Хронологічна таблиця

Датування	Події
Межа ІІ – І тис. до н.е. VII-IV ст. до н. е. ІХ-VII ст. до н.е. VII-III ст.до н.е. ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. II-IV ст. 375 р. – середина V ст. IV – початок VII ст. Кінець V ст. Кінець VII ст. 602 р.	Поява слов’ян Грецькі колонії в Північному Причорномор’ї Доба кіммерійців Доба скіфів Доба сарматів Доба готів Доба гунів Доба антів Заснування Києва Вторгення аварів у Північне Причорномор’я Остання писемна згадка про антів

Запитання і завдання. 1. Дайте визначення поняття „велике переселення народів”. 2. Яку роль відіграли племена кіммерійців, скіфів та сарматів у розвитку землеробських племен лісостепу України в І тис. до н. е. – початку І тис. н. е.? 3. Охарактеризуйте тип господарсвта скіфів та сарматів. 4. Назвіть причини грецької колонізації Північного Причорномор’я. 5. Коли розпочалась грецька колонізація Північного Причорномор’я? 6. Назвіть найбільші грецькі міста-держави у Північному Причорномор’ї. 7. Проаналізуйте політичний і соціальний розвиток грецьких міст-держав. 8. Назвіть основні теорії походження слов’ян. 9. У творах яких античних авторів присутні перші згадки про слов’ян? Які назви слов’янських племен можна зустріти у цих творах? 10. Нащадками яких відгалужень давньослов’янського етносу є сучасні українці? 11. Назвіть найбільші племенні союзи східних слов’ян напередодні утворення Київської Русі. 12. Охарактеризуйте тип господарства східних слов’ян у І тис. н. е. 13. Розкрийте суть процесу трансформації суспільного ладу східних слов’ян у VI-IX ст. н. е. 14. Назвіть головні божества східних слов’ян у дохристиянський період.

Тема № 2.2.

Соціально-економічний розвиток українських земель в Х-ХІІІ ст.

План

1. Соціальний розвиток Київської держави.

1.1.Формування феодальних відносин в Київській Русі.

1.2. Соціальна структура населення.

2. Економічний розвиток Київської держави.

1. Сільське господарство і промисли.

2. Ремесла.

3. Розвиток міст.

4. Торгівля.

Рекомендовані теми рефератів

1. Феодальне землеволодіння в Київській державі.

2. Рабство у Київській Русі.

3. Середньовічний Київ як торгівельний центр.

4. Зовнішня торгівля Давньоруської держави.

Тези відповіді

1.1. У X-XIII ст. в Давньоруській державі відбувався процес формування феодальних відносин. Сучасна історіографія не дійшла згоди в оцінці рівня феодалізації Київської Русі. Більшість дослідників вважають, що загальноєвропейський процес переходу від державних форм власності на землю до вотчинних (сеньйоріальних) на давньоруському ґрунті мав свої особливості. Вони зводились до того, що у східнослов’янському суспільстві рабовласницький етап розвитку остаточно не оформився і, фактично, феодальні відносини зароджувались на основі первіснообщинного ладу. Крім того, темпи феодалізації у Київській Русі, на відміну від західноєвропейських країн, були уповільненими.

Формування феодальних відносин у Київській державі проходило поетапно. В ІХ ст. князь та військова дружина експлуатували вільне населення краю шляхом збору данини (полюддя). Земля була общинною. Згодом (Х ст.) князі захопили общинні землі, перетворивши їх на так зване вотчинне володіння великого князя. В ХІ ст. частина землі стає власністю церкви та боярства. Складається помістна форма феодального землеволодіння. Князі дарували боярам, воєнноначальникам, монастирям і церквам право на збір податків з певних місцевостей (міст, сіл). Проте, нові власники не мали права без згоди князя передавати ці землі у спадок, дарувати або продавати.

З початком феодальної роздрібленості та послабленням князівської влади набуває поширення вотчинне або спадкове землеволодіння, яке давало право вільно розпоряджатись землею.

1.2. Соціальна структура населення Київської держави змінювалась у зв’язку з ускладненням феодальних відносин. Населення українських земель в X-XII ст. умовно можна поділити на дві категорії: 1) вільних людей та 2) напіввільних і невільних. До категорії вільних людей належали представники князівського роду, бояри, “княжі мужі” (верхівка дружини, адміністрації), дружинники (професійні воїни), міщани (купці, ремісники, міські низи (чернь, або “люди”), смерди (селяни), до категорії напіввільних – закупи та рядовичі, невільних – челядь або холопи.

