK не є перпендикулярною до осі обертання h h зорової труби. Якщо би центр сітки ниток містився в точці K і візирна вісь була б перпендикулярна до осі обертання h h зорової труби, тоді у разі наведення зорової труби на віддалену точку А місцевості відлік горизонтального круга був би М. Якщо ж центр сітки ниток містився в точні 1K , то для наведення візирної осі на точку А необхідно зорову трубу, а разом з нею і горизонтальний круг, повернути праворуч (проти годинникової стрілки) на величину відхилення, тобто на кут С, який називають колімаційною похибкою. Тоді відлік горизонтального круга буде 1M . Переведемо зорову трубу через зеніт. Центр сітки ниток переміститься в симетричну точку 2K , а візирна вісь, як і до того, утворюватиме з площиною, перпендикулярною до осі обертання зорової труби, такий самий кут С. Для наведення візирної осі на точку А необхідно повернути зорову трубу, а з нею і горизонтальний круг, за годинниковою стрілкою на кут С, тоді беремо новий відлікгоризонтального круга .Але під час переведення зорової труби через зеніт та наведення візирної осі на точку А горизонтальний круг необхідно повернути на 180o . Отже відлік 2 M відрізнятиметься від відліку 1 M на ±180o . Д усунення похибки обчислюють значення середнього відліку і встановлюють його на горизонтальному крузі. Тоді центр сітки ниток зміститься зі спостережуваної точки А. Обертаючи горизонтальні виправні гвинти сітки ниток, наводять її центр на точку.

Практично перевірку виконують так:

– встановлюють вертикальну вісь теодоліта вертикально;

– центр сітки ниток наводять на віддалену, розташовану близько до

горизонту, точку та відлічують горизонтальний круг (відлік КЛ або КП);

– переводять трубу через зеніт, повертають алідаду на 180o і знову

наводять трубу на вибрану точку;

– відлічують горизонтальний круг (відлік КП або КЛ);

– обчислюють за формулою (ІІ.1.24) значення колімаційної похибки.

Якщо C = 0 або не перевищує подвійної точності відлікового пристрою,

то умови дотримуються. Якщо ні, виконують юстування. Для цього:

– за формулою обчислюють відлік, вільний від колімаційної

похибки;

– навідним гвинтом алідади встановлюють цей відлік на горизонтальному

крузі;

– обертаючи горизонтальні виправні гвинти сітки ниток, наводять центр

сітки ниток на вибрану точку.