Уривок з „Хроніки Львова” Варфоломія Зиморовича про будівництво князем Львом Даниловичем Високого та Низького замків у Львові та заселення території міста

(70-ті рр. ХІІІ ст.) (Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1986. – С. 10-11).

... Лев ... дбаючи ретельно про власну безпеку і долю простого люду, що опинився між польським молотом і татарським ковадлом, зав­жди і літом і зимою у супроводі численних дружинників був готовим до бою. Оскільки жадібні до багатої здобичі татари щороку спустошували нападами Руську землю, чимало знатних панів будували на стрімких кручах або серед непрохідних болот сховища і укріплення для безборон­ного люду, розуміючи, що ворожі наскоки стримуються не лише військо­вими загонами, але й мурами укріплень. За їх прикладом і наш Лев та­кож вирішив побудувати фортецю. 1270 року споруджено львівський замок. Побачивши на самому кордоні своїх володінь вигідну у військо­вому відношенні гору, захищену знизу немовби кільцем вкритих лісом долин, і самою крутістю, яка... може стримати ворога, він негайно на­казав побудувати на вершині нашвидкоруч фортецю зі зрубаних на тому ж місці дерев і оточити її загородами і міцним частоколом. Він на­казав також розмістити у внутрішніх спорудах регалії княжої влади, замкову скарбницю, військову здобич і арсенал і вирішив перенести свою княжу резиденцію на цю гору, з вершини якої відкривався широкий краєвид...

Але, перезимувавши одну зиму у своєму замку серед лютого зави­вання невщухаючого північного вітру і відчувши незручність житла на крутому схилі, по якому ледве піднімалась, задихаючись, тяглова худоба, князь був дуже незадоволений цим місцем. Поблизу, у заболоченій міс­цевості, він побудував інший замок — нижній, пристосований більше для життя, ніж для оборони, а верхній замок доручив охороняти численним вартовим і охоронцям, щоб заховані там скарби, призначені на випадок війни, були надійно захищені від приїжджих чужинців. А тоді княжа свита, домашня челядь, дружинники і всі придворні, щоб завжди бути готовими до виконання волі володаря, заселили у шатрах і наспіх збитих халупах місцевість між обома замками, по якій між ними був постійний рух. Так без попереднього задуму вони створили першу подобу пїдзамчанського поселення — проїжджий гостинець, пересічене вуличками. Від­тоді майже аж до наших часів це підзамче густо заселене здебільшого русинами, а також вірменами і євреями. Тут найбільше їхніх храмів, оскільки за часів панування Льва їхні предки першими зайняли своїми будовами цю частину гірських схилів. В ті часи... татари не припиняли руйнувати до кінця вже не раз спустошену ними Руську землю, плюн­друючи поля і забираючи худобу. Тому селяни, втративши рідні оселі, з дня на день зтікалися юрбами до фортеці Льва, так що для їх оселен­ня вже не було достатньо ні схилів гори, ані вибалків біля її підніжжя. Довідавшись про напливи різнорідної людності, щоб звільнити від та­кого великого скупчення прилеглу до замку землю, Лев виділив для майбутнього міста найближчу долину під мурами обох замків, густо по­рослу лісом... Це скупчення біженців, що прагнуло лише врятуватись від пазурів скіфських гарпій і не задумувалось про майбутні небезпеки, вважаючи, що будь-яка гавань краща за розбитий корабель, тим не мен­ше негайно стала за наказом князя до роботи, перш за все у густих лісах і недоторканих гаях, надзвичайно багатих на дерево, придатне до будівництва.

Уривок з Галицько-Волинського літопису про походи золотоординських військ, перебування їх на Львівській землі і облогу Львова (1287 р.) (Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1986. – С. 11).

Телебуга¹¹⁸ хотів іти на Краків, але не дійшовши до нього повернув назад у Торжку. Бо прийшла звістка до нього, що Ногай¹¹⁹ випередив його в поході на Краків. А про те була між ними велика не­згода і, так й не зустрівшись з Ногаєм, пішов назад, на землю Льва, на місто Львів. І стояли у Львовій землі 2 тижні, харчуючись і не воюючи. І не давали з міста вийти за харчем. Хто ж виїхав з міста, одних убива­ли, інших брали у неволю, а деяких, пограбувавши, відпускали нагих, а ті від морозу помирали, бо була зима люта вельми... А по відході Телебуги і Ногая князь Лев полічив, скільки загинуло у його землі людей, скільки попало в неволю, скільки було вбито і скільки волею божею померло — [всього] дванадцять з половиною тисяч.