Верхівку вільних людей, за винятком незначної кількості представників князівського роду, становили “княжі мужі” та бояри. Це була владна еліта, дорадники та співучасники усієї діяльності князя. З поміж “княжих мужів” обирав князь воєвод та інших урядовців. До ХІ ст. верхівка дружини (“княжі мужі”) відрізнялась від боярства – земської верхівки. Згодом ці дві групи злились в одну, і становили привілейований прошарок великих землевласників та найвищих урядовців в державі. Згодом утворились боярські династії. Проте боярином можна було стати і за заслуги перед князем. Тому верства бояр не була ізольованою групою. Водночас боярська верства не відокремилась від заможного купецтва і промисловців. Боярство було надзвичайно впливовим і часто було в опозиції до князя.

Верхівку міщанства (патриціат) становило боярство та купецтво. В Київській Русі використовувались два терміни: купець – для кожного, хто торгує, і “гость” – для того, хто займається закордонною торгівлею. Купці і гості були під особливою опікою князівської влади, а злочини проти них прирівнювались до злочинів проти дружинників.

У великих містах Київської Русі значний відсоток населення становили ремісники різних професій. У Києві, наприклад, ремісники різних фахів жили окремими дільницями або вулицями.

З розвитком ремесла та торгівлі увеликих містах Київської держави оселились цілі колонії чужоземців: хозарів, варягів, греків, вірмен, арабів, поляків, італійців, німців та ін. Переважно іноземці замаплись ремеслом та торгівлею.

Прошарок міської бідноти, який називали “чернь” або “люди” становили наймані робітники, бідні ремісники, підмайстри, представники вільних професій.

Вільні селяни або “смерди” становили нижчу групу вільного населення. Смерди володіли приватним господарством (житлові та господарські будівлі, худоба, земельний наділ, інвентар), платили данину князю та відбували у випадку війни із власною зброєю та кіньми військову повинність. У ХІІ-ХІІІ ст. в зв’язку зі зростанням боярського землеволодіння зменшується кількість вільних смердів. Натомість збільшується група особисто вільних смердів, форма залежності яких від великих землевласників зводилась до обробітку боярського грунту.

Упродовж Х-ХІІІ ст. поступово зростає економічне закабалення смердів, перетворення їх значної частини на напіввільних людей - закупів та рядовичів. Закупами називали людей, які взяли у феодала грошову позику і тому були змушені відробляти її. На цей час вони тимчасово втрачали волю. Рядовичами називали селян, які уклали з феодалом ряд (договір), на підставі якого визнавали свою залежність від нього і змушені були працювати за частку виробленої продукції.

Незначний прошарок невільних людей становили челядь або холопи. Джерелами холопства (рабства) на Русі були:народження від холопів, продаж при свідках, полон на війні, шлюб з холопкою, вступлення на службу до феодала без укладення угоди (ряду), продаж збанкрутілого купця, втеча закупа та крадіжка закупом. Холопи були позбавлені прав, вони були власністю пана. Закон пердбачав умови за яких холоп міг бути звільнений.

Окрему категорію населення Київської Русі становили ізгої – люди, які всилу різних причин вибули із певного прошарку і не вступили в інший. Ізгої перебували під захистом церкви. Більшість з них це відпущені на волю холопи. Проте ізгоями називали також представників князівського роду позбавлених батьківського уділу.

2.1. Економічне підгрунтя Київської держави становило сільське господарство. Східні слов’яни з прадавна славились як чудові землероби. Агротехнічний рівень землеробства давав можливість забезпечити порівняно високі врожайність і продуктивність праці. У лісовій зоні переважала підсічно-вогнева система землеробства. Для обробітку землі використовували легку соху. Для підготовки земельних наділів під посів вирубували і спалювали ліс. Попіл удобрював грунт. Через декілька років, після виснаження грунту, розчищали нову ділянку. У лісостепових і степових районах використовували перелогову систему землеробства. Родючість землі відновлювалась природним шляхом. Грунт оброблявся плугом із залізним наральником. У землеробстві використовували також інші знаряддя праці: мотики, заступи, коси, серпи, ціпи та ін.

Основними зерновими культурами були жито, ячмінь, пшениця, овес, просо, гречка. Широкого розповсюдження набуло городництво. Вирощували боби, горох, сочевицю, цибулю, капусту, часник, ріпу та ін. Для внутрішнього споживання та на експорт вирощували льон та коноплі. Набули поширення виноградники та фруктові сади, в яких росли яблуні, груші, сливи, вишні, черешні.

Важливим видом сільськогосподарської діяльності наших предків було скотарство. Широко розповсюджені були: коні, рогата худоба, свині, вівці.

Значне місце в економіці Русі займали промисли: мисливство, рибальство, бортництво. Багаті на живність ліси та степи забезпечували жителів м’ясом. Хутро куниць, бобрів, лисиць, білок та ін. тварин цінувалось як на внутрішньому ринку так і за кордоном. Велика кількість річок, озер та ставків наповнених рибою ставали предметом рибальства. Бортництво – збирання меду та воску диких бджіл, а згодом і бджільництво, давали великі прибутки. Мід та віск користувався попитом і за межами Русі.

