10.Головні напрями демографічної політики

Головними напрямами демографічної політики держави є стимулювання народження визначеного числа дітей, укріплення сім'ї і сімейних відносин, зниження захворювань і смертності, призупинення депопуляції і безсистемної міграції, створення умов для формування ефективної структури населення і трудових ресурсів, зниження рівня безробіття. Цілеспрямоване управління демографічними процесами для сучасного суспільства є об'єктивно необхідним. Врахування особливостей демографічної ситуації, основних тенденцій відновлення населення стає важливою умовою ефективної соціальної політики. Так, зміна чисельності, статевого складу населення, його професійного і освітнього рівнів, розмірів сім'ї визначають можливий приріст трудових ресурсів з їх кращими якісними і структурними характеристиками . Відомо, наприклад, що на різних вікових стадіях (в рамках одного покоління) кількісне співвідношення статей неоднакове; з часом питома вага жінок в суспільстві порівняно з чоловіками зростає. У складі населення може бути більше молоді або більше людей пенсійного віку. В таких випадках говорять про "омолодження" або "старіння" нації, що викликається такими обставинами, як смертність і народжуваність, динаміка соціально-демографічних перепадів, економічних криз.

2.КОМПЛЕКСНИЙ РОЗВИТОК гос-ва країни — система заходів, спрямованих на планомірне підтримання пропорційності, узгодженості й збалансованості розвитку всіх галузей і частин соціалістич. народного господарства. Відносини сусп. соціалістичної власності на засоби виробництва зумовлюють об'єктивну можливість і необхідність комплексного, всебічного розвитку всіх ланок економіки. Принцип комплексності є одним з основоположних принципів планування нар. г-ва. Підвищення рівня комплексності нар. г-ва включає ширше запровадження наукового планування, дальше удосконалення господарського механізму. Комплексність передбачає пізнання осн. закономірностей розвитку екон. процесів, визначення їхньої внутр. структури і зовн. зв'язків, розробку необхідних сталих нормативів, планових завдань на різних рівнях і прийняття науково обгрунтованих рішень управління, моделювання і прогнозування. К. р. н. г. має такі аспекти: просторовий, структурно-функціональний, програмно цільовий і соціально-екон. П росто-р о в и й розвиток нар. г-ва — це посилення єдності взаємозв'язаних регіональних екон. комплексів. Всебічний розвиток г-ва в регіоні поєднується з плановою спеціалізацією, а комплексність розвивається в системі поділу сусп. праці. Інтенсивність міжрегіональних виробничих зв'язків є важливим критерієм визначення міри комплексності всього нар. г-ва. Структурно-функціональний аспект передбачає аналіз рівня збалансованості галузей, секторів, сфер сусп. виробн. Кожна галузь пром-сті у своєму функціональному розвитку має виробляти стільки продукції, скільки це необхідно їй та ін. галузям, секторам, сферам нар. г-ва для забезпечення розширеного відтворення, враховуючи комплексне використання сировини і матеріалів, запасів і резервів. Тільки в єдності територіального і галузевого розвитку економіки може успішно розвиватись її комплексність. Програмно цільовий аспект комплексності передбачає чітке визначення її дальшого розвитку, порівняння в перспективі сусп. значущості (корисності) окремих видів продуктів, послуг, розподіл їх відповідно до максимально можливого за даних умов і в перспективі задоволення потреб суспільства, ефективне узгодження за сучас. умов і на перспективу діяльності окремих екон. одиниць із заг. нар.-госп. механізмом централізованого планування і управління. Комплексність, за програмно-цільовим принципом, має бути досягнута з найменшими суспільними затратами на виробництво одиниці кінцевого продукту, узгоджена з усім соціально-екон. розвитком країни, з генеральними схемами розміщення продуктивних сил, з балансом нар.-госп. ресурсів і сусп. потреб. Розробка довгострокового перспективного плану розвитку країни на основі цільових програм є однією з центр. проблем забезпечення комплексного розвитку нар. г-ва. Соціально - економічний аспект комплексності відображає найзагальніші процеси сусп. відтворення, єдність і взаємозв'язок екон. і соціальних планових завдань розвитку країни (комплексна модель). Соціально-екон. аспект дає змогу визначити весь комплекс потреб суспільства і найбільш раціональні шляхи задоволення їх в поточному періоді і в перспективі.

16.Дати характеристику та розкрити особливості розвитку металургійного комплексу.

Металургійна промисловість України є основою розвитку машинобудування, металообробки та будівництва. У структурі металургійного комплексу виділяють чорну і кольорову металургію. Металургійний комплекс є основою розвитку не лише більшості галузей промисловості України, а й джерелом валютних надходжень, адже частка його продукції у структурі експорту становить близько 50 %. Крім того, металургійний сектор України привабливий і для інвесторів. У структурі інвестиційного портфеля більшості інвестиційних компаній частка цінних паперів, емітованих підприємствами металургійного комплексу України, становить 20—30 %. Це свідчить про високу довіру інвесторів до цієї галузі та її перспектив. Цінні папери металургійних підприємств вже багато років входять до групи так званих "блакитних фішок" Першої фондової торговельної системи (ПФТС), яка є головним гравцем на Українській фондовій біржі. Про високу ліквідність активів металургійних підприємств свідчить і те, що серед двадцяти цінних паперів, які входять до індексного кошика ПФТС (набір цінних паперів, на базі яких формується індекс ПФТС), завжди є 6—8 цінних паперів, емітованих металургійними підприємствами. У переробній металургії використовують переважно металевий брухт. Орієнтуючись на джерела вторинної сировини, вона тяжіє до місць споживання готової продукції. Застосування новітніх технологій у металургійних цехах машинобудівних підприємств робить їх незалежними від паливного чинника. "Мала металургія" орієнтується на великі машинобудівні центри, що спеціалізуються на виробництві металургійної продукції. Однак, за останні роки відбулося значне зменшення випуску продукції "малої металургії”.