Лист галицько-волинського князя Юрія-Болеслава Тройденовича із Львова до великого магістра Тевтонського ордену Людера про намір зберігати з ним мирні відносини (11 лютого 1334 р.) (Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1986. – С. 11-12).

Всім, що вірно вшановують знамено Христа, що читатимуть або ог­лядатимуть дані сторінки, Юрій, з дару бога уроджений князь і воло­дар Русі [шле] вітання і [бажає] радості у Христі та приємності в досяг­ненні жаданих насолод.

Прагнемо довести рядом документів до відома вашій світлості і всім загально, що з уваги на численні обгрунтовані і законні причини, а також [з огляду] на добро, що є незаперечним, відповідним та належ­ним [всій] державі, ми та блаженної пам'яті наші найдорожчі поперед­ники, а саме Роман, Данило, Лев, Юрій та Андрій разом із найсвітлішими знатними панами, колись генеральними магістрами Пруссії, починаючи з минулих часів від пана генерального магістра і його на­ступників аж до часів славетного знатного пана з Браунтвейга, нині прав­лячого генерального магістра Прусської землі, і з їх землями, людьми та жителями звикли укладати та скріплювати союз постійного, усякого можливого миру та згоди, що видно як з документів цих же наших по­передників, так і наших, складених у справі осягнення і дотримування згаданих угод. Бажаємо й ми такого союзу та згоди з преподобним па­ном Людером, славним вельможею з Браунтвейга, генеральним магістром Пруссії та його співнаставниками, його землями, його як знатними, так і простими людьми та жителями [з одного боку] та нашими боярами, а також військовими — Ходором, єпископом Галицьким, Дмитром Детьком, Хотьком, суддею нашого двору, Юрієм Лисим, Михайлом Єлезаровичем, Олександром Молдайовичем, Бориском Кракулою та нашими землями і людьми [з другого], без будь-якого прихованого підступу збе­рігати непорушно [союз та згоду] на вічні часи. Ми ж, щоб закрити рот наклепникам та брехунам і тим, що несправедливо шкодять умовам згаданого союзу, вважаємо за гідне, дбаючи про правду, відновити [нашу угоду] даним документом, щоб, набувши нового виразу та вигляду, вона втішалась більшою силою й обгрунтованістю.

На засвідчення цього всього ми веліли скріпити дані сторінки підвїшенням нашої та наших бояр або військових печаток.

Дано і звершено у Львові, в найближчу п'ятницю перед першою не­ділею великого посту, року від втілення бога 1334.

Уривок із „Хроніки” Яна Длугоша про захоплення Львова польським королем Казимиром ІІІ (після 2 квітня 1340 р.) (Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1986. – С. 12-13).

...Коли король Польщі Казимир довідався про нього [смерть князя Юрія Тройденовича], він нашвидкоруч зібрав із своїх придворних, і па­нів військо [і] після великодного тижня поспішно напав на Русь і обложив місто Львів. Деякий час мешканці Львова витримували облогу, але пізніше, придушені голодом, разом з руськими боярами, що оборо­няли Високий і Низький замки і саме місто, вислали до короля [парла­ментарів] з повідомленням, що готові йому скоритися, коли король твер­до пообіцяє, що не заборонятиме їхньої віри та обрядів. А коли король погодився на такі умови (бо знав, що якби не пристав на це, русини завзято витримували б облогу і боронилися б до останнього), відкрили брами і впустили короля зі всім військом; а віддавши обидва замки, уро­чисто присягли йому на вірність і послух. Король, зайнявши замки і місто Львів, знайшов там численні і дуже дорогі скарби, що лишилися по давніх князях Русі — золото, срібло, перли, дорогоцінні каміння і клейноди, серед яких було два золоті хрести з великими частками де­рева господнього хреста, дві корони величезної вартості, оздоблені доро­гими каміннями і перлами, а також мантію і розкішний трон, всі в золоті і каміннях,— і забрав до своєї скарбниці. Потім підступив під Володи­мир і як замок, так і місто, а з ними і всю Волинську землю загарбав. Нарешті львівський і володимирський замки, на той час дерев’яні, для охорони й оборони яких треба було значну кількість людей і зброї, спа­лив, щоб після його відходу ніхто не наважився повстати; у столиці львівської землі посадив свого старосту і лишив частину лицарів, щоб народ, який щойно склав присягу, принаймні страхом у вірності трима­ли. Сам, збагачений величезними жертвами і дарами русинів, перемож­но і без перешкод вертав до Польщі, поспішаючи з натхненням, щоб у Кракові скласти здобуті скарби, і ще більшою могутністю засяяв.

