Уривок із „Хроніки Львова” Дениса Зубрицького про будівництво та назви оборонних веж у місті та передачу їх ремісничим цехам (1445 р.)

...Після закінчення в цьому році будування веж навколо мі­ста роздано їх ремісничим цехам, від яких вони пізніше і діс­тали свої назви, з обов'язком, щоб кожний цех свою вежу утримував, обладнав її потрібною зброєю та амуніцією [і] на випадок необхідності оборони міста

Збираної до своєї вежі і обороняв мури.

Веж було 17, а саме: 1) Краківська брама належала до кушнірів; 2) Якщо йти в напрямі церкви св. Марії, то там бу­ла вежа хутровиків, миловарів і бляхарів, яку звали Струмиловою; 3) мечників; 4) ткачів; 5) шапників та сідлярів; 6) за вір­менами — пиво- та медоварів; 7) на розі домініканів — римар­ська; 8) мулярів, поворозників і токарів, яку пізніше, очевидно, звали Королівською; 9) шевська, звана Бернардинською; 10) гончарів і котлярів, що була між бернардинами і Галицькою брамою; 11) Галицька брама належала до кравців; 12) Золотницька, де тепер будинки № 301 і 362; 13) різників; 14) столя­рів, бондарів і стельмахів; 15) ковалів, слюсарів та голкарів; 16) крамарів, а 17-а Пекарська, залишки якої в 1836 р. розва­лено для будівництва театру Скарбка...

Уривок з „Хроніки Львова” Дениса Зубрицького про будівництво та назви оборонних веж у Львові та передачу їх у відання ремісничих цехів (1445 р.) (Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1986. – С. 23).

...Після закінчення в цьому році будування веж навколо міста роз­дано їх ремісничим цехам, від яких вони пізніше і дістали свої назви, з обов’язком, щоб кожний цех свою вежу утримував, обладнав її потріб­ною зброєю та амуніцією, [і] на випадок необхідності оборони міста збирався до своєї вежі і обороняв мури.

Веж було 17, а саме: 1) Краківська брама належала до кушнірів; 2) Якщо йти в напрямку церкви св. Марії, то там була вежа хутрови­ків, миловарів і бляхарів, яку звали Струмиловою; 3) мечників; 4) тка­чів; 5) шапників та сідлярів; 6) за вірменами — пиво- та медоварів; 7) на розі домініканів — римарська; 8) мулярів, поворозників і токарів, яку пізніше, очевидно, звали Королівською; 9) шевська, звана Бернар­динською; 10) гончарів і котлярів, що була між бернардинами і Галиць­кою брамою; 11) Галицька брама належала до кравців; 12) Золотницька, де тепер будинки № 301 і 362; 13) різників; 14) столярів, бонда­рів і стельмахів; 15) ковалів, слюсарів та голкарів; 16) крамарів, а 17-а — Пекарська, залишки якої в 1836 р. розвалено для будівництва театру Скарбка...

Статут кушнірського цеху, затверджений магістратом м.Львова (19 березня 1470 р.) (Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – к.: Наукова думка, 1986. – с. 26-27).

Ми... райці міста Львова визначаємо явно, згідно з цим актом, всім ї кожному, кому це належить, що перед засіданням нашої ради при­йшов благородний цех кушнірів нашого міста Львова і просив нас за­твердити їм, забезпечити й скріпити й засвідчити нашим актом нижчеподані розділи, статті й закони, яких вони певний час уживали на добро й благородну користь свого цеху. Котрі розділи, статті й закони ви­кладено нижче такими словами:

Перше — якщо якийсь майстер хоче стати членом цеху і досягне цього, повинен покласти одну руську чверть фунта і два бесмери воску та влаштувати майстрам прийняття, поклавши навколо напоїв двана­дцять польських грошів.

Друге — якщо за всіма майстрами посилають, щоб вони зібралися разом, і котрийсь із них не прийде на це запрошення, він повинен запла­тити за кару два польські гроші.

