2. Камеральна перевірка декларації про податок на прибуток підприємства.

Відоповідно до Порядку складання декларації з податку на прибуток всі платники податку, крім страхових, банківських установ і підприємств,основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, для яких установлено окремі строки складання декларацій, повинні складати декларацію з податку на прибуток .

Декларація та додатки до неї подаються платником незалежно від того, чи виникло у звітному періодіі в платника зобов’язання чи ні, тобто незалежно від стану фінансово-господарської діяльності платника податків.

Дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку і відповідати податковому обліку (звітності).

Достовірність даних підтверджується підписами керівника підприємства і головного бухгалтера та засвідчується печаткою підприємства.

Оригінал декларації з відповідними додатками подається платником до податкового органу за місцезнаходженням платника протягом 40 днів після закінчення кварталу. Декларація та додатки до неї не підлягають обов’язковому скріпленню між собою (прошнуровуванню).

Декларація заповнюється друкарським способом, чорнильними або кульковими ручками у синьому або чорному кольорі. Заповнення олівцем не дозволяється.

Показники декларації зазначаються у тисячах гривень з одним десятковим знаком після коми.

Декларація складається із заголовної та двох основних частин і одинадцяти додатків, з яких сім (К1 - 7) подаються щоквартально, у т.ч. за рік, а чотири (Р1-4) подаються виключно за рік. Додаток К1 складається з двох частин – К1/1 та К1/2. Частина К1/2 заповнюється платником податку, які нараховують амортизаційні відрахування на суму, пов’язаних із видобутком корисних копалин.

У разі, якщо окремі рядки декларації не заповнюються через відсутність відповідних операцій, платники податку не подають податковому органу передбачені відповідним рядком декларації додатки.

У заголовній частині декларації потрібно зробити позначку про вид Декларації.

Звітна – стандартна форма поточної декларації для звичайних підприємств (без філій з консолідованою сплатою);

Звітна консолідована – форма потчної звітності для підприємств, що сплачують податок на прибуток консолідовано зі своїми іліями;

Звітна нова – використовується після письмової пропозиції податкового органу, якщо раніше подану декларацію він не визнає.

Податковий орган може запропонувати подати нову декларацію лише у таких випадках:

- не заповнені обов’язкові реквізити (заголовна частина декларації);

- декларація не підписана посадовими особами;

- декларація не завірена печаткою.

При камеральній перевірці особлива увага звертається на правильність визначення об’єкта оподаткування та відповідність показників відображених у додатках та декларації.

3. Документальна перевірка правильності обчислення та сплати до бюджету податку на прибуток.

Другим етапом контрольної роботи податкових органів щодо перевіркиданого питання є документальна перевірка. Документальні перевірки суб’єктів підприємницької діяльності у відповідністю з затвердженою програмою перевірки даного підприємства здійснюються шляхом співставлення даних аналітичного і податкового обліку з даними податкових декларацій, поданих до державної податкової інспекції за місцем реєстрації.

Спочатку податковому інспектору необхідно перевірити правильність відображення в бухгалтерському обліку результатів попередньої перевірки. Під час перевірки цього питання необхідно упевнитись в тому, що:

1) зміни по фактах порушень, що мали місце в минулому році, відображені у звітності поточного року як прибуток (збиток) минулих років, виявлений у поточному звітному періоді, а не внесені у звітність за минулий рік;

2) помилки у звітності поточного року, виявлені до подання і затвердження річного звіту за поточний рік, виправлені шляхом сторнування неправильних записів і заміни їх правильними в тому місяці, у якому вони виявлені;

3) донараховані за результатами перевірки суми податків, штрафів, пені відображені за дебетом рахунку 948 (дуж часто ці суми відносяться на валові витрати, що призводить до заниження оподатковуваного прибутку).