Лист „правителя або старости Руської землі” Дмитра Детька до магістрату і купців м. Торуня із запрошенням приїжджати з товарами у Львів, як це мало місце під час влади попередніх князів (лютий-червень 1341 р.) (Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1986. – С. 13).

Славним мужам і гідним віри намісникам, радникам, купцям усієї громади в Торуні — Дмитро Детько, правитель, або староста Руської землі [бажає] постійного здоров’я в богові.

Пам'ятаючи велику таємницю цього святого вислову: “блаженні, хто перебуває в мирі, бо їм належатиме земля”, ми усунули суперечку, посія­ну з намови диявола між польським королем Казимиром і нами, й, натх­ненні животворним духом, подолавши спокусника людського роду, укла­ли союз згоди. Тому бажаємо, щоб усі, хто хоче їхати в Руську землю, знали, що згідно з правами наших попередників [кожен], нікого не ля­каючись, може безпечно приїздити з товарами до Львова. А тим, хто вирішив приїхати сюди на стале перебування, уступаємо і даруємо віль­ну спадщину і ці лише мали б сплачувати річний податок, як то було раніше, а також повинні зважати на інші права. А шкоди, заподіяні львів’янами після смерті нашого володаря¹²⁰, блаженної пам’яті руського князя, беремо цим листом, як й іншими, на себе.

А на підтвердження обіцяного та на підсилення довір’я до нас, ми веліли скріпити цю сторінку нашою печаткою.

Дано у Львові, цього року.

Лист папи римського Бенедикта ХІІ краківському римо-католицькому єпископу з дорученням звільнити польського короля Казимира ІІІ від присяги шанувати права і звичаї населення Галицько-Волинського князівства (29 квітня 1341 р.) (Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1986. – С. 14).

Надзвичайна відданість апостольській столиці, що її проявив най­дорожчий син во Христі славний король Польщі Казимир, заслуговує того, щоб і ми були прихильні і ласкаві до нього і до всього, що стосу­ється спасіння його душі. З поданого до нас прохання цього короля ми недавно довідались, що, коли схизматицькии народ русинів за допомогою отрути вбив Болеслава, князя Русі, сина віруючих батьків і двоюрід­ного родича згаданого короля, а також деяких інших християн, які були слухняними цьому князеві за його життя, тоді король, вражений цим злочином, і прагнучи помститися за кривду заподіяну християнській вірі, напав своїм військом на Руську землю, щоб завоювати цей народ, який і йому самому завдав багато шкоди...

Староста¹²¹ цього народу звернувся до татарського хана Узбека, що йому, як стало відомо, цей народ давав данину, і добився, щоб той по­слав дуже велике татарське військо для завоювання і знищення Поль­ського королівства. Зважаючи на те, що він не отримав би від навколиш­ніх католицьких монархів необхідної допомоги, якщо б навіть просив її, враховуючи наслідки цього і знаючи про готовність старости і згада­ного народу виконати його доручення, король уклав договір з цим старо­стою і народом, які засвідчили йому послуги і підданство. За цим дого­вором король під присягою обіцяв, що збереже за старостою і народом всі їх обряди, права і звичаї. Проте король висловлює сумнів, чи діятиме він цим самим згідно з волею бога. Тому він просив, щоб ми ласка­во звільнили його від цієї присяги.

Дбаючи про спасіння душі згаданого короля і маючи до тебе особ­ливе довір’я в бозі, ми доручаємо апостольською грамотою, щоб ти на­шою владою звільнив короля від присяги дотримуватися хибного дого­вору, призначивши йому відповідну спасенну покуту.

Дано в Авіньйоні третього дня червневих календ у третій рік на­шого понтифікату.

Запитання та завдання: 1. В якому році волинський князь Роман Мстиславович об’єднав Волинське і Галицьке князівства в єдину державу? 2. Охарактеризуйте боротьбу за „галицьку спадщину” після смерті князя Романа Мстиславовича. 3. Коли і де відбулася вирішальна битва між претендентами за „галицьку спадщину”? 4. В якому році монголо-татари зруйнували Київ? 5. Яка форма залежності від монголо-татар була встановлена в Галицько-Волинській державі за часів правління Данила Галицького? 6. Коли і ким було засновано місто Львів? 7. Охарактеризуйте зовнішню політику Данила Галицького. 8. Яку зовнішню політику проводив князь Лев Данилович? 9. Коли у Львові було встановлено окрему Галицьку митрополію? 10. Назвіть основні події політичної історії Галицько-Волинської держави в першій чверті XIV ст. 11. Хто був останнім галицько-волинських князем? 12. За яких обставин Галичина була завойована польським королем Казимиром ІІІ?