2.2. За свідченням історичних джерел значного поширення в Руській державі набули ремесла. Дослідники нараховують понад 60 видів ремісничих професій. Ремісники певного фаху об’єднувались у корпорації, мали своїх старійшин, селились в окремих кварталах.

Важливими галузями ремісничого виробництва були металургія та металообробка. Залізо добували із болотяної руди, широко розповсюдженої на Україні. Ковальське ремесло досягло високих результатів. З заліза виготовляли сільськогосподарські знаряддя праці, зброю, замки тощо.

У середньовічній Європі славились руські ювеліри. Виготовлені для привілейованих верств населення ковти-підвіски, кульчики, діадеми, намиста, іконки, хрестики з золота і срібла прикрашені у різних ювелірних техніках (чернь, зернь, скань, емаль, перегородчаста емаль) вважаються неперевершеним і сьогодні. Бідніші прошарки населення користувались прикрасами зі срібла, міді та латуні.

Найбільш поширеними видами ремесла були також виготовлення керамічних виробів (глиняний посуд, глиняні плитки для підлоги, смальта для виробництва мозаїки), скла, деревообробка (будівельники, теслі, столяри, токарі та ін), обробка шкіри та кістки. Руські будівельники, чудово опанувавши техніку спорудження величних палаців, церков, монастирів, захисних споруд, будинків, славились і за межами держави.

2.3. Соціально-економічне, політичне та культурне життя Київської Русі зосереджувалось, в основному, у містах. Їх попередниками були так звані протоміста – укріплені поселення – гради. Гради виконували роль міжплемінних центрів. Перші протоміста виникають у VI-VIII ст., проте лише окремі з них переросли у справжні міста. У ІХ-ХІІ ст. найбільшими містами Київської Русі за кількістю жителів були Київ (50 тис.), Чернігів (25 тис.), Галич (25 тис.), Переяслав (10 тис.). Загалом у ХІІ-ХІІІ ст. вчені налічують понад 70 міст. Окремі з них займали велику площу (наприклад, Київ – 380 га, Чернігів – 200 га). Міста були центрами ремесла, торгівлі, культури. Князі вбачали у містах опору свого правління, тому активно сприяли їх заснуванню та розбудові. Міста займали важливе місце у політичному розвитку держави, а городяни нерідко вступали у конфлікт з князівською владою.

2.4. Економічний розвиток Київської держави був би немислимий без внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Внутрішня торгівля концентрувалась у містах і великих торгових селах (погостах). Тут були постійні ринки (торги, торговища) і сформувався окремий соціальний прошарок фахових купців. Економічний обмін між різними регіонами Русі сприяв рівномірному забезпеченню продуктами сільського господарства, ремісничими виробами та сировиною. У внутрішній торгівлі важливе місце замав довіз та продаж солі з Північного Причорномор’я та Прикарпаття.

Значне відображення у вітчизняних та закордонних історичних джерелах знайли зовнішньоекономічні зв’язки Київської Русі. В ІХ-Х ст. головним напрямком зовнішньої торгівлі був східний. Найважливішими торгівельними шляхами були: Грецький шлях (“із варяг в греки” по Дніпру), що вів до Візантії, та Залозний шлях – на Кавказ та Арабський Схід. Жвава торгівля велась по Волзі з Волзькою Болгарією і Хозарським каганатом. В ХІ-ХІІІ ст. домінуючим напрямком зовнішньої торгівлі стає західний. Русь налагодила торгівельні зв’язки з Польщею, Угорщиною, Германією, Чехією, Тевтонським орденом, країнами Скандинавії та ін.

Основними предметами експорту за кордон були хутра, мед, віск, риба, шкіряні, металеві (зброя, замки), ювелірні вироби, раби. З-за меж держави на Русь завозили дорогі тканини, вино, олію, золото, срібло та вироби з них, фрукти, різноманітні ремісничі вироби.

Зовнішньою торгівлею займались як руські купці, так і іноземці. У великих містах існували цілі колонії іноземних купців – греків, вірмен, караїмів та ін.

Платіжними засобами внутрішньої та зовнішньої торгівлі Давньоруської держави були іноземні срібні та золоті монети. Переважали срібні арабські дирхеми. Також використовувались візантійські міліарісії та західноєвропейські денарії. Паралельно формувалась місцева грошова система. На зміну “куні” (хутро куниці або білки) прийшла лічильна одиниця – “гривня”. Згодом гривнею стали називати срібні зливки вагою 160-196 г. Руські князі (Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Святополк Ярополчич) карбували власну монету – златники та срібляники. Проте вона не змогла витіснити арабських монет.

Рекомендовані джерела та література