Слуд звернути увагу на дотриманн положень по інвентаризації та правильність відображення у звітності її результатів. Під час перевірки цього ритання спочатку з’ясовують, чи проводилась інвентаризація в тих випадках, коли її проведення згідно з чинним законодавством є обов’язковим, а саме:

1) при передачі майна державних підприємств в оренду, приватизації майна, перетворенні державного підприємства в акціонерне товариство;

2) перед складанням річної бухналтерської звітності;

3) при зміні матеріально-відповідальних осіб;

4) при встановленні фактів крадіжки чи зловживань, псування цінностей, а також з розпорядженням судово-слідчих органів;

5) у разі пожежі чи стихійного лиха.

Потім перевіряється наявність наказу про створення інвентаризаційної комісії і правильність оформлення всіх необхідних документів для проведення інвентаризації та оформлення її результатів (розписки матеріально-відповідальних осіб, акти інвентаризації тощо).

На закінчення встановлюється, чи правильно відображені результати інвентаризації в бухгалтерському обліку. Виявлені надлишки основних фондів, матеріальних цінностей, цінних паперів та іншого майна оприбутковуються, а значить, включаються до валових доходів підприємства. В разі виявлення втрат і нестач повна їх сума має бути відображена за дебетом рахунка 947 та кредитом рахунків 10, 20, 22, 28. особливу вагу слід звернути на правильність списання сум втрат і нестач. Для цього слід пам’ятати, що нестача підлягає списанню на витрати звітного періоду, але в жодному разі не у податковому обліку. Невідшкодовані суми нестачі відображаються на позабалансовому рахунку 072. нестача матеріалів понад норми природного убутку стягується з винних осіб. При перевірці слід звернути увагу на достовірність визначення суми, яку необхідно утримати з винної особи за розкрадання, знищення або пошкодження матеріальних цінностей. Згідно з чинним законодавством розмір збитків визначається за формулою:

Рз = [(Бв - А)*Ііф + ПДВ + Аз]*2,

де Рз – розмір збитків;

Бв – балансова вартість на момент встановлення факту розкрадання, нестачі, знищення, псування матеріальних цінностей;

А – амортизаційні відрахування;

Ііф – загальний індекс інфляції, який розраховується на підставі щомісячно визначених Мінстатом індексів інфляції;

Аз – розмір акцизного збору.

Розмір збитків від нестачі цінних паперів і документів суворої звітності обчислюється із застосуванням коефіцієнта:

5 – до мінімальної вартості, вказаної на бланках цінних паперів і документів суворої звітності;

50 – до вартості придбання (виготовлення) цінних паперів і документів суворої звітності, якщо номінальна вартість не вказана чи не встановлена чинним законодавством.

Якщо винні особи не встановлені, то сума нестач може бути списана на збитки підприємства.

Важливо встановити повноту відображення в обліку валових доходів підприємства. Відповідно до чинного законодавства датою збільшення валових доходів є або дата зарахування коштів на рахунки платника від покупців, або дата відвантаження товарів, фактичного надання послуг, виконання робіт (перша з двох вказаних подій). Виходячи з цього, перевірці підлягають:

1) дебетові обороти рахунків 301, 302, 311, 312 у кореспонденції з кредитом рахунків 361, 362, 371;

2) дебетові обороти за рахунками 361, 362 в кореспонденції з кредитом рахунка 703.

У першому випадку бухгалтерські проводки відображають подію, за якою валовий дохід виникає у разі надходження коштів на рахунки підприємства, у другому – подію, за якою валовий дохід виникає в момент відвантаження. Методика перевірки поляає у відстеженні черговості операцій. Для перевірки використовуються платіжні та касові документи, товаро-транспортні накладні, книга обліку валових доходів та валових витрат, якщо така ведеться на підприємстві, та рахунок обліку валових доходів.

Якщо на підприємстві податковий облік не ведеться, а також на підприємствах з великими обсягами продажу, коли відстежити кожну операцію неможливо, при перевірці можна скористатися правилом:

Кредитовий оборот за рахунком 703 + заборгованість перед покупцем на кінець звітного періоду – заборгованість покупців на початок звітного періоду.