Третє — якщо хтось розкриє таємницю того, що діялося на ранко­вій нараді, і про це довідаються, повинен дати за кару два бесмери воску.

Четверте — якщо якийсь майстер перейме від іншого челядь, повинен дати один камінь воску.

П’яте — якщо якийсь майстер змушений буде переробити виготовлений виріб і на нього прийде скарга, судити його повинен цех.

Шосте — якщо челядник служить своєму панові чверть року, той повинен купити йому одне вбрання; якщо служить півроку, майстер по­винен купити два вбрання; якщо служить три чверті року — три вбран­ня; якщо ж він служить рік — повинен купити йому чотири вбрання. Якщо ж за це майстер звелить своїй челяді відробити, що буде зроб­лено, то майстер повинен дати в цех півкаменя воску.

Сьоме — якщо підмайстер зі своєї власної волі не працює в поне­ділок, то повинен не працювати весь тиждень; якщо ж майстер звелить йому працювати на цьому тижні, то майстер повинен дати цехові два бесмери воску. Якщо підмайстер не працює один робочий день або пів­дня серед тижня, то за це слід вирахувати з його тижневого заробітку.

Восьме — якщо хтось принесе до майстра поганий товар, щоб той його дубив і протравлював, він не повинен за це братися, а мусить по­відомити майстрів, хто ж замовчить і не повідомить про таке, повинен дати цехові два бесмери воску.

Дев’яте — якщо майстрів посилають супроводити тіло померлого і якщо хтось із них не з’явиться й не піде в дім цього самого покійного майстра, де знаходиться тіло, той повинен дати цехові півбесмера воску.

Десяте — якщо якомусь майстрові дається щось переробити, що б там не було, він повинен переробляти це й робити у себе дома в своїй майстерні, а не деінде. А хто цього не дотримується, той повинен дати цехові один бесмер воску.

Одинадцяте — якщо хтось на ранковій нараді вів злочинну мову й уживав лайливих слів, він повинен дати цехові п’ять кілограмів воску.

Дванадцяте — якщо якийсь майстер звинувачується перед цехом в заборгованості, признає її й пообіцяє перед цехом її сплатити, але не сплатить її негайно чи в призначений день, він мусить припинити роботу до того часу, поки не сплатить боргу.

Тринадцяте — якщо нами, райцями, видається наказ зібратися це­ховим та іншим майстрам і якщо якийсь не прийде, той повинен дати цехові один бесмер воску.

Також двоє наймолодших майстрів повинні запалити свічки, й коли прийде ще молодший, то з цих двох старший повинен відійти, а новий погасити свічки.

Також русини в цеху повинні дотримуватися всіх правил і викону­вати їх, як вище зазначено, за винятком похорону, так що вони не по­винні нічого мати до нашого католицького похорону, а цех — до їхнього русинського.

Також не слід обирати жодного русина чи не-християнина цеховим майстром. Але в день божого тіла вони повинні бути при свічках і по­давати їх в руки під час відправи служби.

Так ми затвердили, постановили ї зміцнили на прохання вищена­званого цеху благородного наших кушнірів, зваживши це прохання можливим, порядним і згідним зі звичаями їхнього вищеназваного ремесла, розділи, статті й закони всілякого роду, як вони вище прозвучали. Й ми підтверджуємо, зберігаємо й скріплюємо це на основі й силою цього документа, а вищеназваний цех благородний повинен вживати цих са­мих розділів, статей впевнено, сильно й сукупно на честь свого цеху й на користь нашого міста, не обертаючи ні на яку шкоду.

Для більшої певності цього ми звеліли привісити до цієї грамоти печатку нашого раєцького уряду.

Дано в понеділок перед днем святого Бенедикта року милостивого господа тисяча чотирьохсотого і сімдесятого року рукою Георгія Гибеля, писаря цього благодійного міста.

Уривок з „Хроніки Львова” Варфоломія Зиморовича про будівництво вежі ратуші та брукування вулиць міста (1490 р.) (Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1986. – С. 28).

