28. Визначити переваги програмного підходу при вдосконаленні розвитку регіональних систем.

Розвиток регіону – процес багатоаспектний, багатовимірний та багатокритеріальний. Регіональний розвиток розглядається як сукупність економічного і соціального розвитку, що включає: зростання виробництва та доходів; зміни інституціональної, адміністративної, соціальної структури; зміни суспільної свідомості. Система розвитку регіону – це сукупність взаємопов’язаних кількісних змін характеристик соціально-економічного стану регіональної системи та її елементів (підсистем), що перетворюються в структурні,якісні зміни з метою забезпечення послідовного підвищення якості життя регіону. Важливу роль у забезпеченні підвищення рівня розвитку регіональних економік для росту національної економіки, має відігравати регіональна інноваційна політика, що уявляє собою ефективне управління інноваційними процесами у регіоні. Її зміст формується на розумінні закономірностей інноваційного регіонального розвитку. Як свідчить сучасний досвід розвинутих країн, в умовах зростання світової конкуренції та динамічності суспільства, регіони відіграють провідну роль у мобілізації науково-дослідних зусиль, у стимулюванні інноваційної активності суб’єктів господарювання, в організації міжрегіональних Науково-технічний збірник кооперативних зв’язків різних типів тощо.

29.Пояснити,чому промисловому виробництву надається визначальна роль у господарському комплексі регіону.

В економіці України відбуваються важливі структурні зміни у зв'язку із переходом від індустріальної до постіндустріальної стадії соціально-економічного розвитку. Йдеться про підвищення ролі сфери послуг внаслідок особливого значення освіти, культури, науки, інформації. Крім того, виникають нові структури: фінансово-промислові групи, вільні економічні зони, технопарки тощо. Врахування подібних структурних зрушень вимагають серйозних досліджень і практичних кроків для запобігання виникненню можливих диспропорцій та проведення політики оптимізації структури національної економіки, про що вже йшлося у темі, присвяченій політиці економічного зростання національної економіки. Разом з тим, не меншої уваги заслуговують структурні зміни, що викликані посиленням міжгалузевих інтеграційних процесів та призводять до об'єднання різних галузей національної економіки. Такі процеси, особливо помітні в економіці України на рубежі XXI ст., призвели до формування та функціонування нових інтеграційних структур - господарських комплексів. Господарський комплекс - це складна багатогалузева система, що об'єднує різні галузі відрізняється високим рівнем інтеграції між її складовими елементами (підприємствами, організаціями тощо) та складовими компонентами (потужності, стійкість зв'язків, рівень керованості тощо), а тому володіє вищою ефективністю порівняно із звичайною сумарною ефективністю її складових, а також підвищеною стійкістю щодо зовнішніх факторів. Відомий структурний поділ національної економіки на дві великі групи галузей-сфер, а саме галузі, що виробляють товари та галузі, що надають послуги, характеризується формуванням функціонально поєднаної системи окремих галузей у кожній із сфер, тобто комплексів. Так, у складі сфери виробництва товарів особливо виділяються промисловий, аграрно-промисловий, паливно-енергетичний, машинобудівний комплекси, кожен із яких відрізняється власною складною структурою. З позиції виробничої інфраструктури важливе місце займають транспорт і зв'язок, торгівля та деякі інші, що надають послуги переважно сфері виробництва товарів. Одночасно в процесі міжгалузевих інтеграційних процесів формуються й нові господарські комплекси, такі, як комплекс соціально-культурних галузей, соціально-споживчий, зовнішньоекономічний та ін. І лише стабільний та гармонійний розвиток кожного окремо та сукупності господарських комплексів здатні забезпечити зростання національної економіки та на цій основі підвищення добробуту громадян. Як уже зазначалося, в Україні спостерігається переважання важкої індустрії, недостатній розвиток галузей і виробництва товарів народного споживання, галузей і виробництв, що забезпечують науково-технічний прогрес і розширення та поглиблення внутрішньо і міжгалузевих виробничих зв'язків. Цим пояснюється потреба рішучих структурних змін на користь прискореного розвитку виробництва товарів народного споживання. Водночас, це не означає розвитку лише легкої і харчової промисловості, а вимагає активного залучення до випуску товарів народного споживання й інших галузей, зокрема машинобудівного та оборонного комплексів. Тому однією із визначальних передумов для розвитку господарських комплексів є виявлення та врахування диспропорцій, що склалися в національній економіці. Дуже важливим для забезпечення ефективності функціонування господарських комплексів є врахування й інших факторів. Відомо, що на структуру економіки України впливають різні економічні та природні чинники, в тому числі наявний рівень розвитку продуктивних сил, темпи зростання (занепаду) виробництва, рівень забезпечення сировинними та паливно-енергетичними ресурсами, інтенсивність реалізації досягнень науки й техніки, міжнародний поділ праці, економічна інтеграція. У зв'язку з цим функціонування та вдосконалення діяльності господарських комплексів України тісно пов'язані з раціональним використанням природних, матеріальних і трудових ресурсів, забезпеченням відповідних пропорцій у межах галузей, регіонів, всього господарства, переведенням економіки на інтенсивний шлях розвитку, підвищенням рівня суспільного виробництва, охороною навколишнього середовища. Окрім природної складової, підвищується значення людського фактора. Формується тенденція, коли роль природної складової у формуванні господарських комплексів, та й у розвитку економічного комплексу національної економіки в цілому, стає все менш значимим і, навпаки, зростають якісні характеристики ресурсів, особливо людських.