Можливість використання цієї формули пояснюється так:

1) якщо перша з подій – це відвантаження, то вона відображається за кредитом рахунка 703 і таким чином ця перша подія враховується у складі валового доходу;

2) якщо перша з подій – це попередня оплата, то можливі два варіанти:

а) підприємство протягом звітного періоду відвантажило під попередню оплату товари. Отже, буде відображена реалізація по кредиту рахунка 703, а це означає, що подія, в якій спочатку була попередня оплата, а потім відвантаження, теж врахована у складі валового доходу, оскільки кредитовий оборот рахунка 703 повністю враховується у формулі для обчислення валових доходів;

б) підприємство протягом звітного періоду не закрило попередньої оплати.

Тож заборгованість, що залишилась перед покупцем на кінець звітного періоду, теж врахована в складі валового доходу підприємства, оскільки вона додається до кредитового обороту рахунка 703.

Отже, або в складі кредитового обороту рахунка 703, або в складі кредитового сальдо розрахунків з покупцями на кінець звітного періоду попередня оплата як перша подія врахована.

Кредитове сальдо рахунка, де ведеться облік розрахунків з покупцями, на початок звітного періоду необхідно відняти, оскільки воно було враховано в складі валового доходу попереднього звітного періоду як попередня оплата. Коли ж цього не зробити, то ця сума буде врахована в складі валових доходів двічі.

Якщо підприємство здійснює товарообмінні операції або реалізує продукцію пов’язаним особам, то під час перевірки слід упевнитися, що доходи від цих операцій були визначені підприємством виходячи з договірної ціни, але не нижче за звичайну ціну.

При перевірці також необхідно звернути увагу на правильність визначення валового доходу від операцій з розрахунками в іноземній валюті. Для цього необхідно мати на увазі, що з метою оподаткування будь-яка іноземна валюта або заборгованість в іноземній валюті, що перебуває на обліку платника податку на кінець звітного періоду, перераховується в гривні щ=за офіційним валютним курсом НБУ, що діяв на останній робочий день звітного періоду. При цьому позитивна різниця між результатом такого перерахунку та балансовою вартістю іноземної валюти чи заборгованості включається до валового доходу платника. У разі ж від’ємного значення перерахунку збільшуються валові витрати.

У разі виявлення фактів продажу основних фондів податковий інспектор має встановити достовірність відображення в обліку результатів такої операції та їх вплив на величину оподатковуваного прибутку.

Під час перевірки слід також звернути увагу на правильність включення до валового доходу доходів від позареалізаційних операцій. Склад таких доходів зазначений у Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Наступний блок питань стосується перевірки достовірності відображення в звітності валових витрат підприємства.

Спочатку перевіряється правильність обліку та списання матеріальних цінностей. Перевірка цього питання складається з двох частин. По-перше, необхідно впевнитись у наявності всіх документів, що підтвреджують або списання коштів з банківських рахунків в оплату сировини та матеріалів, або видачу готівкових коштів з каси підприємства, або факт оприбуткування товарів на склад підприємства. Для цього використовуються банківські документи, видаткові касові ордери, товаро-транспортні накладні, дані складського обліку. Особливу увагу слід звернути на відображення витрат у зв’язку з придбанням матеріалів у пов’язаних осіб. Такі витрати мають визначатися виходячи їз договірної ціни, але не нижче за звичайну ціну.

По-друге, слід перевірити правильність обліку приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів, матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції. Для цього використовуються відомості про облік балансової вартості матеріальних активів. Визначення приросту (убутку) балансової вартості матеріальних активів проводиться шляхом порівнювання їх залишків на початок та на кінець звітного кварталу. В разі, коли балансова вартість матеріальних активів на кінець звітного кварталу перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного кварталу, різниця вираховується з суми валових витрат платника. У разі, коли балансова вартість матеріальних активів на початок кварталу перевищує їх вартість на кінець того ж звітного кварталу, різниця додається до складу валових витрат платника.

