
- •1.Зародження і розвиток політичної економії: основні школи и течии δ
- •2. Предмет політичної економії
- •4. Функції економічної теорії.
- •29.Форми і системи заробітної плати.
- •7.Суспільний процес виробництва і його основні фактори.
- •7. Економічне зростання: сутність і причини.
- •8. Фактори виробництва
- •9. Обмеженість ресурсів. Виробничі можливості. Крива виробничих можливостей.
- •9. Обмеженість виробничих ресурсів. Крива виробничих можливостей.
- •10.Економічна система: її сутність та структурні елементи.
- •26.Ознаки і функції підприємництва
- •11. Періодизація економічної еволюції суспільства. Критерії періодизації
- •12. Власність як економічна категорія: типи, форми власності. Тенденції розвитку відносин власності.
- •17. Виникнення та еволюція грошових відносин.
- •14. Товар та його властивості
- •16.Альтернативні теорії цінності товару
- •18. Гроші та їх суттєві риси. Функції грошей.
- •19. Грошовий обіг і його закони.
- •20. Грошовий обіг, закон грошового обігу.
- •21. Домогосподарство всистемі економічних відносин.
- •24.25. Підприємство як товаровиробник. Підприємництво.
- •28. Специфіка фактору виробництва робоча сила.
- •33. Індивідуальні витрати кожного підприємства формують собівартість продукції.
- •36. Сутність і класифікація витрат виробництва. Явні та неявні витрати. Бухгалтерський, економічний та нормальний прибуток.
- •37. Ринок його сутність та функції
- •39. Інфраструктура ринку.
- •41.Закон попиту. Нецінові фактори ринкового попиту.
- •43.Ринковий механізм саморегулювання. Взаємодія попиту та пропозиції.
- •42. Цінова еластичність пропозиції: Еластичність пропозиції в часі
- •44.Кон'юнктура ринку її види
- •45.Позичковий капітал. Кредит
- •46. Форми кредиту.
- •1). Комерційний кредит.
- •47. Кредитна система країни. Банки.
- •48.Центральний банк та його функції.
- •60.Державне регулювання економікою.
- •68.Суть і структура світового господарства.
- •70.Міжнародні економічні відносини та їх форми.
- •71.Інтернаціоналізація господарських відносин і продуктивних сил.
21. Домогосподарство всистемі економічних відносин.
Серед безлічі учасників господарювання сучасна економічна теорія виокремлює три основні групи суб'єктів економічних відносин: * домашні (сімейні) господарства; * підприємства (фірми) різних видів, форм і господарської спеціалізації; * держава з її розгалуженим апаратом управління та захисту. Поняття «домогосподарство»
Первинним (базовим) суб'єктом економічних відносин є домашнє господарство. В економічному плані під цим розуміється група осіб, які пов'язані родинними стосунками і ведуть спільне господарство для сімейного споживання. Тому саме поняття «домогосподарство» близьке до поняття сімейне господарство у традиційному розумінні: сім'я – це люди, пов язані родинними зв язками, мають спільні доходи і спільно їх використовують (сім'я може складатись і з однієї людини). Отже, домашнє господарство -це окрема господарююча одиниця, що складається з однієї або групи осіб, об'єднаних місцем проживання і спільним бюджетом, яка є власником і постачальником ресурсів в економіку та одержує натомість кошти для придбання необхідних благ з метою забезпечення своєї життєдіяльності. Домашні господарства постачають підприємствам незамінні виробничі ресурси: робочу силу, підприємницькі здібності, а також капітал, землю тощо. Формування в домашніх господарствах споживчого попиту -необхідна умова стимулювання розвитку будь-якої економіки. Домашнє господарство є одним з найактивніших суб'єктів економічних відносин суспільства, оскільки саме в ньому виникають первинні економічні потреби, формуються первинні економічні інтереси, які стимулюють розвиток суспільного виробництва. Термін «домогосподарство» об'єднує всіх споживачів: найманих працівників, підприємців, власників капіталів, природних ресурсів, осіб, що зайняті і незайняті в суспільному виробництві.
