Уривок з “Повісті минулих літ”.

“У рік 6545 [1037]. Заложив Ярослав город – великий Київ, а в города сього ворота є золоті. Заложив він також церкву святої Софії, премудрості божої, митрополію, а потім церкву на Золотих воротах, кам’яну, Благовіщення святої богородиці. Сей же премудрий великий князь Ярослав задля того спорудив [церкву] Благовіщення на воротах, [щоб] давати завше радість городу сьому святим благовіщенням господнім і молитвою святої Богородиці та архангела Гавриїла. Після цього [він звів] монастир святого Георгія [Побідоносця] і [монастир] святої Орини.

І при нім стала віра християнська плодитися в Русі і розширятися, і чорноризці стали множитися, і монастирі почали з’являтися. І любив Ярослав церковні устави, і попів любив він велико, а понад усе любив чорноризців. І до книг він мав нахил, читаючи [їх] часто в день і вночі. І зібрав він писців многіх, і перекладали вони з гречизни на слов’янську мову і письмо [святеє], і списали багато книг. І придбав він [книги], що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова… Отець бо його Володимир землю зорав і розм’якшив, себто хрещеням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє… Ярослав же сей, я ото ми сказали, любив книги і, многі списавши, положив [їх] у церкві святої Софії, що її спорудив він сам. І прикрасив він її іконами многоцінними, і золотом, і сріблом, і начинням церковним. У ній же належні співи воздають богові в належні часи. І інші церкви ставив він по городах і по містах, настановлюючи попів і даючи їм частку майна свого і велячи їм повчати людей і приходити часто до церков…”

Знаменитий “Ізборник”

Слабошпицький М. З голосу нашої Кліо: (Події і люди української історії). – К.: Фірма “Довіра”, 1993. – С. 67.

Ця рукописна книга 1076 року стала не тільки серйозною подією в культурі усієї Київської Русі, вона й сьогодні лишається однією з найважливіших історико-культурних пам’яток українського народу, доносячи до нас систему життєвих цінностей далеких пращурів, для котрих серед найголовнішого вважалось сказане ось у цих словах: “добре є, браття, читання книжне”, тобто освіта, високий пошанівок джерела знань.

Книги такого характеру й раніше з’являлися на Русі. Відома збірка матеріалів повчального жанру (вони називались “повчаннями”), яка датується трьома роками раніше “Ізборника”. Однак саме він примітний тим, що був складений не з перекладних творів болгарських авторів, а переважно з місцевих матеріалів. Є тут, окрім згадуваної похвали читанню книг, повчанням батьків дітям, “Поради для заможних”, а також вибрані місця з різних проповідей. Дослідники виявили велику схожість творів “Ізборника” з проповідями митрополита Іларіона… Очевидно, тут можна вести мову про своєрідні прикмети свієї тодішньої загальнолітературної школи Русі, характерними ознаками якої були проповідницький тон, неодмінне прагнення поетичного вислову, густа насиченість твору афоризмами й прислів’ями, у яких сконцентровано справді велику життєву мудрість. Ось, скажімо, деякі з них: “Відвертайся від ласкавих улесливих слів, як від круків, що виколюють тобі очі духовні”, або: “Закриває темна хмара сонячну красу та світло, губить молитви красу думка гнівна”.

Є в тексті “Ізборника” чимало повчань, спрямованих на моральне вдосконалення людини, заклики, щоб вона була добрішою в ставленні до інших. Приміром, такі: “Якщо лежиш у добре покритому покої, слухаєш вухами дощ рясний, подумай про бідаків, які нині лежать та дощові краплини, нибі стріли, їх ударяють”, “Якщо сидиш в теплому покої… , зітхни, подумавши про бідаків, що схилені над малим вогником – велику біду їх очі мають від диму, руки тільки зогрівають, а плечі і все тіло від морозу померзли”.

Через те, що “Ізборник” активно переписувався і популяризувався, він швидко став добре знаним по всій Київській Русі. ..