Інспектор складає свій розрахунок приросту (убутку) і порівнює результат з даними підприємства. В разі розбіжностей проводиться коригування суми валового доходу чи валових витрат та суми оподтковуваного прибутку.

При перевірці правильності відображення витрат на оплату праці, податковому інспектору слід впевнитися, щоб у складі валових витрат не значилися ті витрати, які не пов’язані безпосередньо з оплатою праці, а мають відноситися на рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. До таких виплат відносяться: матеріальна допомога, дивіденди, витрати на фінансування особистих потреб фізичних осіб, винагороди чи будь-які інші види заохочень пов’язаним особам, не підтверджені документальними доказами, що такі виплати є компенсацією за фактично надані послуги або відпрацьований час, суми внесених до бюджету податків на доходи фізичних осіб.

Ще один складний момент, який може виникнути під час перевірки, це правомірність включення до складу валових витрат натуроплати. Так, статтею 22 Закону України “Про оплату праці” у виняткових випадках передбачена часткова виплата заробітної плати натурою (за цінами не нижчими від собівартості) в тих галузях або по тих професіях, де така виплата, еквівалентна за вартістю оплати рпаці в грошовому виразі, є звичайною чи бажаною для працівників, за винятком товарів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. Тож податковому інспектору необхідно упевнитися, що до витрат на оплату праці не включені виплати, якщо натуроплата здійснюється товарами, не дозволеними постановою Кабміну. Крім того, документально має бути доведена “звичайність” або “бажаність” такої форми оплати праці (наприклад, наявність письмових заяв робітників по кожному випадку видачі натуроплати чи колективного договору). В протилежному випадку віднесення таких виплат до валових витрат може кваліфікуватися податковим інспектором як помилкове.

При перевірці законності і правильності створення резервів майбутніх витрат необхідно встановити:

1) які види резервів створюються на підприємстві – для цього слід мати на увазі, що П(С)БО передбачають створення резервів на:

- виплату відпусток працівникам;

- виконання гарантійних зобов’язань;

- додаткове пенсійне забезпечення;

- реструктуризацію;

- виконання зобов’язань за обтяжливими контрактами;

2) чи є на підприємстві рішення про створення резервів;

3) чи правильно визначена сума резерву;

4) як змінилася сума резерву на кінець року у порівнянні з даними на початок року;

5) причини невикористання резерву на кінець року;

6) доцільність створення резервів, якщо значні суми переходять із року в рік.

Розглянемо порядок перевірки створення резерву на оплату відпусток працівників. Якщо така перевірка проводиться за будь-який період поточного року, необхідно встановити достовірність суми резерву шляхом множення фонду оплати праці за період, що перевіряється, на середній процент відрахувань і скоригувати отриманий результат на розмір зборів на соціальне та пенсійне страхування. Розраховану таким чином суму слід порівняти з даними, відображеними за кредитом рахунку 471. у разі розбіжностей – визначити, як це вплинуло на величину оподатковуваного прибутку.

З наведеної схеми розрахунку суми резерву на оплату праці відпусток працівників очевидно, що достовірність цієї суми залежить від правильності розрахунку середнього відсотка відрахувань. Для перевірки цього показника необхідно:

- згрупувати працівників за тривалістю відпусток;

- визначити кількість працівників у розрізі кожної групи;

- встановити кількість робочих днів одного працівника за рік;

- розрахувати кількість людино-днів відпусток і фонд робочого часу працівників;

- знайти співвідношення кількості людино-днів і календарного фонду робочого часу працівників на рік, яке й дорівнюватиме середньому проценту відрахувань.

Слід звернути увагу, що створення резерву відпусток не спричиняє жодних наслідків у податковому обліку. Валові витрати виникнуть у підприємства безпосередньо в моменнт нарахування відпускних до виплати (тобто в момент використання зарезервованих сум). Отже, податковому інспектору необхідно порівняти суму резерву, віднесеного на валові витрати, з відповідними сумами, відображеними за дебетом рахунку 471. У разі розбіжностей визначити, як це вплинуло на величину оподатковуваного прибутку.

