§ 20. Посвідчення заповітів

Законодавство України гарантує кожному громадянину на ви­падок своєї смерті право залишити все своє майно або його части­ну одній або кільком особам, а також державі чи юридичній особі. Законодавчо закріплене визначення заповіту дається в ст. 1233 ЦК України — як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт належить до односторонніх право-чинів, має на меті настання певних юридичних наслідків, а са­ме передачу прав та обов'язків спадкодавця іншій особі (спад­коємцю).

Особливостями заповіту як правочину є те, що він являє собою особисте волевиявлення громадянина. Заповіт укладається лише від імені фізичної особи, яка досягла повної дієздатності та осо­бисто звернулась до нотаріуса за посвідченням заповіту. Вчинен­ня заповіту через представника не допускається (ст. 1234 ЦК).

Заповідач самостійно визначає зміст заповіту та його основні положення. Заповідач також має право скасувати або змінити за­повіт, що є проявом принципу свободи заповіту.

Визначаючи коло спадкоємців, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кількох фізичних осіб. Спад­коємцями можуть бути названі будь-які учасники цивільних

238

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

і ілносин — фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади, АРК. Водночас заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування особу (осіб), яка є його спад­коємцем за законом. Проте закон має деякі обмеження, визнача­ючи коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині Іст. 1241 ЦК України). До них належать: малолітні, неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець), непрацездатні батьки спадкодавця. Ці особи мають право спадку-зати половину тієї частки, яка належала б кожному з них за зако­ном. При цьому цивільне законодавство також передбачає мож-пивість усунення спадкоємця від спадкування (ст. 1224 ЦК), пра­вило щодо зменшення обов'язкової частки у спадщині судом (ч. 1 ст. 1241).

Заповідач має право визначити обсяг спадщини і заповідати спадкоємцям усі свої права та обов'язки або їх частину. Якщо за­повідач поділив у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є про­порційною до одержаних ними прав (ч. З ст. 1236 ЦК України). Це пов'язано з тим, що до складу спадщини включаються як пра­ва, так і обов'язки спадкодавця, і ніхто із спадкоємців не може спадкувати лише права, залишаючи обов'язки іншим особам. Частина спадщини, що залишилася не охопленою заповітом, еладкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа спадкоємців входять і ті спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом (ст. 1223 ЦК Ук­раїни), тобто їхня частка у спадщині буде відповідно збільшена.

Заповідач має право зробити у заповіті особливі розпоряджен­ня, до яких належать:

заповідальний відказ (легат) — покласти на спадкоємця зобов'язання передати іншій особі — відказоодержувачеві у зласність або за іншим речовим правом майнове право або речі, що входить або не входить до складу спадщини (ст. 1237 ЦК України);

покладання на спадкоємця деяких обов'язків — зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, що стосуються особисто спадкодавця (ст. 1240 ЦК України);

визначення умови отримання спадщини — обумовити ви­никнення права на спадкування умовою як пов'язаною, так і не пов'язаною з поведінкою спадкоємця (народження у спадкоємця дитини, здобуття освіти тощо), але у межах дотримання чинного законодавства (ст. 1242 ЦК України);

239

Нотаріат в Україні

підпризначення спадкоємця: вказати не лише основного, а й іншого — підпризначеного спадкоємця, і якщо спадкоємець, заз­начений у заповіті, помре до відкриття спадщини, то діє правило щодо спадкування майна підпризначеним спадкоємцем, а не пра­вило спадкування за правом представлення (ст. 1244 ЦК України);

встановлення сервітуту — надати право конкретно визна­ченій особі (особистий сервітут) користуватися будинком, дачею, квартирою (окремими їх частинами), що передається у спадок іншій особі (ст. 1246 ЦК України);

призначення виконавця заповіту — призначити фізичну або юридичну особу як із числа спадкоємців, так і з тих, які не є спадкоємцями, яка вживатиме заходів щодо охорони спадкового майна; вимагатиме від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань; управлятиме спадщиною; забезпечить одер­жання частки у спадщині особами, які мають право на обов'язко­ву частку у спадщині (ст. 1386 ЦК України).

ЦК України закріплює новий різновид заповіту — заповіт подружжя. Відповідно до ст. 1243 ЦК України, подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить под­ружжю на праві спільної сумісної власності. У разі складання спільного заповіту подружжям частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до того, хто його пережив. Спадщина при цьому не відкривається, у спад­коємців не виникає право на спадкування. У випадку смерті од­ного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя. Лише після смерті останнього з подружжя особи, зазначені подружжям у заповіті, мають.право на спадкування.

Введення спільного заповіту подружжя як новели законодав­ства викликає свої складнощі, пов'язані з його застосуванням на практиці. Так, якщо один з подружжя на багато років переживе іншого, спадкоємці того з подружжя, хто помре першим (у тому числі ті, які мають право на обов'язкову частку), фактично усува­ються від прийняття спадщини. Щодо того з подружжя, хто за­лишається живим, то протягом свого життя він не матиме права відчужувати майно, яке він отримав за заповітом, бо на нього бу­де накладено заборону відчуження.

Одним з основних принципів спадкового права є таємниця за­повіту. Лише сам спадкодавець має право доводити до відома спадкоємців або інших осіб відомості, що стосуються заповіту. Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт,

240