В узагальненому вигляді домашнє господарство виконує подвійну роль в сучасній економіці. З одного боку, воно є активним суб'єктом ринкових відносин, а з іншого -важливою ланкою в економічному кругообігу ресурсів, товарів (послуг), доходів.
22. Сутність домогосподарств розкривається через функції, які вони виконують в економічному розвитку суспільства. Головні з них такі: споживання, постачання чинників виробництва та заощадження.
Насамперед у національній економіці домашні господарства є постачальниками на ринок ресурсів, серед них послуги чинників виробництва. Насамперед - це людських ресурсів, послуг чинника "праця". Кожна людина є власником робочої сили, носієм знання, виробничого досвіду. Вона має вільно розпоряджатися своєю продуктивною силою, використовувати її цінності у власних інтересах. Праця людини спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб у матеріальних і духовних благах. Кожний робітник працюючи на підприємстві чи виробляючи власну продукцію, забезпечує суспільство ресурсами праці. Науково-технічний прогрес підвищує роль праці людини в суспільному виробництві і висуває нові, значно вищі вимоги до кожного працівника, до його кваліфікації і відповідності. Сучасний технічний прогрес вимагає робітника висококваліфікованого, творчого, вільного, тому й праця має бути вільною, матеріально забезпеченою. Завдання полягає в тому, щоб забезпечити найраціональніше, найефективніше використання людських ресурсів з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини, що швидко зростають.
При цьому треба мати на увазі, що внесок домогосподарств у ресурсний потенціал національної економіки не обмежується людською працею. Домогосподарства можуть мати у своєму розпорядженні засоби виробництва (господарські будівлі, житлові будинки, землю, машини та виробниче обладнання, комп'ютери, транспортні засоби, сировину, матеріали тощо) і використовувати їх на свій розсуд.
Домогосподарства можуть постачати національному виробництву, крім трудових ресурсів та капіталу, і грошові кошти. Вони вносять гроші в банки, купують акції та облігації акціонерних товариств і банків.
Провідною функцією домогосподарств виступає споживання. Вони є первинним осередком споживання, що утворює найважливішу складову частину ефективного попиту. Зростання попиту домогосподарств стимулює збільшення обсягу національного виробництва нових товарів та послуг.
Сутність функції заощадження виражається в тому, що домогосподарства для того, щоб придбати нові споживчі блага, повинні певну частку отриманих доходів заощаджувати 27. Капітал як економічна категорія товарного виробництва.
Сучасна економічна наука трактує капітал як складну, бататоаспектну категорію, еволюція якої відобразила історичний процес розвитку природи, форм руху, динаміки та структури товарного виробництва. Предметно-функціонального підходу, згідно з яким капітал ототожнюється з нагромадженою працею, призначеною для подальшого виробництва або продажу з метою одержання доходу.У межах цього підходу значного поширення набув аналіз капіталу як фактора виробництва, що впливає на результати підприємницької діяльності і приносить дохід власникові. При цьому підкреслюється особливе місце капіталу в системі економічних ресурсів, зумовлене його високою мобільністю, похідним характером формування та роллю, що опосередковується. Соціально-економічного підходу, згідно з яким капітал трактується як економічна категорія - специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов. Особливістю соціально-економічного підходу є прагнення охарактеризувати суспільно-економічну сутність капіталу в органічному. Меркантилісти (XV-XVIII ст. Ототожнення капіталу з грошима (золотом, сріблом). Фізіократи (друга половина ХVПІст.) Ототожнення капіталу із засобами сільськогосподарського виробництва, поєднання яких з природою (землею) забезпечує приріст чистого продукту. А. Сміт (1723-1790) Капітал як частина призначених для подальшого виробництва запасів, від яких очікують отримати дохід. К. Маркс (1818-1883) Капітал - самозростаюча вартість (вартість, що приносить додаткову вартість); виробничі відносини капіталістичного способу виробництва, засновані на експлуатації та монопольному привласненні капіталістами яе оплаченої праці