Під час перевірки правильності створення резервів на оплату відпусток працівників за результатами року треба з’ясувати, чи була проведена інвентаризація резерву. Для цього використовуються довідка з відділу кадрів про кількість днів невикористаної відпустки. Потім визначається розмір оплати праці за один людино-день. Сума резерву розраховується та такою формулою:

Сума = Кількість днів * Оплата за один * Розмір зборів на соціальне

резерву невикористаної людино-день та державне пенсійне

відпустки страхування

Отримана сума має відповідати кредитовому сальдо за рахунком 471. якщо результат у податкового інспетора більший, ніж за даними підприємства, то це означає, що підприємство списало зайву суму на валові витрати і тим самим занизило оподатковуваний прибуток.

Обґрунтованість витрат на спецодяг, спецвзуття та спецхарчування. При перевірці цього питання увагу слід звернути на такі моменти:

1. У складі валових витрат можуть зазначатися лише суми на придбання тих видів спецодягу, спецвзуття та спецхарчування, які затверджені в переліку Кабінету Міністрів України у відповідності з встановленими нормами. Найімовірніша помилка з цього приводу - віднесення на валові витрати вартості форменного одягу.

2. У валові витрати можуть включатися лише суми на забезпечення спецодягом та спецвзуттям тільки найманих працівників, тобто засновників підприємства можна забезпечувати вказаними засобами лише за рахунок чистого прибутку зх нарахуванням на ці суми податку з доходів фізичних осіб, зборів на обов’язкове державне та соціальне страхування.

3. Згадані витрати можуть відноситися на валові лише за умови необхідності використання спецодягу, спецвзуття та спецхарчування для виконання професійних обов’язків.

Для перевірки слід використовувати контракти на придбання спецодягу, спецвзуття та спецхарчування та інших засобів індивідуального захисту, документи складського обліку, в яких зазначається найменування оприбуткованих товарів стосовно питання, що перевіряється, їхні кількість, загальна вартість, платіжні документи, дані про чисельність найманих працівників на підприємстві тощо.

Обґрунтованість витрат на науково-технічне забезпечення господарської діяльності. Під час перевірки цього питання потрібно врахувати, що до складу валових можуть належати витрати:

1) на винахідництво та раціоналізацію господарських процесів;

2) на проведення дослідно-експериментальних таконструкторських робіт;

3) виготовлення та дослідження моделей і зразків;

4) на виплату роялті (винагороди за використання прав промислової та інтелектуальної власності);

5) на придбання нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації).

При цьому всі ці витрати можуть включатися до складу валових не з початку виробництва продукції, що освоюється, а одразу в момент їх здійснення, незалежно від фактичної результативності проведених заходів (тобто сприяли вони зростанню доходу платника чи ні).

Але підставою для включення зазначених витрат до валових є їх обов’язковий зв’язок з напрямом основної діяльності підприємства. Тож основним завданням представника податкового органу є встановлення документів, які підтверджують цей зв’язок. Це можуть бути проекти, кошториси, акти виконаних робіт, платіжні документи. У разі виникнення сумнівів щодо правильності відображення згаданих витрат у складі валових податковий орган може звернутися з запитом до Міністерства України з питань науки і технологій на проведення незалежної експертизи з метою підтвердження обґрунтованості зв’язку витрат на науково-технічне забезпечення з напрямом основної діяльності підприємства.

Крім того, при перевірці слід також керуватися тим, що на валові витрати можуть відноситися лише витрати на вказані цілі, які не підлягають амортизації.

Особливу увагу під час перевірки слід приділити правильності віднесення витрат на придбання науково-технічної літератури й участь у семінарах. При цьому слід врахувати, що на валові витрати можна відносити вартість передплати періодичних видань, літератури з питань законодавства та іншої спеціалізованої літератури, пов’язаної з основною діяльністю платника податків. Щоб встановити відповідність науково-технічної літератури напряму діяльності платника, потрібно користуватися класифікаторами, що використовуються в бібліотечній справі.

