
- •2.1 Вибір і розрахунок кількості технологічного обладнання, визначення коефіцієнту завантаження
- •2.2 Опис роботи технологічного обладнання
- •2.4 Основний технологічний процес і схема компоновки обладнання
- •2.4 Основний технологічний процес і схема компоновки обладнання
- •2.4 Основні положення щодо організації транспорту. Схема вантажопотоку
- •2.5 Склад і властивості суміші. Розрахунок необхідної кількості основних та допоміжних матеріалів
- •2.6 Конструктивні рішення та будівельні елементи цеху. Розрахунок площі
2.4 Основні положення щодо організації транспорту. Схема вантажопотоку
Ливарне виробництво характерне многократним переміщенням великої кількості різноманітних насипних і штучних вантажів, тому транспортні операції в ньому по трудомісткості є важливою складовою виробничого процесу. Отже, при проектуванні ливарного цеху механізації транспортних операцій необхідно приділяти велику увагу.
В залежності від зони дії транспортні засоби ливарного цеху підрозділяють на міжцехові і внутріцехові.
Міжцехові перевози вантажів ливарного виробництва зазвичай виконують автотранспортом, а також самохідними електро- та автовізками (кранами), тягачами, авто- та електронавантажувачами з широким використанням стандартної і спеціальної тари, яка дозволяє звести до мінімуму число погрузочних операцій. Відходи формувальної суміші транспортують автосамосвалами, а при далеких відвалах залізничним транспортом, який використовується також для перевезення крупних відливок в окремо розташовані будівлі обрубних відділень і в механічні цеха.
Сухий формувальний пісок, молотий вугіль і глину транспортують с базисних складів безпосередньо до міст споживання пневматичними установками. Для транспорту піску, особливо при великих
виробництвах, використовують також стрічкові конвеєри, які встановлюються в галереях і елеваторах.
Електровізки з нерухомою платформою використовують рідко через необхідність установки вантажопід’ємних механізмів в пунктах їх завантаження та розвантаження.
Машини з двигуном внутрішнього згорання використовують переважно для транспорту між складами.
Для внутріцехових вантажопотоків ливарного виробництва використовують слідуючи підємно-транспортні пристрої: крани різних типів, підйомники, штабелери, ручні і електричні візки на підвісних рельсових путях; машини безперервного транспорту, тобто різного типу конвеєри; установки трубопровідного транспорту; електровізки ы навантажники; допоміжні пристрої – живильник, бункер, затвор і інші механізми, які призначенні для спільної роботи с підйомно-транспортним і технологічним обладнанням.
2.5 Склад і властивості суміші. Розрахунок необхідної кількості основних та допоміжних матеріалів
До стержневих сумішей пред’являють більш високі вимоги, ніж до формовочних, по прочності, піддатливості, газопроникності і вогнетривкості. Тому їх виготовляють в основному із свіжих вихідних формовочних матеріалів.
До складу пісчано-смоляних холоднотвердіючих сумішей входять наповнювач, зв’язуюче, каталізатор затвердіння і в окремих випадках – спеціальні рідкі або порошкообразні добавки, які покращують властивості суміші.
В якості наповнювача використовують в основному піски, а також інші високовогнетривкі наповнювачі.
В якості зв’язуючих матеріалів застосовують карбамідно-формальдегідні, карбамідно-фуранові, фенольні, фенолофуранові, а також деякі епоксидні і поліефірні синтетичні смоли.
Карбамідно-формальдегідні смоли найбільш поширені через високу швидкість затвердіння в присутності кислотного каталізатора. Крім того, вони відносно дешеві і недефіцитні..
Низька термостійкість і високий вміст азота обмежили викори-
стання карбідних смол в чистому вигляді при виготовленні стержнів із ХТС для чавунних і сталевих відливок. Для цих цілей більш частіше застосовують фенольні, фенолофуранові і карбамідно-фуранові зв’язуючі.
Фуранові зв’язуючі отримують на основі фуранових сполук, наприклад фурилового спирту. Фуриловий спирт збільшує термостійкість карбідних смол і частково нейтралізує негативний вплив азота, який знаходиться в цих спиртах.
На основі фурилового спирту розроблені зв’язуючі декількох марок. Найбільш поширенні карбамідно- фуранові зв’язуючі. До них відносяться зв’язуючі марок БС – 40, фури тол 107 і фури тол 125, КФ – 90 і КФ – 107.
Підготовка зв’язуючих матеріалів зводиться до ретельного перемішування однокомпонентних матеріалів перед споживанням для запобігання розшарування і до перевірки їх щільності.
Для затвердіння фуранових зв’язуючих застосовують в основному кислотні каталізатори, які окрім прискорення затвердіння зв’язуючого можуть самі приймати участь в окисно-відновлюючих реакціях, які прискорюють затвердіння зв’язуючого.
В якості каталізатора холодного твердіння застосовують неорганічні кислоти (ортофосфорну, азотну) і їх солі, водні і неводні розчини ароматичних сульфокислот.
Зміст каталізатора в суміші повинен знаходитися в межах 0,5 – 2,0%. Збільшення цієї кількості приводить до зниженню прочності.
Ортофосфорна кислота може бути використана в якості каталізатора в поєднанні с азотною кислотою (каталізатор АКО) і азотно-кислотним залізом (каталізатор АЗО).
Вибираємо суміш зміст, якої приведений в таблиці.
Таблиця 4 Склад і властивості суміші із ХТС
Склад |
Властивості |
|||||
Пісок |
Зв’язуюче |
Каталізатор |
Живучесть |
Час затвердівання |
Прочність на стиснення |
|
хвилин |
||||||
97,3-97,2 |
1,9-2 БС-40 |
0,8 ОК |
3 |
10 |
(100-1100)/(1200-1500) |
Стержневі суміші повинні мати наступні властивості:
- термічну стійкість – витримувати високу температуру розплаву, не розрушуючись і не залишаючи механічного пригару на відливках;
- хімічну інертність – не вступати в хімічні реакції з розплавленим металом, його окисами і газами, які виділяються при заливці форми;
- малу газотворність – не виділяти великої кількості газів під час заливки форми;
- вогнетривкість – не розплавлятись під дією теплоти заливаємого металу;
Допоміжну суміш розраховуємо в таблиці.
Таблиця 5 Кількість допоміжної суміші
Пісок |
Зв’язуюче |
Каталізатор |
Всього |
||||
% |
т |
% |
т |
% |
т |
% |
т |
97,25 |
119282,34 |
1,95 |
240,26 |
0,8 |
98,57 |
100 |
12321,17 |