...1490 роком завершено будівництво вежі ратуші, яку вкрито чере­пицею. Зверху на ній встановлено годинник з мелодійним боєм вагою 111 фунтів, щоб відраховувати ударами певні проміжки часу. Крім сур­мача, сюди переводять спостерігача, що раніше ніс варту над Краків­ською брамою. Відтоді почали також вкривати бруківкою міські вулиці, які раніше вкривали дошками і колодами...

Декрет польського короля Сигізмунда І про обмеження прав міщан українців (18 лютого 1525 р.) (Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1986. – С. 31-32).

... Ми, Сигізмунд..., сповіщаємо цим декретом усім, кому це потрібно, що минулого року, коли ми були у Львові, міщани руської віри цього нашого міста Львова, яких тут чимало, а саме ті, що сидять на тому ж праві, і ті самі, які нарівні з іншими міщанами, жителями цього міста, несуть міські тягарі, скаржилися нам, що зазнають з боку бурмистра і райців згаданого міста перешкод у купуванні й набуванні будинків, розташованих поза їхньою вулицею, в триманні корчм і в тор­гівлі та шинкарюванні вином і пивом, у продажу інших подібних речей, у відтинанні на лікті тканин, а також, що забороняють їм виконувати ремесло і належати до цехів і не допускають їх до них з великою їхньою втратою, шкодою і приниженням. Оскільки, з другого боку, самі райці й міщани католицької, або римської, віри докладно виклали свої важ­ливі причини та серйозні підстави, чому вони це робили, ми, зайняті іншими, більшими турботами і справами, не змогли тих суперечок відповідно розглянути і вирішити, і відклали та передали той же спір на розгляд Генерального сейму нашого королівства. Згаданим сторонам, які повинні з’явитися перед нами на цьому сеймі, ми призначили пев­ний термін. Коли він надійшов, з’явилися згадані сторони перед нами та наново представили нам свої обопільні скарги і докази. Ми разом з нашими порадниками, зібраними на цьому сеймі, розглянули доклад­но і належно скарги та докази згаданих сторін, ті й інші, висловлені і наведені перед нами як у Львові, так і на цьому сеймі. Також ми довідалися, що з давніх часів наші попередники нічого в згаданих спра­вах ніколи не змінювали та нічого нового не ввели на користь вище­згаданих львівських міщан грецького, або руського, обряду, тому, вра­ховуючи думку наших порадників, ми вирішили і цим листом постанов­ляємо, що ті львівські міщани грецького, або руського, обряду повинні бути задоволені своєю територією і вулицями, призначеними з давніх часів там, у Львові, для їх будинків і мешкань, проте не можуть і зов­сім не повинні займатися купівлею, набуванням та посіданням піших будинків, що містяться в інших місцях і вулицях, в яких раніше не проживали ні вони, ні їх попередники. Також залишаємо їх назавжди в од­наковій мірі при давньому звичаї і забороні, якої дотримувалися досі у згаданому нашому місті Львові, щоб не приймати їх і не допускати до будь-яких цехів і ремесел, щоб вони не шинкарювали ніякими напоями та не відрізували на лікті і не продавали тканин, але щоб шукали віль­но для себе прожитку і збільшення свого майна в дозволених їм віддав­на заняттях. Проте ці ж райці та інші львівські міщани католицького обряду не повинні їм робити жодних труднощів і кривд ні в цих, ні в інших їх давніх заняттях, але відповідно до цього нашого декрету ставитися до них з сусідською любов’ю і прихильністю, бо справа збережен­ня взаємного миру і згоди є справедливою.

Для підтвердження цього нашого листа завішується на ньому наша печатка.

Зроблено і дано на засіданні Пйотрківського сейму королівства най­ближчої п’ятниці після свята св. Валентина року божого 1525, нашого панування 19-го року.

...Речі Посполитої віце-канцлер... Реляція всечесного в Христі панотця Петра, краківського та познанського єпископа і віце-канцлера Польського королівства.