Відсутнє також у законодавчих та нормативних документах визначення поняття “науковий семінар”. Тож при перевірці слід виходити з суто логічних міркувань, що цей семінар має бути присвячений науковим проблемам, проводитись науково-педагогічними працівниками. Документами на підтвердження цього можуть бути програма семінару, тези доповідей та виступів. Обов’язково слід встановити зв’язок теми семінару з напрямом діяльності підприємства. Отже, виходячи з викладеного вище, на валові витрати не можна відносити участь у семінарах, які проводяться для бухгалтерів з питань оподаткування і бухгалтерського обліку. По-перше, такі семінари мають не науковий, а роз’яснювальний характер, а по-друге - вони відповідають основній діяльності лише аудиторських, консалтингових або інформаційних фірм.

Обґрунтованість витрат на підготовку кадрів. При перевірці цього питання необхідно:

1) впевнитись, що будь-які витрати цієї групи включені до валових витрат у межах розмірів, встановлених Кабміном;

2) встановити зв’язок між профілем діяльності підприємства і профілем професійної підготовки. Якщо профілі не збігаються, то сплачувати витрати можна лише за рахунок чистого прибутку підприємства;

3) звернути увагу на те, в яких закладах проводиться підготовка та перепідготовка кадрів. За рахунок валових витрат можна навчати працівників лише в українських навчальних закладах;

4) упевнитися, що до складу валових витрат виключене лише навчання осіб, які працюють н даному підприємстві;

5) перевірити, щоб до валових витрат не було включено навчання пов’язаних осіб.

При перевірці обґрунтованості витрат на рекламу необхідно упевнитися в наявності кошторису, в якому мають бути відображені скад витрат на рекламу та їх обсяг. У кошторис можуть бути включені лише ті витрати, що відносяться згідно з чинним законодавством до рекламної діяльності, а саме:

- на розробку і видання рекламних виробів (ілюстрованих прейскурантів, каталогів, брошур, альбомів, проспектів, афііш, рекламних листів тощо);

- на розробку і виготовлення ескізів, етикеток, зразків, фірмових пакетів та упаковки;

- на рекламу в засобах масової інформації (оголошення в пресі, передачі по радіо і телебаченню), витрати на світлову, комп’ютерну та іншу зовнішню рекламу;

- на придбання, виготовлення, копіювання, дублювання і демонстрацію рекламних кіно-, відео- і діафільмів;

- на виготовлення стендів, муляжів, рекламних щитів, покажчиків;

- на зберігання та експедирування рекламних матеріалів;

- на оформлення вітрин, кімнат-зразків, виставок-продаж;

- на уцінку продукції, що повністю або частково втратила свою первинну якість за час ексвпонування у вітринах;

- на проведення інших рекламних заходів, пов’язаних з діяльністю підприємства.

Вказані витрати можуть відноситись до валових без обмежень за винятком витрат на безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями. Обмеження становить 2% оподатковуваного прибутку за попередній звітний рік.

Усі витрати на рекламу повинні бути підтверджені первинними документами, якими мають бути договір на виготовлення реклами, рахунки-фактури, платіжні доручення.

Під час перевірки слід також звернути увагу на те, щоб у складі валових витрат не значилися витрати на рекламу в разі визнання її недобросовісною.

При перевірці обґрунтованості представницьких витрат слід мати на увазі, що до представницьких витрат належать: витрати на офіційні прийоми та обслуговування іноземних представників та делегацій інших підприємств, які прибули за запрошенням для проведення переговорів з метою встановлення міжнародних зв’язків, взаємовигідного співробітництва, вирішення питань, пов’язаних з комерційною діяльністю.

Тож при перевірці слід встановити наявність документів, які підтверджують такі витрати, а саме:

- кошторису представницьких витрат, затвердженого керівником підприємства;

- наказу, в якому має бути визначено коло осіб, що візьмуть участь у прийомі іноземної делегації, або представників інших підприємств. У наказі також має бути вказане коло осіб, яких приймає підприємство. У зв’язку з цим податковому інспектору необхідно упевнитися, що кількість учасників з боку підприємства не перевищувала кількості осіб, які були запрошені;

- переліку заходів, включених до культурної програми прийому, затвердженого відповідними особами;

- первинних документів: рахунків фактур, платіжних доручень, накладних, авансовиних звітів, товарих чеків, видаткових касових ордерів.

Крім того, потрібно перевірити, щоб сума представницьких витрат за відповідний звітний період (квартал) не перевищувала 2% оподатковуваного прибутку за попередній звітний рік.

Для перевірки обґрунтованості витрат на відрядження необхідно:

1) встановити зв’язок мети відрядження з напрямом основної діяльності підприємства. Для цього слід упевнитися в наявності підтверджувальних документів, а саме: запрошень сторони, що приймає і діяльність якої збігається за напрямом з діяльністю платника податку, укладених договорів (контрактів), інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання платника встановити цивільно-правові відносини, докуметнів, що засвідчують участь особи, яка відряджена стороною, у переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що збігається з напрямом діяльності платника.

2) перевірити склад витрат на відрядження, які були віднесені на валові витрати. Для цього слід мати на увазі, що на валові витрати можуть бути віднесені витрати на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження; на оплату вартості проживання в готелях, включаючи витрати на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни); наймання інших житлових приміщень, ведення телефонних переговорів; оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд/ виїзд; на обов’язкове страхування. Перелічені витрати можуть бути віднесені на валові витрати в межах фактичних сум, але за умови наявності документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспотрних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо.

Додатково до вказаних витрат можуть віднестися не підтвреджені документально витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (суми добових витрат), понесені у зв’язку з відрядженням, у межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. Податковий інспектор має перевірити відповідність віднесених на валові витрати сум добових встановленим нормам, а також впевнитися в наявності позначок відряджуючої та приймаючої сторони на посвідченні про відрядження, форма якого затверджується ДПА України (при відрядженнях у межах України та країн, з якими не встановлено або спрощено прикордонний контроль), та вдміток прикордонного контролю в паспорті (при відрядженнях до країн, з якими встановлено повний прикордонний контроль). За відсутності зазначених відміток сума добових не може включатися до валових витрат платника податку.

Слід також звернути увагу на те, щоб у складі валових витрат на харчування не значилася вартість алкогольних напоїв та тютюнових виробів, суми «чайових» (за винятком випадків, коли суми таких «чайових» включаються до рахунка згідно з законами країни перебування), а також плати за видовищні заходи.

Перевірка правильності нарахування амортизації включає декілька питань:

1. Правильність визначення об’єктів амотризації. Метою є встановлення фактів нарахування амортизації на ті об’єкти, що амортизації не підлягають, а саме:

- витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою та житлових будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів;

- витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування;

- витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію чи інші поліпшення невиробничих фондів.

2. Правильність застосування норм амортизаційних відрахувань. Для цього слід врахувати, що всі основні фонди для нарахування амортизації поділяються на групи, до кожної з яких застосовується відповідна норма амортизаційних відрахувань.

З 1 січня 2004 року основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти, передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ним засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких не перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Норми амортизації в розрахунку на податковий квартал:

група 1 – 2%

група 2 – 10%

група 3 – 6%

група 4 – 15%

отже, метою перевірки є встановлення фактів неправильного розподілу основних фондів по групах, що може призвести до зайвого нарахування амортизації, тобто заниження оподатковуваного прибутку.

3. Правильність визначення балансової вартості основних фондів, до якої застосовуються норми амортизації. Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується за такою формулою:

Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) – В(а-1) – А(а-1),

де Б(а) - балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Б(а-1) - балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

П(а-1) – сума витрат на придбання основних фондів, здійснення капремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

В(а-1) – сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

А(а-1) – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

Платники податку усіх форм власності мають право застосувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

Кі = (І(а-1) - 10):100

де І(а-1) – індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.

Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

У разі коли платник податку застосував коефіцієнт індексації, такий платник зобов’язаний визначити капітальний доход у сумі, що дорівнює різниці між балансовою вартістю відповідної групи основних фондів (нематеріальних активів), визначеною на початок звітного року із засосуванням коефіцієнта індексації, і балансовою вартістю такої групи основних фондів (нематеріальних активів) до такої індексації.

Зазначений капітальний доход належить до складу валових доходів платника податку кожного звітного кварталу звітного року в сумі, що дорівнює одній четвертій відсотка річної норми амортизації відповідної групи основних фондів (нематеріальних активів) від суми капітального доходу такої групи основних фондів (нематеріальних активів).

При застосуванні прискореного методу амортизації коефіцієнт індексації не застосовується.

Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками виходячи з його первісної вартості з урахуванням індексації протягом строку, який визначається платником податку самостійно виходячи зі строку корисного використання таких немаріальних активів або строку діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації.

Особливу увагу при перевірці цього питання слід приділити правильності збільшення та зменшення балансової вартості груп основних фондів. Порядок відображення в обліку операцій з продажу, реконструкції, модернізації та ліквідації основних фондів затверджений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

4. Правильність списання залишкової вартості основних фондів на валові витрати платника. Таке списання можливе лише для об’єктів 1-ї групи за умови досягнення балансової вартості об’єкта цієї групи 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Амортизація основних фондів груп 2 і 3 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

5. Правильність нарахування прискореної амортизації. При перевірці слід звернути увагу на дотримання платником схеми прискореної амортизації, а сме:

1-й рік експлуатації – 15 відсотків

2-й рік експлуатації – 20 відсотків

3-й рік експлуатації – 30 відсотків

4-й рік експлуатації – 15 відсотків

5-й рік експлуатації – 10 відсотків

6-й рік експлуатації – 5 відсотків

7-й рік експлуатації – 5 відсотків

Необхідно також упевнитися, що прискорена амортизація не застосовується до об’єктів 1-ї та 2-ї груп незалежно від терміну прийняття на баланс платника та об’єктів 3-ї групи, прийнятих на балнс або введених в експлуатацію до 1.07.1997 року.

При перевірці правильності відображення у звітності кредиторської та дебіторської заборгованості потрібно:

1) встановити факти кредиторської та дебіторської заборгованості, за якою минув термін позовної давності, тобто три роки після її виникнення. Для цього використовуються журнали-ордери 6, 7, відомості 7 або 8;

2) при встановленні простроченої кредиторської заборгованості між підприємствами державної форми власності чи в разі, коли одне з підприємств, між якими має місце прострочена кредиторська заборгованість, є державним, слід упевнитися, що вся сума заборгованості перерахована до бюджету.

Для цього встановлюється наявність платіжних доручень, що підтверджують перерахування кредиторської заборгованості до бюджету;

3) при встановленні простроченої кредиторської заборгованості між державними підприємствами, слід упевнитися, що сума заборгованості приєднана до оподатковуваного прибутку за той звітний період, у якому закінчився термін позовної давності і на неї нараховано податок на прибуток;

4) при встановленні простроченої дебіторської заборгованості слід упевнитися, що ця сума приєднана до оподатковуваного обороту для нарахування ПДВ. ПДВ необхідно нараховувати, оскільки в даному разі вважається, що було здійснено відвантаження товарів без оплати їх вртості, тобто мала місце безоплатна передача товарів, що, в свою чергу, є об’єктом оподаткування ПДВ.

Під час перевірки законності зменшення валового доходу на суму безнадійної заборгованості потрібно встановити, чи було повідомлено податковому органу про зменшення валового доходу на суму безнадійної заборгованості, а також чи було прийнято рішення суду на користь платника податку.

Якщо позов не задоволено, то потрібно перевірити, чи був платником збільшений валовий доход на суму, не визнану судом, та нараховано штрафні санкції.